Йому було 10, коли над будинком полетіли ракети: історія 13-річного Миколи з Донеччини (соціальна реклама)
Миколі 13 років. Війна змінила його життя в Дружківці на Донеччині, змусивши родину залишити рідний дім і шукати безпеку у Вінниці. За цим переїздом — тривога, втрати й досвід дорослішання, що прийшов надто рано. Водночас Микола зберіг внутрішню стійкість, уважність до світу й бажання будувати власне майбутнє. Його історія — це свідчення того, як українські діти переживають війну, не втрачаючи людяності та надії.
Хто такий Микола
Микола — 13-річний хлопчик із Дружківки, Донецької області.
Він спокійний, уважний і вміє вдумливо говорити про серйозні речі.
Микола належить до тих дітей, які не прагнуть гучних слів — але їхні слова залишаються з тобою надовго.
«Мир — це коли нічого не літає над головою, коли ніхто нічого не боїться.» — Микола
До війни
До війни Микола жив разом із великою родиною — дев’ять дітей, мама і тато.
Любив грати у футбол із братом, допомагав по господарству, ходив у церкву.
«Мій брат грав у футбол, і він мене вчив. Ми ходили на стадіон, грали разом.»
Йому подобалося навчання, але найважливішим було відчуття дому — стабільності й родинного тепла.
Перший день війни
«Це було о п’ятій ранку. Я прокинувся, мама сказала, що почалася війна. Над будинком пролетів дрон, ми ховалися.»
Миколі було десять. Спочатку він боявся, а потім, як каже, «звик».
Коли ракети пролітали поруч, він разом із батьками спускався в підвал.
«Ми дуже боялися. Але коли стало звично — просто чекали, щоб усе закінчилось.»
Виїзд із міста
Коли ситуація в Дружківці погіршилася, родина вирішила евакуювати Миколу.
«Брат сказав, що мене забирають. Я зібрав речі сам — перше, що взяв, був телефон.»
Їхав він один, дорога була безпечна.
«Хотів залишитися в Україні. Не хотів покидати своє рідне місто.»
Нове життя у Вінниці
Переїзд дався нелегко, але з часом Микола звик до нового дому.
«Спочатку не хотів їхати, а потім зрозумів, що треба. Тепер звик — у мене новий дім.»
Він навчається у 8-му класі, спочатку було складно після онлайн-школи, але зараз упевнено надолужує знання.
«Коли вчився дистанційно, майже нічого не розумів. А тепер більше розумію, відповідаю на уроках.»
Друзі і навчання
У школі Миколу прийняли добре.
«Спочатку всі трохи злякались, що я зі сходу, а потім почали питати, як було. Я розповів, і ми подружились.»
Тепер у нього троє близьких друзів, які допомагають з навчанням.
«Вони підказують мені на уроках, допомагають із контрольними.»
Зміни і розвиток
Микола — з тих дітей, що дорослішають непомітно, але глибоко.
Мама каже, що він навчився відповідальності й почав цінувати працю.
«Коли бачу, що треба допомогти, підходжу і питаю, чи потрібно. А якщо мовчать — просто допомагаю.»
Він став більш зібраним, почав самостійно готуватись до уроків і покращив оцінки.
«Було по чотири й п’ять, а тепер маю десятки, вісімки. Хочу ще краще.»
Сім'я і вдячність
Микола глибоко цінує свою сім’ю.
«Якби не батьки — у мене б нічого не було. Я б нічого не досяг без них.»
Мама розповідає, що підтримка працює через розмови.
«Ми з ним багато говоримо, пояснюємо, що навчання — це важливо. І він зрозумів.»
Особливості і характер
Микола сприймає світ дуже тонко.
Йому потрібен час, щоб звикнути до нового, але коли адаптується — відкривається як уважний, спостережливий і глибокий хлопчик.
Він вміє чути, розуміти й несе у собі спокій.
«Я бачив гірше. Але все одно ховаюсь, коли тривога — бо треба берегти життя.»
Мрії та майбутнє
«Хочу закінчити школу, піти навчатися. І щоб закінчилася війна — щоб можна було спокійно вчитися.»
Микола мріє стати кухарем — готувати для людей і створювати щось із теплом.
«Коли щось готую, розумію, що мені це подобається.»
Пережиття й спокій
Коли приходять спогади про дім, Микола не тікає від них — він просто знаходить у чому заспокоїтись.
«Коли сумую, прибираю або граю з меншими. Так стає легше.»
Його зрілість — у простоті.
«Поки що нічого не треба. Просто сходити в школу, поснідати, день прожити.»
Голос Миколи до світу
«Мир — це коли нічого не літає над головою і ніхто не боїться.»
«Україна — гарна країна, з добрими людьми, зелена, красива. Шкода, що сталося таке.»
«Хочу, щоб війна закінчилася.»
Щастя, яке ділиться на всіх. У цій великій родині кожна дитина — не одна. Подарунки — не головне. Головне — усмішки, обійми, підтримка. Тут кожен відчуває: я потрібен.
Разом цікавіше. Микола знає, що з другом будь-яка річ — це пригода. Спільні миті — це більше, ніж іграшки. Це зв’язок, що росте в безпеці та любові.
Хлопчик, який знає, що таке втрати — і як знову довіряти. В очах Миколи — не дитячі спогади. Але завдяки турботі прийомних батьків, він знову навчився бути відкритим, мріяти й вірити в добро.
Герої поруч. Микола не вагається, коли питають про його героїв — це вони. Люди, які створили дім для багатьох. Їхня любов — найбільший порятунок.
Коли мрії справджуються. Свято, що приходить у новий дім, стає особливим. Бо мрії, які здавались далекими, стають реальністю — через тепло сердець поруч.
Справжній дім. Тут усе росте — квіти, діти, надія. Родина, створена з любові, перетворює подвір’я на оазу спокою. Це місце, де кожен має майбутнє.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
