Тихий голос війни: історія 11-річного Тимофія зі Слов’янська (соціальна реклама)
Тимофій — 11-річний хлопчик зі Слов’янська, дитина війни, яка вчиться бути дорослою раніше, ніж це мало б статися. У його словах немає істерики — лише тиха зосередженість і внутрішня сила. Він мислить логічно, говорить стримано, але за кожною фразою відчувається глибока втрата дому, розлука з родиною та доросле розуміння відповідальності. Тимофій не мріє про фантастичне — він мріє про мир, роботу, дім і родину. Його спокій — це не відсутність страху, а вміння з ним жити. Це голос української дитини, яка не втратила людяність і віру в майбутнє, попри війну.
Хто такий Тимофій
Тимофій — 11-річний хлопчик зі Слов’янська.
Він спокійний, розважливий і прагне зрозуміти світ через практичні дії. Його відповіді короткі, але щирі, а думки точні.
Його особливість — зосередженість і логічне мислення, що допомагають йому адаптуватися до змін і долати тривогу.
«Я бачу себе в Україні. Коли буде перемога — поїду додому і наведу порядок.» — Тимофій
До війни
До 2022 року Тимофій жив у Слов’янську разом із мамою, татом, бабусею і дідусем.
Любив складати оригамі, грати з друзями та допомагати татові по господарству.
«Ми гуляли, ходили на річку. Було добре.»
Навчався у школі, де всі знали одне одного. Карантин запам’ятався тим, що вперше з’явилося онлайн-навчання, але більшість уроків були офлайн.
Початок війни
«Пам’ятаю, як ховалися в погребі під час перших тривог. Було страшно.»
Перші тижні війни родина залишалася вдома. Потім мама вирішила виїхати — на збори був лише один день.
«Я взяв іграшки, планшет і книжки. Думав, що їдемо на рік або більше.»
Дорога до безпеки
Маршрут родини: Слов’янськ → Ужгород → Вінниця.
«Спочатку ми жили в Ужгороді, потім переїхали до Вінниці.
Бабуся залишилася вдома з дідусем — вони доглядають город навіть під час бойових дій.»
Рішення залишити частину сім’ї було важким, але необхідним для безпеки дитини.
Життя у Вінниці
Перший час вони жили в гуртожитку для вимушено переміщених осіб.
«Було багато дітей. Там був друг Міша — ми й досі спілкуємося.»
Пізніше родина винайняла житло у місті.
«Мама забезпечила дім і все, що треба. Вона — мій герой.»
Школа і друзі
У Вінниці Тимофій пішов одразу до шостого класу.
«Однокласники мене прийняли добре. Ми подружилися.»
Серед друзів — Юра, з яким хлопець гуляє після уроків.
«Іноді проводжаю його додому. Ми добре спілкуємося.»
Навчання та інтереси
Улюблені предмети — природознавство та фізкультура.
«Фізкультура — бо бігаємо, граємо. А природа — легка, я її добре знаю.»
Тимофій відповідально ставиться до домашніх завдань, але без зайвого фанатизму:
«Роблю домашнє для вчителя. Так треба.»
Він відверто зізнається, що любить онлайн-уроки — за спокійну атмосферу.
«Онлайн можна сидіти вдома, поїсти, не перевдягатись. Зручно.»
Спорт і здоров'я
У Слов’янську хлопець займався орігамі, а зараз підтримує фізичну форму самостійно.
«Ходжу в спортзал. Роблю присідання, вправи для спини, з гантелями.»
Через проблеми зі спиною тренується обережно, але не здається.
«Якщо болить — просто роблю паузу, потім знову займаюсь.»
Родина і підтримка
Тато залишився вдома, бабуся й дідусь — також. Вони намагаються підтримувати контакт телефоном.
«Бабуся не хотіла переїжджати. Каже, треба садити город. Це важливо для неї.»
Мама стала для Тимофія головним джерелом стабільності:
«Мама мене ростила, забезпечила всім. І перевезла в безпечне місце.»
Мрії про майбутнє
«Думаю стати масажистом або електриком. Вони добре заробляють.»
Тимофій уже аналізував можливості: знає, що для масажиста потрібна медична освіта, а професія електрика — небезпечніша, але практичніша.
«Хочу навчитися, знайти роботу, відкладати на квартиру і виживати.
Потім одружусь і стану батьком.»
Спогади і бажання миру
«Іноді сумую за домом. Там був коридор, кухня, телевізор — старий, але свій.»
Попри спогади, він не хоче повертатися зараз:
«Там усе позаростало, літають комарі, і страшно через війну.»
Його найбільша мрія — щоб війна закінчилася.
«Щоб усі домовилися. Щоб Україна сама вирішувала свої справи.»
Голос Тимофія для світу
«Хочу, щоб Україну бачили не через війну, а через її досягнення.»
«Коли буде перемога, всі родичі зберуться — і ми просто будемо жити.»
Дитинство до війни. До війни був дім, де Тимофій грався з котом на килимі.
Тепло, затишок, дитинство — усе, що довелось залишити.
Поруч з мамою. Після вимушеного переїзду найцінніше для Тимофія — бути разом із мамою.
Саме вона стала для нього опорою у новому місті.
Нові знання — нове життя. У новому просторі Тимофій вчиться по-новому.
Крок за кроком він будує своє майбутнє — з нуля, але впевнено.
Малюнки, що говорять замість слів. Через творчість Тимофій проживає свій досвід війни. У дитячих малюнках — те, що не вимовиш словами.
Створювати спокій власними руками. Тимофій вирізає паперові квіти під час майстер-класу. Так він знаходить внутрішній спокій у новому місті.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
