«Якщо я монстр, то чому на волі?» Поговорили з мамою хлопчика з Тяжилова, який ріже дівчатам волосся

Кадри побиття та перебування хлопчика у лікарні, коли він зник у 2018 році. Після цих подій він почав нападати та обрізати волосся дівчаткам

• Нещодавно розповідали, що у районі Тяжилова 13-річний хлопчик нападає на дівчат та обрізає їм волосся.
• З редакцією зв'язалася його мама та розповіла іншу сторону цієї ситуації.

До редакції звернулася Лариса Яковишенко, мама 13-річного хлопчика, якого звинувачують в ряді нападів на дівчат. Хлопчик обрізає їм волосся. Про це ми розповідали у матеріалі:

• Не можуть затримати? 13-річний хлопчик з Тяжилова нападає на дівчат та обрізає їм волосся

Після публікації першої статті в коментарях з'явилося багато різної інформації: хтось казав, що він нападає не лише на молодших дівчат, а й на жінок, хтось писав, що у всьому мама винна, а хтось навпаки, що мама бідна, бо не може допомогти дитині.

То мама монстр?

Більшість коментаторів бачили поганою в цій історії саме маму нападника. Це пов'язано з тим, що родинам потерпілих повідомляли, що вона знущалася з хлопчика. Пригадували події 2018 року, коли вона нібито побила дитину та вигнала з дому.

У результаті хлопчика забрали, але пізніше його повернули додому. Виникає запитання: «Якщо мама така погана, то чому їй дозволили повернути дитину?» Так риторично цікавиться і Лариса, яка і є мамою того хлопчика.

Тож, зустрівшись з нею, ми попросили розповісти усе з самого початку.

— Перед 2018 роком ми навчалися у 27 ліцеї, — каже жінка. — Скажімо так, нас там не дуже хотіли. Ми родина не високого соціального рівня, у нас немає стільки коштів, скільки в інших... І от того дня моя дитина пішла гуляти, але додому не повернулася. Була вже пізня година, то я пішла його спочатку сама шукати. Ми живемо прямо біля школи, я там шукала і по території, питала в людей і вахтерів, чи вони не бачили Владика. Сказали, що ніхто нічого не знає і не бачив.

Тож Лариса звернулася на лінію 102, розповіла, що син не повернувся додому і вона не може його знайти. Там спитали прізвище жінки й казали приїхати до відділку.

— Одразу на мене напали, мов дитина побита. В мене як в мами істерика, думаю, може, під машину попав. А мені кажуть: «За що ви дитину побили?» Я кажу: «Я його взагалі не била. Покажіть дитину! Він живий?». В мене, як в мами, була паніка, — пригадує ті події Лариса. — І лише близько 11-ї години вечора мені повідомили, що він в Центрі матері та дитини.

Там його показали жінці повністю одягненого і з закритим лицем, бачити Лариса могла лише його очі, однак навіть поговорити з ним їй не дозволяли.

В лікарні вже мамі хлопчика повідомили, що проти неї відкрили кримінальне провадження, тому що дитина сказала, що вона його побила та вигнала з дому. Лариса звернулася до Служби у справах дітей, де їй повідомили, що оскільки вже сталася така ситуація, то потрібно розібратися. Мовляв, якщо ви не причетні, то дитину повернуть.

— І заставили написати мене таку заяву: «Прошу розмістити в Центр соціально-психологічної реабілітації…» Мене запевняли, що я туди зможу приходити, ніяких обмежень, умови будуть ідеальні. Бо до того він був у Старшому дитинстві 3-ї лікарні, потім його перевели в реанімацію і мене повністю ізолювали від дитини, — розповідає Лариса. — То в заяві я хоч і чітко прописала, що розмістити його там терміном не більше місяця, але це розтягнулося на вісім.

Саме в період цього часу в хлопчика вперше проявилася проблема з тим, що він почав обрізати волосся.

Що він потім казав?

Ще коли хлопчик був у Центрі, мати цікавилась, що ж трапилося з ним. Владик схарактеризував ті події так: «Там був Віталік». Як вже потім за допомогою психологів та лаконічних розмов з мамою хлопчик розповів, що Віталік йому пригрозив, що вб'є його і маму, і позабирає телефони. Цього чоловіка родина майже не знала, кілька разів бачили його на вулиці.

— Але мало це значення чи не мало, я не знаю. Я подала в поліцію всі дані про нього, що я знала і які припускала щодо того чоловіка, — каже Лариса. — Але в нас, знаєте, як поліція? Приведеш, тоді вони й зроблять, що знайшли і встановили особу.

Тож враховуючи подальше розслідування хлопчику дозволили повернутися до матері, оскільки доказів побиття дитини матір'ю не було, як і не визначено, звідки у хлопчика були садна.

Змінила роботу заради сина

Як припускає мама Влада, на те, що зараз відбувається, могло вплинути безліч факторів. Перше — це стрес, коли трапилися ці події, друге — вісім місяців без мами, адже, як каже Лариса, він відчував себе там безсилим.

— Коли приходила, то постійно казала по-материнськи, що сьогодні комісія і я думаю, що його віддадуть. Але потім приходила в сльозах і бачу він вже теж в сльозах, то казала: «Вибач, ще два тижні. Ми все зможемо, давай кулачки». І от, можливо, він тоді зрозумів, що мама не може його захистити, — міркує жінка.

І вже навіть теперішні події сильно тиснуть на моральний та психологічний стан дитини. Для прикладу, попри зміну школи, є булінг.

— Як тільки ми змінили школу, то зіштовхнулися з тим, що директор мені сказала: «А чому ви мені не повідомили, що у вас така ситуація?» Я кажу: «Ну ви розумієте, щоб я прийшла і вам сказала, то ви б знайшли усі причини, щоб мені відмовити», — розповідає мама 13-річного хлопчика.

Лариса навіть покинула роботу і влаштувалася в навчальний заклад сина. Там мають код-слово, яке означає, що Владу погано і йому потрібна допомога і підтримка. Таких безліч інших способів використовує родина, щоб боротися з тиском. Родина на постійній основі працює з психологами та лікарями.

— Я водила його до різних спеціалістів, щоб почути думки не однієї людини, — каже жінка. — Я і сама постійно консультуюся з психологом.

Дайте належний діагноз і призначте лікування!

А про діагноз «Інші змішані розлади поведінки і емоцій», який вказувався в одній з судових справ, жінка дізналась взагалі з нашого матеріалу.

Після того, як у Влада вперше стався інцидент з обрізанням волосся, ще коли він перебував у центрі, жінка одразу ж почала звертатися до спеціалістів, лікарів та психологів. За весь цей час ніхто не встановив конкретного діагнозу, однак дитині приписували досить серйозні заспокійливі препарати. На запитання матері, чи допоможе це йому і чи перестане він це робити, їй не давали гарантій. Коли ж вона цікавилась про побічні ефекти, їй казали, що можуть бути головні болі, галюцинації та інше. Тому, коли жінка просила зробити щось інше, провести консиліум або направити до іншого спеціаліста, їй одразу нагадували, що може узагалі відмовитися від лікування.

Мама Влада зверталася і до Департаменту охорони здоров'я, але там їй ні з чим не можуть допомогти.

Як каже жінка, це ще нічого в порівнянні з тим, як нещодавно робили судово-медичну експертизу. У одній зі справ йдеться, що, згідно з висновком судово-психіатричного експерта, у хлопчика виявили психічний розлад у вигляді змішаного розладу поведінки та емоцій (F92.8). З урахуванням його вікових особливостей, наявних відхилень в емоційно-вольовій сфері, імпульсивності вчинків, розгальмованості потягів, недостатності критики, він може сприймати формальний бік обставин, що мають значення по справі, при цьому за рівнем розумового розвитку може надавати відносно них відповідні покази.

Та річ у тім, що того дня у квартиру родини прийшло близько 50-ти людей. Як пригадує Лариса, з 8.00 до них постійно приходили нові люди. Біда того дня була ще й у тому, що жінка травмувалася і майже не могла ходити.

— Я травмувалася 26-го, а 27, 28 і 29-го вони до нас приїжджали. 29-го вранці приїхало чотири людини, я ледве рухаюсь, крім того, п'ю знеболювальні, мені самій важко. Така давка, бо потім приїхали ще, двері на розпашку. І щоб ви розуміли, ми навіть не встигли поїсти, а це вже десь було за обід. Я казала: «Вибачте, я хочу вже пообідати», — і одна шановна пані швирнула мені миску на підлогу, і сказала, що я їсти не буду, — пригадує жінка. — В мене, дорослої, вже нерви були на межі, а уявіть, який це стрес для дитини. Спочатку він був такий спокійний, а потім вже знервував, почав кричати і в кінці просто закрився і нічого не говорив.

Після всього зайшли лікар та психолог і почали його допитувати, то він просто сказав, що нічого не буде говорити. Хоч, як каже Лариса, вона пропонувала це зробити по-нормальному і в спокійних обставинах, її ніхто не послухав.

Жінка також зауважує, що з невідомих для неї причин всю інформацію про суди, розслідування щодо справ передають уповноваженій за дитиною, а не їй.

Та все ж зараз ціль жінки одна — допомогти своєму сину, а саме добитися того, щоб йому визначили конкретний діагноз та призначили якісне лікування.

— Я розумію батьків тих дівчаток, які постраждали. Я б теж хвилювалася за те, що моя дитина може так само постраждати, адже не так проблема, що зрізав волосся, як те, що для тих дітей це вже теж буде якась психологічна травма, — каже Лариса Яковишенко. — Я дуже вибачаюся перед дівчатками та їх батьками, якщо моя дитина це справді зробила. Але й для своєї дитини я хочу справедливого та чесного лікування, а не просто ізоляції. Якби мені ще вісім років тому сказали, що я буду проходити зі своєю нормальною і здоровою дитиною через це все, я б очі видерла.

Всі свої напади Влад заперечує. Нині хлопчик перебуває на лікуванні в лікарні, хоча й офіційно родині конкретного діагнозу не поставили. Він приймає препарати, які, як каже мати, роблять його просто сонливим та беземоційним.

Читайте також:

Середня вартість поховання воїна 20-25 тисяч гривень: хто займається цим та як отримати виплату

Чому військових «накриває» та як їм допомогти? Запитали поради у психолога

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.