Яскрава зовнішність — вада чи привілей? Розповіді вінничан неформального вигляду

• Дівчата та хлопці з кольоровим волоссям, у незвичному одязі та з яскравим макіяжем завжди викликали дуже бурхливі емоції.
• Вони не можуть залишитися непоміченими. Яку реакцію відчувають на свій вигляд — осуд чи компліменти?
• «20 хвилин» зібрав розповіді «неформалів» і запитав експерта-психолога, що значить таке самовираження.  

Розпитали молодь з нестандартним зовнішнім виглядом, як їм живеться у Вінниці. Як вдається самовиражатись та з чого все починалося. Також дізнались, як бажання виділятись можна розцінити з точки зору психології. Ось розповіді, що ми отримали:

Андрій, володар численних татуювань, пірсингу, тунелів у вухах

«Ніколи не відчував проблем з працевлаштуванням через свою зовнішність. Можливо, справа в правильному виборі професії. Я працюю барменом вже 4 роки, і у цій роботі мої татуювання та дреди лише додають плюсів. Ти запам’ятовуєшся, виглядаєш яскраво та стильно.

Колись давно я працював у підтримці одного з банків, так ось там у контракті було прописано, що я не маю права носити тату на видних місцях. Не скажу, що це було чимось проблемним, на той момент я ще міг повністю перекрити їх одягом».

Андрій мріє, щоб усе його тіло і малюнки створювали одну суцільну картину.

«Я довго обдумую кожну ідею та раджусь з майстром. Тату має бути якісним та містити певний сенс для мене. Зараз все ж від людей йде більше позитивної реакції, ніж чогось поганого. Тату стало якимось символом молоді, тому навіть ті, хто були яскраво вираженими противниками малюнків на тілі, стикаються з ними кожного дня. Поступово звикаються та реагують спокійно.

Якщо одного дня я передумаю — зніму пірсинг, вийму тунелі. Тату слугуватимуть нагадуванням про те, що мені так подобалось раніше. Сьогодні я виглядаю так, як хочу».

Юлія, студентка з синім волоссям

«У мене синє волосся вже декілька років, мені подобається так виглядати. Часом можна почути фрази на кшталт «Жах!» або «Що це таке? Навіщо?» на вулицях, але я не надто звертаю увагу.

В університеті важливо, аби я робила свою справу та вчилась, а як я буду при цьому виглядати - значення не має. Я дуже рада, що люди починають сприймати більш неформальну молодь адекватно, без упереджень».

Катерина, носить червоне волосся і кілька тату

«Моя яскрава зовнішність дуже часто грала проти мене. Для одноліток — це привід зайвий раз зробити комплімент, в університеті ж — одні упередження та зауваження. Викладачам абсолютно не цікаво те, що я думаю, скількома мовами розмовляю і чи володію я їхнім предметом. Достатньо погляду на червоне волосся та темну помаду, аби зробити висновки щодо несерйозності моєї персони.

Я розмовляю трьома іноземними мовами, а в рік читаю близько ста книг. Але кого це цікавить? Влаштуватись на роботу дійсно важко. Я декілька разів знімала пірсинг для співбесіди і потім знову йшла до майстра пробивати ніс. У мене всього декілька татуювань, але доводилось навіть влітку ходити тепло вдягнутою, у одязі з рукавами та високих чобітках.

Знайти себе у творчій професії набагато легше, там такі «відзнаки» лише доповнюватимуть твою унікальність. Проте, все ж потрібно вміти вимикати звук у людей довкола та не сприймати коментарі близько до серця».

Вікторія Довгань, тату-майстриня, відома як @jahnny.doe

«Враховуючи те, що я була учасником неформальної субкультурної течії ще з отих 2007-2008-их яскравих років, де ми витворяли з собою що завгодно у плані зовнішнього вигляду, у мене створився якийсь певний імунітет щодо думки оточуючих. Зараз, навіть якщо якийсь негатив йде у мій бік, я просто його не помічаю.

Була компанія моїх однодумців зі столиці, там, звісно, все ж краще сприймається якась неформальність, бо місто велике, і це для них не є чимось дивним, бо зустрічається доволі часто. Ми носили довгі лакові спідниці, при чому хлопці теж. Збривали брови, надягали шиньйони. У Вінниці я була єдиним кібер–готом, принаймні, інших я не знала на той момент.

В плані роботи все завжди було нормально, я не бачила ніякої надто бурхливої реакції, проте прикривала татуювання сорочкою. Так само й з навчанням. Я навчалась у Львівській Політехніці на архітектурному і, ходячи на пари, вплітала яскраво зелені шнурівки у волосся та робила шалений макіяж. Мене сприймали такою як я є, мабуть тому що вже тоді в суспільство проривався дух сучасності.

Так як я художниця, то сприймаю світ трішки ширше, моє розуміння естетики все ж відрізняється від середньостатистичного. Думаю, так само і у більшості людей з неформальною зовнішністю, майже всі ми — люди творчості — художники, музиканти…».

Ася, володарка короткого блакитного волосся

«В реальному житті з негативом у прямому його сенсі не стикаюсь, лише зі здивованими поглядами. В інтернеті ж усе інакше, і людям набагато легше висловити все, що вони думають у формі коментарів під фото. На вулицях часто підходять жінки середнього віку і роблять компліменти, більшість з них зі схожими на мою зачісками. Ніби схвалюють та приймають у свої ряди.

В університеті, навіть якби хотіли щось сказати — не кажуть, надто виховані. Найбільшою реакцією був шок моєї мами, коли я раптово підстриглась дуже коротко, вона досі зберігає пакетик з моїм волоссям.



Ми з мамою разом ходимо до одного перукаря та з часом мама навіть зробила собі кольорові прядки. Вона не просто мене сприймає — ми разом на одній хвилі».

«Зовнішність – відбиток внутрішнього стану»

Коментар психолога Мирослави Кас’янчук:

«Ні для кого не секрет, що наш внутрішній стан дуже часто відображається на зовнішньому вигляді. Можна просто згадати, як ви виглядаєте під час затяжної хвороби — не надто підходящий варіант для обкладинки журналу. Люди керуються упередженнями, самі вигадають здогадки, чому ж хтось виглядає «нормально» — тобто як будь-який пересічний громадянин, а хтось «відрізняється від маси» своєю яскравою, інколи епатажною, зовнішністю.

Почнемо з того, що у кожної особи є свої показники «норми»: мораль — досить відносна річ. Для одного червоні нігті — це вже перебір, для іншого — поголитись під «нуль» — це звичайна справа. Щоб зрозуміти, чому неформали виглядають так, як виглядають, потрібно запитати самих неформалів.

Хтось з них таким чином виказує свій протест усьому світу, хтось — просто самовиражається. І, погодьтесь, це добре, коли людина з допомогою зовнішності може донести до оточення те, що не поясниш звичайним «способом». Це їх спосіб спілкування зі світом. І у цьому немає нічого поганого».

Підготувала Катерина ЛАПШИНА 

Читайте також:

Куди у Вінниці можна зайти з собакою? Кав’ярні, транспорт, крамниці. Ми перевірили

Хочете зустріти 2020-й не вдома? Гарячі пропозиції на новорічні тури по країні

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.