Життя на валізах четвертий рік: що насправді переживають діти переселенців (Пресслужба МБФ «Без Кордонів»)
Протягом чотирьох років повномасштабної війни українці живуть ніби в одній країні — але в дуже різних реальностях. У тилових містах працюють кав’ярні й відкриваються бізнеси, у прифронтових громадах — регулярні обстріли, евакуації та зруйнована інфраструктура. Одні мають відносну стабільність, інші — щоденну боротьбу за базові потреби. Проте є те, що нас об’єднує: хронічний стрес, напруга, невизначеність і життя в режимі виживання.
Психологи вже говорять про феномен «колективної травми» та «виснаження війною». За даними міжнародних досліджень у сфері ментального здоров’я, тривалий стрес знижує здатність людини планувати майбутнє, концентруватися, інвестувати ресурси у розвиток — особливо коли немає відчуття безпеки. І якщо для частини суспільства це означає емоційну втому, то для найбільш вразливих категорій — це питання виживання.
Найбільший тягар війни несуть ті, хто втратив усе: житло, роботу, коло спілкування, звичний уклад життя. Внутрішньо переміщені родини вже четвертий рік будують життя з нуля. Формально вони часто віднесені до «загальної категорії соціально вразливих», але по суті — це люди з досвідом втрати дому, травматичних подій, евакуацій, окупації, втрати близьких. Їхній досвід глибший і складніший, ніж просто складні життєві обставини.
Сьогодні керівниця фонду була в штабі родин ВПО з міста Бахмут у Вінниці. Говорили не лише про гуманітарні потреби. Ми говорили про житлові проблеми, нестабільну роботу, втому від довготривалої невизначеності. Про те, що у батьків часто немає ресурсу займатися розвитком дітей — гуртками, творчістю, додатковою освітою. Бо всі сили йдуть на базові речі: оренду, комунальні платежі, харчування.
І водночас — саме діти потребують особливої підтримки. Вони ростуть у реальності війни вже чотири роки. Багато з них пережили втрату дому, розлуку з друзями, тривожні ночі в укриттях. Психосоціальна підтримка для них — це не розкіш і не «додаткова опція». Це необхідність, щоб зберегти внутрішню опору, здатність довіряти, вчитися, мріяти.
Саме тому Міжнародний благодійний фонд «Без кордонів» реалізує проєкт підтримки ментального здоров’я дітей ВПО. Йдеться про програму відновлення для 40 дітей, які втратили дім через війну та потребують системної психосоціальної допомоги.
Сьогодні ініціатива фонду представлена на міжнародній краудфандинговій платформі GlobalGiving:
globalgiving.org/projects/restore-mental-health-for-40-children-in-ukraine
Це означає, що історії українських дітей, які втратили дім через війну, виходять за межі України. Перші донори вже підтримали проєкт — і це важливий сигнал довіри. Водночас фонд відкрито звертається до партнерів у США та Великій Британії: допоможіть поширити інформацію, розкажіть про дітей ВПО своїм спільнотам, бізнесам, колегам. Бо сьогодні міжнародна солідарність — це не абстракція, а конкретна можливість вплинути на чиєсь дитинство.
Для команди «Без кордонів» цей проєкт — не просто про залучення коштів. Це про збереження гідності дітей, про їхнє право на розвиток і внутрішню стійкість навіть у час війни. Це про те, щоб травма не стала їхньою єдиною історією.
Окремо фонд звертається до вінницького бізнесу. Підприємців запрошують долучитися до спільноти благодійників через формат Альянсу — системної співпраці, яка дозволяє зробити підтримку дітей не разовою, а сталою. Для бізнесу це можливість не лише допомогти, а й закріпити свою роль як відповідального партнера громади.
Долучитися можна за посиланням: civilfront.org/blank-1
Підтримати проєкт в Україні можна також через сайт фонду: no-borders.org.ua/projects/3
Реквізити для благодійної допомоги:
Отримувач: Благодійна організація «Міжнародний благодійний фонд “Без кордонів”»
Банк: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
ЄДРПОУ: 14360570
МФО: 305299
IBAN: UA043052990000026004046111565
Призначення платежу: Благодійна допомога
У фонді дякують кожному, хто вже зробив свій внесок, і наголошують: підтримка дітей, які втратили дім, — це інвестиція у психологічно здорове майбутнє країни. Бо різні умови життя не скасовують спільної відповідальності. І саме від того, наскільки ми підтримаємо дітей сьогодні, залежить, якою буде Україна завтра.
