Плохій and Прохасько: ТОП-5 книг, які варто прочитати у березні

Наприкінці кожного місяця ми публікуємо добірку із п'яти книжок, які рекомендуємо до прочитання у наступному. Вам більше не доведеться копирсатися у безмежній кількості літератури, щоб врешті-решт обрати щось дійсно гідне. Разом із літературознавцем, викладачем ВДПУ та координатором подій у Книгарні "Є" Олександром Вешелені ми зробимо це за вас.

У нашій березневій добірці знайомимося з абеткою-енциклопедією «Шевченко: від А до Я», де на нас вже чекає Кобзар у вигляді хіпстера. Досліджуємо «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду». Книга знайомить нас з історією вбивці Степана Бандери Богданом Сташинським. Заглядаємо за лаштунки життя чоловіків 20-х років минулого століття, які розкажуть нам про тогочасних жінок, побачення та все інше, що змушує сильну стать бути сентиментальними. Губимося у часі на сторінках оповідань Маркіяна Прохаська, що кожного дня несуть нас різними епохами. І вчимося розуміти та сприймати світ, у якому живуть незрячі.

«Шевченко: від А до Я»

(Леонід Ушкалов, Анастасія Стефурак)

У світлі нещодавніх конфліктних зіткнень через те, яким має бути образ Шевченка (у тому числі і на пам’ятниках), корисним буде подивитися на альтеративні обличчя Кобзаря. Наприклад, привнести сучасіший і енергійніший культурний запал в його образ. Врешті-решт перестати асоціювати його із вусами та кожухом.

Ця книжка є грою масок, якою, до речі, сам ТГ полюбляв займатися у власній творчості. І хоча у більшості випадків його зображено з вусами, все одно митця не показують затертим сільським чоловіком, котрий лиш те і вміє, що закликає до боротьби. Його зображено модерно мислячою людиною (Згадати хоча б світлину, що ілюструє Шевченка та кількох його петербурзьких друзів. Вони ж там всі як один хіпстери своєї доби). Книга показує, ким Тарас Григорович був насправді. Дає зрозуміти, що ніхто не вбачав у ньому суворого мужика. У ній руйнуються стереотипи, щодо суцільного кріпацтва і консерватизму, якими помилково таврована та доба.

Через це видання навіть доросла людина зможе переосмислити особистість Шевченка, а потім повернутися до текстів, розуміючи всю глибину його творчості. Із книжки виходить, що попри свою геніальність, він все ж таки був звичайною з плоті та крові людиною. Плюс у книжці прекрасні сучасні колажі, що ілюструють ТГ таким, яким ми його ніколи ще не бачили. Наприклад у компанії милих котиків.

«Убивство у Мюнхені. По червоному сліду»

(Сергій Плохій)

Ті, хто знайомі з українською історією, знають, що словосполучення «убивство в Мюнхені» – це відсилання до смерті Степана Бандери. Але книжка не про нього. Автор розповідає про того, рукою кого СРСР змусив перестати битися серце Бандери – Богдана Сташинського.

Сторінки цього видання відтворюють історичні моменти, як то вербування Сташинського через залякування, оброблення хлопця агентурою радянських спецслужб та вишколення на професійного убивцю. Через модель одного епізоду, формується картина перебігу холодної війни 50-х рр. Нам стають відомі методи, за якими Сташинський все-таки зумів втілити плани вищого совєтського керівництва. Тобто, фактично, це нон-фікшн, що читається, як динамічний детектив.

Тут немає виправдання вчинку вбивці. Натомість є пояснення, чому обидва чоловіки, Сташинський і Бандера, стали жертвами, і обидва зуміли вижити в історії як постаті, які морально перемогли радянську систему, хоча, здавалося б, знаходилися по різні боки лінії розмежування.

«Беладонна. Любовний роман 20-х років»

(Олесь Донченко, Василь Минко, Гордій Брасюк, Петро Голота, Петро Ванченко)

Антологію любовних романів 20-х років радимо тим, хто сприймає вітчизняну літературу як череду постійних жертв та мучеників – навіть у прогресивну і модерну добу «Розстріляного відродження». Але цей концепт дещо деформує наше уявлення про літературні здобутки і те, чим жили письменники і читачі тих років.

Тоді попри величезні мінуси радянської влади в Україну була дуже сприятлива пора для заповнення незаповнених ніш у літературі. До того часу читачі мали задовільнятися перекладами або російськими книжками, але їм хотілося бачити своїх героїв, виписаних з українських реалій. І от саме тоді з’являється помітна когорта авторів, які почали писати сентиментальну літературу. Тобто романи про ситуації, у яких опинялися тогочасні молоді люди. Зокрема, про те, що заводило чоловіків, яким жіночим образам вони надавали перевагу, які парфуми були в трендах, де проводили свої побачення та інше.

Подібні видання нерідко звинувачували у порнографії. Тому, напевно, сучасному читачу буде цікаво дізнатися, що у ті роки вважалося нею: текстові речення, у яких згадувалися умовні «перси» чи, наприклад, смачно описане знімання панчіх. Але на диво романи по кілька разів додруковувалися та обговорювалися тогочасними критиками.

«Нестримна сила води»

(Маркіян Прохасько )

Автор львів’янин, тому не дивно, що головний акцент саме на Львові. Але присутні тут також інші міста, де плин часу відчувається дещо інакше, ніж ми звикли в інформаційну добу. Ми маємо нагоду спостерігати за альтернативними варіантами розвитку міського життя і подій, що у ньому відбуваються: хто там жив, які події проходили, що могло бути, чого не сталося…

У книжці дев’ять оповідань. І у кожному автор полюбляє ставити події на паузу чи навпаки, їх прискорювати. Або, наприклад, дати героям всього один день, щоб прожити цілу епоху. В оповіданні «На околиці часу» розповідається про молоду пару, яка живе у доволі незвичному будинку. Всередині все як і всюди, а от назовні працює своєрідний перемикач, через який кожного дня на вулиці з’являється нова епоха. Герої виходять в місто, гуляють вуличками, знайомляться з людьми, але розуміють, що все це тільки на один день. Вже завтра вони прокинуться, вийдуть з будинку і опиняться в новому світі. Це справді класна гра з часом. Читаючи цей текст, усвідомлюєш, що Я-сьогоднішній, це також Я-вчорашній, Я-завтрашній і не тільки Я.

«Я так бачу»

(Роман Романишин, Андрій Лесів)

Творча майстерня «Аґрафка» вже не перший рік представляє Україну на міжнародних книжкових конкурсах і ярмарках. Але саме цієї весни в Болоньї пройде найбільший ярмарок світу, на якому вперше в історії українських авторів-ілюстраторів нагороджуватимуть за найкращу дитячу книгу в сегменті нон-фікшн.

І недарма, бо їхня дилогія «Голосно, тихо, пошепки» і «Я так бачу» розкриває дуже важливі теми людства – сприйняття світу через звук та зір. В останній говориться, що кожен бачить світ по-своєму і це залежить як від фізіологічних, так і від психологічних особливостей. І загалом від того, що кожна людина – це окремий світ, що представлений на сторінках цієї книжки у незвичних кольорових рішеннях.

Ми починаємо розуміти, що комусь дано бачити світ в одному форматі, а іншим – в іншому. Наприклад, тут органічно вплетено шрифт Брайля, за допомогою якого автори підкреслюють, що зір – це не тільки те, що бачить наше око. Зір – це ще й наше внутрішнє бачення і внутрішнє «Я». Умовно кажучи, заплющивши очі, ми продовжуємо мислити образами. А це означає, що ті, кому ніколи не було дано бачити світ таким, яким бачать його зрячі, малюють в своїй голові щось не менш візуальне.

Читайте також:

• Бредбері and Андрухович: ТОП-5 книг, які варто прочитати у лютому 
   
• ТОП-8 книг вінницьких авторів, які були видані у минулому році 
   

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.