«М’ясник»: «Росіяни вже наставили пістолети» (соціальна реклама)

2017-го прийшов у армію. Дали бронежилет, на якому було написано «М’ясник». Так прикріпився позивний. Шкода, але речовий доказ не зберігся. Коли було оновлення і отримували сучасні піксельні бронежилети, то попередній мусив здати.

До ЗСУ потрапив, бо шукав роботу. Вчився чотири роки на поліцейського. Коли випустився і почав виконання службових обов’язків – розчарувався. Своя тусовка. Якщо приходить молодий – принижують. Уявлення мав інші: без корупції та родинних зв’язків. Звільнення було феєричним. Перевірка обласного рівня. Звинуватили у відсутності викритих злочинів. А що розкривати, якщо кругова порука? Не стримався і пішов.

Вчився на державному бюджеті. Треба було три роки відпрацювати. Ні – відшкодувати вартість навчання. Прийшов відповідний лист. Сума значна – 30000. Моя тодішня зарплата – 2000. Став міркувати, що робити. В той час в армії підняли зарплати. Я і пішов. В ЗСУ набагато краще. Я не тільки і не стільки про фінанси.

В поліції був офіцером. У армії почав з нуля – солдатом. 3 лютого 2017 зарахували до списків військової частини, за місяць – полігон на Ширлані, ще за місяць – поїхали в Маріуполь на ротацію. Ніяких особливих вражень, хіба болота по коліна. І на полігоні стріляли скільки хочеш і з чого хочеш.

В навчальному центрі для зв’язківців у Полтаві єдиний з групи опанував усю наявну техніку. Коли повернувся до частини, всі завдання були простими – виставляли ретранслятори, прошивали радіостанції, чергували на мережі обміну службовою інформацією.

За крок до смерті був 24 лютого 2022 року. Олешківські Піски. Приїхали туди за два тижні до початку повномасштабного вторгнення. Чесно – з ким би не говорив, ніхто не вірив, що Росія атакуватиме. Вранці 24-го наша піхота мала висуватися і займати оборонні рубежі. Не встигли – ворог випередив.

Прокидаюся у наметі. Всюди бахкає, люди навколо волають. Тягнуся до телефону і читаю: «Київ, Харків, Суми бомблять. Почалася війна». Ми, зв’язківці, «спілкуємося» сигналами. Вперше побачив оповіщення про повну бойову готовність.

Наказ – забирати зброю, одягати бронежилети, розосередитися на випадок артилерійського обстрілу. Речі завантажили на «Урал». Мали штабний «КрАЗ», який була обладнана технікою для управління. Беремо техніку і їдемо з полігону, щоб встигнути до російського удару.

Сів на машину, поїхали на якусь ферму, розгорнулися. Управління здійснювалося за допомогою мобільного телефону. Ворог близько. Рухаємося в напрямку Херсона. Я на «КрАЗі» їду за тодішнім начальником польового зв’язку. Далі все як у фільмі – він їде не в бік обласного центру, а тримає напрямок Козачих Лагерів. Назустріч їде якийсь тип і запитує: «Ви куди?» «На Херсон». «Та це ж в другий бік».

Розвертаємося. Закінчується солярка. На двох заправках відмовили. Заїжджаю на третю. Зупиняюся. Перед нами виїжджають три російських «Тигри». Кацапи виходять, наставляють на нас пістолети і наказують лягати. У голові думки: «Що жив, що ні». А у мене автомат ззаду за сидінням. В «кунгу» ще вісім людей, які нічого не чують і не бачать. Виходжу, лягаю. Пощастило, що десь поруч були наші хлопці, які вступили з ворогом в бій. Росіяни на них відволіклися. Цієї миті вистачило мені, щоб відповзти і постукати в «кунг» хлопцям. Вони вискочили озброєні, а я без автомату в кабіні залишився. Сховалися за заправкою. Почали стріляти - одного з росіян «завалили», інші двоє чи троє сіли в машину і поїхали. Навіть «Тигр» залишили. Тепер думаю: чого я його не «лутанув?»

Згодом пише дружина: «Що у вас там?» Посміхнувся і відповів: «Усе добре»

Артем «М’ясник» Гришин, командир роти зв’язку батальйону управління 59 ОШБр БпС