Місяць у бункері в Маріуполі: історія 11-річного Роми (соціальна реклама)
Рома, 11 років. Хлопчик, чиє дитинство проходить під тиском війни та вимушених змін. Те, що колись було звичним і безпечним, змінилося назавжди, змусивши Рому швидше дорослішати й адаптуватися до нової реальності. Попри пережиті труднощі, він зберігає допитливість, мрії та віру в мирне майбутнє. Його історія — це щире свідчення того, як війна впливає на дітей, і водночас нагадування про їхню силу, стійкість і право на щасливе дитинство.
Хто такий Рома
Рома — 11-річний хлопчик із Маріуполя, який разом із сім’єю місяць прожив у бункері під час активних бойових дій.
Його історія — це шлях дитини, що подорослішала за одну ніч: тато пішов на війну, молодший брат має особливості розвитку, а родина почала життя з нуля у новому місті.
«Мене розбудила мама в шоці. Я подумав, що просто не підемо в школу… але почули вибухи.» — Рома
До війни
До повномасштабного вторгнення Рома жив звичайним дитинством:
- катався на велосипеді,
- грав із друзями,
- насолоджувався родинним затишком.
«У мене є мама, тато, братик, дідусь і прабабуся.»
День, коли все змінилося
«Мене розбудила мама в шоці. Ми сиділи у коридорі… Через три дні поїхали в бункер.»
Родина прожила в бункері майже місяць, чуючи вибухи навколо, перш ніж вирушити у небезпечну подорож до безпечного місця.
Шлях евакуації
Маршрут родини:
Маріуполь → Бердянськ → Запоріжжя → Дніпро → Вінниця
«Ми виїжджали всі разом. Нікого не покидали.»
Єдине, що Рома взяв із дому — свою улюблену кішку.
«У мене була кішка. Я її забрав.»
Нове життя у Вінниці
Школа та навчання
Рома швидко адаптувався у новій школі.
«Вчитель був добрий і багато пояснював.»
Сьогодні він бере участь у математичних конкурсах та олімпіадах, прагнучи розвиватися і доводити собі, що може досягти більшого.
Друзі
«Мене прийняли спокійно. У мене багато друзів.»
Серед близьких — Маша, Святослав, Нікіта та Олег. Саме друзі допомагають йому впоратися із сумом за домом.
Сім’я
Його тато — військовий, герой для хлопчика.
«Мій тато — герой, бо він захищає країну.»
Молодший брат має особливості розвитку, тому мама Юля щодня підтримує обох синів.
«Рома дуже старається, гарно вчиться, допомагає іншим дітям у класі.» — мама Юля
Життя сьогодні: відповідальність не за віком
Рома допомагає мамі, прибирає, виконує дрібні доручення, робить уроки самостійно.
«Допомагаю мамі — можу прибрати, винести замовлення, швидко зробити уроки.»
У вільний час грає в баскетбол.
«Колись ходив на карате, але тепер обрав баскетбол — він мені ближчий.»
Мрії та бачення майбутнього
«Хочу, щоб закінчилась війна і всі жили спокійно.»
Рома мріє вивчити німецьку мову, переїхати до Німеччини, навчатись і працювати там, але завжди пам’ятати, звідки він родом.
«Поїду відновлювати Маріуполь.»
Він хоче заробляти достатньо, аби підтримати своїх рідних:
«Коли закінчу навчання, хочу заробляти багато грошей і половину подарувати мамі, татові і брату.»
Голос Роми для світу
«Щоб закінчилась війна і щоб усі ми були разом.»
Голос мами Юлі
«Молодшому сину складніше — він у спектрі. Але ми адаптуємося: читаємо, дивимося фільми українською. Рома дуже відповідальний — він староста, допомагає іншим дітям.»
Момент тепла в укритті. Навіть у тимчасовому прихистку, далеко від дому, Рома з братом і сестрою знаходили радість — гралися з котиками, сміялися і на мить забували про страх. Ці миті тепла й простих радощів — як ковток світла серед темряви війни.
Сліди війни. Обгорілий автомобіль — мовчазний свідок небезпеки, що супроводжувала родину Роми під час втечі. Це нагадування про те, що війна не оминає ні дітей, ні дорослих.
Повернення — неможливе. Так тепер виглядає рідне місто Роми. Вулиці, якими він колись ходив до школи, перетворилися на руїни. Сім’я не має куди повертатись — їхній дім знищено. У пам’яті залишилося інше місто — живе, повне людей, з дитячим сміхом у дворах.
Малюнок — голос серця. Рома тримає свій малюнок — спосіб висловити те, що не завжди можна сказати словами. Через кольори й лінії він ділиться емоціями, бажаннями та мріями про мирне життя.
Пильний погляд у новій реальності. Рома і його брат у безпечному місці, але погляд у них напружений. Війна не зникає з голови одразу. Вони досі насторожено реагують на різкі звуки й уважно спостерігають за всім довкола.
У сховищі — звичне життя. Під час чергової повітряної тривоги Рома та його брат у сховищі. Брат змушений дихати через інгалятор — застудився через холод, сирість та тривале перебування у підвалах. Другий заглиблений у гру. Навіть у таких умовах діти намагаються залишатися собою.
Солодка мрія — як англійський урок. Навіть після всього пережитого Рома й його брат із задоволенням вчать нове. Їхні малюнки — це і навчання, і гра, і спосіб висловити свої бажання: трохи меду, трохи морозива, трохи простого дитинства.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
