Війна замість дитячих років: історія 12-річного Олександра з Харкова (соціальна реклама)
Олександру 12 років. Війна увірвалася в його дитинство в Харкові, змусивши разом із родиною шукати безпеку в Юхимівці, а згодом у Вінниці. Попри втрату звичного життя, страх і вимушене дорослішання, він зберіг цікавість до світу, мрію стати айтішником і внутрішню силу рухатися далі. Його історія — це свідчення того, як українські діти проживають війну не за роками, але з надією на майбутнє.
Хто такий Олександр
Олександр — 12-річний хлопчик із Харкова.
Він — спокійний, уважний і має природну логічність у мисленні. Його сила — у здатності зберігати ясність і дисципліну навіть у складних обставинах.
З дитинства захоплюється технікою, плаванням і комп’ютерами. Його мрія — стати айтішником і створювати корисні технології для людей.
«Після плавання я краще думаю. Це допомагає виганяти погані думки.» — Олександр
До війни
До війни Олександр жив у Харкові з родиною.
Вчився у школі №16, займався плаванням і англійською мовою.
«Я плаваю з трьох років. На перших змаганнях зайняв восьме місце, а потім — друге чи третє в Сумах.»
У сім’ї панувала традиція — разом проводити вихідні, готувати піцу, виїжджати на природу.
«Ми часто їздили по Україні або збирали гриби в лісі. Так було спокійно.»
День, коли все змінилося
«Я пам’ятаю, як брат сказав, що почалася війна. Я різко встав, налякався і почав швидко вдягатися. Ми спустилися в підвал. Було страшно.»
Йому було дев’ять.
Родина два тижні залишалася в Харкові, поки батько не вирішив, що треба виїжджати.
«Ми швидко зібралися. Кожен узяв те, що найпотрібніше.»
Шлях до безпеки
Маршрут родини:
Харків → Юхимівка (Вінницька область) → Вінниця
«Спочатку ми поїхали до родичів, потім знайшли житло у місті. У Юхимівці я навчався онлайн, а згодом пішов до школи у Вінниці.»
Навчання і друзі
Олександр швидко адаптувався до нової школи.
«Онлайн було неважко, бо я розуміюся на техніці. Коли перейшов на офлайн — зрадів, бо люблю спілкуватися.»
У новому класі він знайшов багато друзів.
«Спочатку ніхто не знав, що я з Харкова. Потім розповів — і всі поставились добре.»
Спорт — джерело сили
Плавання — частина життя Олександра з дитинства.
Тренується шість разів на тиждень у спортивній групі.
«Маю майже третій дорослий розряд з вільного стилю. Ще працюю над брасом.»
Для нього спорт — не лише змагання, а спосіб підтримувати емоційну рівновагу.
«Після плавання мозок працює краще. Це допомагає не думати про погане.»
Особливі риси й внутрішня сила
Олександр сприймає світ раціонально, але з глибокою чутливістю.
Він пам’ятає свої панічні відчуття під час війни, але вчиться долати їх.
«У першому році після переїзду був напад паніки. Мене підтримали друзі — і стало легше.»
Його аналітичний розум допомагає розуміти власні емоції й знаходити баланс через дію: навчання, спорт, допомогу вдома.
«Якщо щось не виходить, треба просто йти далі.»
Родина і підтримка
Родина Олександра — його головна опора.
«Батьки хвилюються за нас більше, ніж за себе. Вони мої герої.»
Він допомагає батькам із молодшими братом і сестрою, прибирає, стежить за порядком.
«Іноді пропускаю тренування, якщо потрібно побути з сестрою. Це важливо.»
Інтерес до технологій
Олександр мріє стати айтішником, як його тато, який створив шкільний додаток.
«Я користуюся цим додатком і пишаюся ним.
Хочу створювати програми, які допомагають людям.»
Улюблені предмети — алгебра й англійська, які він вважає головними для своєї майбутньої професії.
«Щоб бути програмістом, треба знати англійську, бо вся документація нею написана.»
Відповідальність і мрії
«Моя ціль — отримати перший дорослий розряд у плаванні, а потім — розвиватися в IT.»
Він вірить, що навчання і спорт допоможуть йому реалізуватися.
«Спочатку треба навчитися, а потім буде все інше.»
Пережиття й спогади
Іноді спогади про Харків повертаються, але хлопець навчився з ними жити.
«Буває, що сумно, коли згадую, але я займаюся спортом — і це минає.»
Бабуся досі живе в Харкові, і він хвилюється за неї.
«Ми з нею спілкуємося. Вона не хоче переїжджати, бо доглядає дитину з інвалідністю.»
Голос Олександра до світу
«Багато хто думає, що діти легко переживають війну. Але це не так.»
«Потрібно знайти те, що допомагає розслабитись — спорт чи щось своє. І не зупинятись.»
«Коли буде перемога — всі зберуться в центрі міста й святкуватимуть. Буде тепло.»
Дитинство до війни. Олександр із тренером на перших змаганнях із плавання. Плавання було його пристрастю задовго до війни.
Перші дні війни. Підвал у Харкові, де його родина ховалась від обстрілів. Страх і невідомість стали першими спогадами війни.
Перемоги в новому місті. Грамота за друге місце в змаганнях із плавання у Вінниці. Після переїзду Олександр не зупинився — і продовжив досягати.
Олександр сьогодні. Спокійний, зосереджений, дорослий не за віком. Він досі мріє створювати корисні технології й зростає попри війну.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
