«Я йду на роботу з радістю»: як Олександра Юрченко знайшла свою професію у МХП (Новини компаній)

Олександра Юрченко працює водійкою навантажувача-штабелера на Переробному комплексі Вінницької птахофабрики. Свою роботу вона називає «своєю справою» — без пафосу, але з відчуттям упевненості й стабільності. Каже, що їй подобається і сам процес, і команда, і умови праці. А головне — відповідальність, яку вона щодня бере на себе.

Перший день, який пам’ятаєш роками

Дату свого першого робочого дня Олександра називає без вагань — 9 травня 2023 року. Саме тоді вона вперше вийшла на зміну вже у новій для себе професії.

— Якщо робота не подобається, такі дати швидко забуваються. У мене ж навпаки — скоро буде три роки, як я працюю на штабелері, — говорить Олександра.

Сьогодні вона керує сучасною складською технікою, яка підіймає палети на висоту кількох поверхів. Це робота, що вимагає максимальної концентрації, точності та дотримання стандартів безпеки.

Родина і спільний вибір професії

Ще одна важлива деталь її історії — на підприємстві разом з Олександрою працює її мама, Людмила. Вони виконують схожу роботу, але керують різною технікою: мама працює на меншому навантажувачі, а Олександра — на штабелері.

— Мама вже була працівницею Вінницької птахофабрики, але згодом вирішила змінити напрям і опанувати нову професію, — каже Олександра. — Для неї навчання було складнішим, але вона впоралася. Ми підтримуємо одна одну і щиро радіємо успіхам.

Шлях без чіткого плану

Родина Юрченків переїхала до села Четвертинівка у 2012 році — саме тоді, коли почала роботу птахофабрика. Після школи Олександра не мала визначеної професії й працювала на різних тимчасових роботах.

Коли вона звернулася на підприємство, їй запропонували посаду палетувальниці. Вирішальною стала розмова з інструктором з навчання водіїв навантажувачів Сергієм Штефанюком, який запропонував спробувати себе у новій ролі.

— Спершу я відмовилась. Думала, що це «чоловіча» професія, хоча водійські права на мотоцикл і автомобіль у мене вже були, — згадує вона.

Після двох змін палетувальницею Олександра зрозуміла, що хоче більшої динаміки та відповідальності, і сама подала заявку на навчання.

— Коли вперше сіла за кермо навантажувача, зрозуміла, що страх був зайвим. Усе виявилося логічним і зрозумілим.

Навчання, розвиток і новий рівень відповідальності

Навчання проходили 15 людей, більшість із них — жінки. Після успішних іспитів Олександру направили на дільницю замороженої продукції. Там вона працювала на меншому навантажувачі, доки не отримала пропозицію перейти на штабелер.

— Я сумнівалась, бо це інша швидкість, інша висота і зовсім інший рівень відповідальності, — розповідає вона.

Перші тижні стажування були непростими, але підтримка колег і довіра керівництва допомогли адаптуватися.

— З часом я зрозуміла, що добре відчуваю цю техніку і свою зону відповідальності. Це робота, яку я виконую впевнено і з задоволенням.

Сьогодні Олександра працює на сучасному штабелері, отриманому підприємством безпосередньо із заводу, і є частиною логістичного ланцюга, від якого залежить безперебійна робота виробництва.

Цінності, які формують ставлення до роботи

Своє ставлення до праці Олександра пов’язує з родинними цінностями. Вона говорить, що багато в чому завдячує батькові — прикладу відповідальності та внутрішньої стійкості. З початком повномасштабної війни він ухвалив рішення стати на захист країни й 7 березня 2022 року приєднався до лав ЗСУ, де служить і нині.

Родина підтримує з ним постійний зв’язок, а тема відповідальності й підтримки армії є близькою як для компанії, так і для колективу, в якому працює Олександра.

Можливості, відкриті для кожного

Історія Олександри Юрченко — приклад того, що професійний шлях не завжди починається з чіткого плану. У МХП навчають, підтримують розвиток і дають можливість спробувати себе в нових ролях — незалежно від статі чи попереднього досвіду.

Якщо ви шукаєте стабільну роботу, офіційне працевлаштування, професійне навчання та команду, де цінують відповідальність і прагнення до розвитку, — долучайтеся до команди Вінницької птахофабрики.

Сьогодні Олександра працює на сучасному штабелері, отриманому підприємством безпосередньо із заводу, та професійно керує технікою, що піднімає палети на висоту кількох поверхів.