Йому лише 9: історія Івана, який чекає брата і мріє про мир (соціальна реклама)
Іван, 9 років, із Херсонщини. Маленький хлопчик із села Дарівка, який пізнав війну так само рано, як і радість дитинства. Його світ складався з прогулянок велосипедом, ігор із друзями та купань у річці — доки не почалися бойові дії, які перевернули життя родини. Після вимушеного переїзду через Кривий Ріг до Вінниці Іван навчився жити по-новому: ходить до школи, знаходить друзів і не втрачає мрій про мир, маленький мотоцикл та щасливе дитинство, яке має стати можливим для всіх дітей України. Його голос — це голос покоління, яке прагне миру й справедливості.
Хто такий Іван
Іван — 9-річний хлопчик із села Дарівка, що на Херсонщині.
Він відкритий, допитливий і дуже щирий — з тих дітей, які одразу запам’ятовуються усмішкою й щирими словами.
Іван — хлопчик, який дуже тонко відчуває людей і завжди шукає можливість бути поруч, допомагати, спілкуватися.
«Мама приносить мені радість.» — Іван
До війни
До війни Іван жив у Дарівці разом із мамою, татом, сестрою та братом.
Любив кататися на велосипеді, купатися в річці Інгулець, гратися з друзями.
«Катався на велосипеді, грався з друзями, ходили на річку.»
Село було спокійним, усі знали одне одного. Його дитинство було простим і щасливим — із сонцем, двором і сімейним теплом.
Коли почалася війна
Коли в Дарівці почалися бойові дії, родина виїхала спочатку до Кривого Рогу, а згодом — до Вінниці.
«Боялися. І мама, і тато, і я теж.»
Дідусь, бабуся і прадідусь залишилися вдома.
«Говоримо з ними по камері. Показують відео, як там пес, у дворі.»
З собою взяли лише найнеобхідніше. Домашні улюбленці залишилися в селі.
«Сумую за ними.»
Нове життя у Вінниці
Іван швидко адаптувався до нового місця.
Пішов до школи, знайшов друзів, став відомим у селі, бо першим їздив на велосипеді й усім казав:
«Слава Україні!»
«Він соціальний, йому потрібні глядачі. Його всі знають у селі.» — мама Івана
Сьогодні Іван живе з мамою та кішкою, сестра мешкає окремо, але часто приїжджає.
Школа і друзі
Іван навчається у 3 класі місцевої школи.
Він ходить до школи офлайн і дуже любить українську мову.
«Найбільше подобається українська. Математика — ні.»
Він має багато друзів — як у школі, так і в селі.
«Ніхто не звертає уваги, всі дружні.»
У вільний час любить гратися надворі, кататися на велосипеді та мріяти про власний мотоцикл.
«Хочу маленький мотоцикл — на бензині, як для мене.»
Особливості та характер
Іван дуже комунікабельний, відкритий до світу, з яскравим відчуттям справедливості.
Мама каже, що він має свою внутрішню силу й рішучість.
«Він настирливий, але не йде по головах. Якщо вирішив щось — зробить це.» — мама
Попри пережите, Іван не втратив оптимізму. Він сміливо говорить про страхи, але вміє з ними справлятися.
«Боїться грому, тоді притискається до мене. Але зараз усе спокійніше.» — мама
Сім'я і втрати
Родина Івана пережила надзвичайно болісну подію — зникнення старшого брата Антона, який був дитиною з інвалідністю.
Його вивезли з Олешківського центру під час окупації Херсона, і вже чотири роки родина не має жодної звістки.
«Ми не знаємо, чи він живий. Продовжуємо пошуки.» — мама
Попри втрату, мама Івана залишається сильною.
«Я люблю свою країну і хочу зробити все, щоб моїм дітям тут було добре.»
Мрії й бажання
Іван мріє про прості речі — маленький мотоцикл, мир і добрих людей.
«Хочу, щоб усі залишалися здорові й живі.»
«Мир — це коли ніхто не б’ється, всі дружать.»
Іноді, коли сумує, він просто хоче побути наодинці, заховатися з телефоном або поспостерігати за природою.
«Просто ховаюся і сиджу в телефоні. Потім стає легше.»
Герої й вдячність
Його герой — дядько Ілля, який служить у Збройних силах України.
«Він офіцер. Ще нічого не розповідає.»
Іван гордиться ним і каже, що теж би хотів подякувати за службу.«Думаю, треба.»
Голос Івана для світу
«Мир — це коли ніхто не б’ється, всі дружать.»
«Хочу, щоб усі були здорові й живі.»
«Іграшками треба ділитися.»
Новий початок. Після втечі з окупованого села Іван із родиною оселився у безпечнішому місці. Погляд мами на цьому фото — як промінь світла після темряви фільтрацій, страху та розлуки.
У темряві — до світла. Це фото зроблене в евакуаційному потязі, яким родина Івана виїжджала з окупації. Темрява — не лише у вагоні, а й у серцях людей, які не знали, куди їдуть і чи буде там безпечно. Але вони вірили, що світло — попереду.
Шлях на свободу. Іван із мамою подолали окупацію, блокпости та фільтрацію, щоби опинитись на підконтрольній території. Це фото — символ дороги до життя без страху.
Голос із тиші. Іван розповідає про свій шлях: окупацію, втечу, нове життя. Він говорить тихо, але його слова — сильні. Це свідчення дитини, яка пережила війну й не втратила надії.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
