«Студент»: «Малим зрозумів: Луганськ – це Україна, окупована Росією» (соціальна реклама)

Народився у селі на Луганщині. Дитинство там пам’ятаю уривками. Бо сестра з чоловіком забрали до себе – в обласний центр. Це 2008-й, мав чотири роки тоді. Саме в Луганську ходив у дитячий садок, там мені купили модну модель іграшкової машини. Залізної. Загубив її в перший же день. Одні сльози.

Російські танки увійшли до Луганська 2014-го. Малому мені було цікаво – техніка, зброя, люди ходять по вулицях, одягнуті в форму. Танки стояли поблизу автовокзалів, поруч – військкомат луганський. На околицях міста з’явилися укріплення «еленерівців». Зроблені абияк: перевернуті машини, мішки з піском. Коли повертався у село, то проїжджав Стадницю Луганську і звернув увагу, наскільки професійніше облаштовані фортифікації українських військ – окопи, доти.

Дев’ятикласником я зрозумів суть цієї війни. Що Луганськ – територія України, окупована Росією. Що наш східний «сусід» - історичний ворог. Що треба готуватися до боротьби, яка буде тривалою та жорстокою.

Тому у 15 років обрав шлях – стати військовим. Харків – найближче велике місто, де був відповідний навчальний заклад. Так хотів віддячити Україні – я тут народився, держава дала мені освіту навчився розуміти, що відбувається навколо. За Шевченка і «Кобзар», Івасюка і «Червону Руту». Не всім так щастило – батьки однокласника працювали на високих адміністративних посадах у «ЛНР» і постійно говорили: «Українці – погані люди».

Влітку 2021 року вступив до Харківського інституту танкових військ. Спеціалізація – радіаційний, хімічний та біологічний захист. Це тому, що на факультет озброєння та військової техніки був перенабір. Відтак більшість абітурієнтів перенаправляли на факультет РХБЗ.

Пів року навчання – і почалася повномасштабна війна. Не скажу, що нас до неї готували. По-перше, чого зайвий раз напружувати? По-друге, хто достеменно про неї знав? Я ще й вибув на два тижні – треба було «виправити» носову перегородку. 26 грудня 2021 року поїхав у відпустку до матері. Після цього спілкуємося в режимі онлайн.

От з початку 2022 року ситуація стала напруженішою. Інтенсивніші тренування, регулярні стрільби. Відчув – готуємося до масштабного «вибуху». Тільки усвідомлення цього, без страху. Просто звик до військових дій ще коли малим жив у Луганську. Психіка зміцнилася.

24 лютого 2022 року «підірвали» з ліжок о четвертій ранку. Питаємо чергового: навчальна тривога? Ні, відповідає, почалося. Хто не встиг як слід прокинутися – очі по п’ять копійок. Хутко до кімнати – поспіхом збори. Наплічники, зброя, заряджаємося – один трассер, три бойових. Виходимо через КПП, там батьки курсантів. Їх очі ніколи не забуду – паніка та невідомість, чи побачать ще своїх дітей?

Чотири роки навчався. Від магістратури відмовився. Два роки сидіти і нічого не робити, коли йде такої «форми» війна – хотів діяти. Плюсом: в інституті було достатньо «радянщини», від неї просто нудило.

Проте це деталі, які не мають вирішального значення. З інституту я вийшов іншою людиною – не те, щоб готовим бійцем, але здатним йти далі. Мав вибір – визначив для себе 59 бригаду. З 21 червня 2025-го маю контракт на п’ять років.

Серед моїх найближчих цілей – навчитися керувати дроном.

Військова наука базується на тактиці. Без неї неможливо досягти результату. Інакше це буде червона армія у найгірших її проявах: «Ура, за пабєду, вперьод!»

Данило «Студент» Акімов, командир взводу РХБЗ 59 ОШБр БпС