«Фокс»: «У ворога паніка – це теж зброя» (соціальна реклама)

24 лютого 2022 року прокинувся удома. Усі сусіди повтікали, ні про що не попередивши (сміється). Я – до ТЦК і навіть не ставив собі запитання «чому?». Старт повномасштабної війни. Я умію користуватися зброєю, бо 2014-2015 роки пройшов строкову у Нацгвардії, навчений базовим речам у медицині. За чотири роки не змінилося нічого. Вчинив би аналогічно.

Можливість бути відстороненим від переламної події в історії країни була. Чотири місяці працював у Чехії ливарем багатотонних конструкцій. Пропонували залишитися, гарантували візу. Виключив такий варіант.

ТЦК відправив мене куди подалі. І так ще двічі. За якийсь час приходить до мене знайомий і каже: сили спеціальних операцій набирають у розвідку. Пройшов співбесіду, далі – відбір за фізичною підготовкою. Мав уявлення, чим займається військова розвідка. І про шанси вижити – також. Але чим краще ти підготовлений, тим більше шансів цього уникнути. Тільки маєш «впаковувати» у себе знання.

Служба в ССО дала мені ширше коло спілкування, роботу в різних профілях. З нами працювали психологи. Вони навчали як краще виймати та подавати інформацію. Був військовим диктором на радіо. Займався ІПСО – робили «диверсії» через соціальні мережі.

Розкажу про одну. Прифронтове місто, в окупації, там лікарня. Дізналися, що туди прибувають ворожі «трьохсоті». Їх селять на нижніх поверхах. Завдання – аби їх перемістили і не змогли прооперувати. Одягаю маску, беру макети бомби, знімаю відео зі словами: «Ждите с подарочком». Запостили в соцмережі, потім дзвінок  з російського номеру в лікарню. «Вы, твари, мою мать не осмотрели, а я ноги отдал на этой войне. Я вас в воздух пущу». Потім зідзвонюємося з нашими агентами, і вони підтверджують, що стягуються люди. Все, у ворога паніка, перевозять поранених, логістика зупинена.

Хотілося використати свій потенціал на сто відсотків, уникнути вигорання. Здавалося, що в ССО я вже взяв максимум. Почув про «Вовків Да Вінчі». Загорівся – підрозділ прекрасно справляється, тримає важкі зони.

Перевівся на початку літа - 2025. Одразу мав стати оператором радіоелектронної розвідки (РЕР). Але цей напрям був тоді малорозвинений. Став оператором РЕБ – знайомився зі смугою фронту, яка за нами закріплена.

РЕР – приймач радіохвиль. Тобто ми «відстежуємо» зв’язок по рації ворога. На Херсонщині, де працював на РЛС «Радари», було легше. Причина - сприятливі особливості рельєфу. Немає перешкод, щоб зловити випромінювання. Тут на сході терикон йде за посадкою.

Але винайшли комплекс, який покращуємо, аби підвищити ККД в роботі. Провал, підйом, РЕБи, машина поруч зупинилася – все, перешкоди.

Паніки у руських повно. Волають один на одного: долбо..б, під…ас. Прикольно, коли туплять: «Левее, б..дь, сука, я же сказал. Левую руку вытянь, правой др..ишь». Якось один Пєтя йшов. Вели його маршрутом, все чітко: «Да-да, я иду, я вижу. Ай, я на что-то наступил. Мина. Идти можешь? Я скину рюкзак». Через 200 метрів наскочив на ще одну серйозно. Казав, що всіх любить, обіцяли забрати, але так ніхто і не прийшов. «Задвохстотився» за два дні.

Жалості до таких немає. Якщо з’явиться – треба закінчувати. У нас інше завдання – зрозуміти місцеперебування ворога та маршрут його пересування. Аналізую доступну інформацію, скидаю черговому, який готує «руському побачення з «мавіком».

Багато часу йде на ключі, розкодування. Не відбувається так – дістав антену і працюєш.

Для мене найбільший тригер – серпень - 2014, Іловайськ. Уже домовлялися. Як ворог дотримався угод: могили українських героїв по всій країні тому свідчення. Примирення якщо і можливе, то тільки після того як підуть з цього світу наші діти, у яких Росія забрала найсолодші роки життя.

Іван «Фокс» Пасічник, оператор радіорозвідки батальйону «Вовки Да Вінчі» 59 ОШБр БпС