«Я в патологію. Там зупинка серця»: як це — працювати у дитячій реанімації

Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня. Відділення реанімації. Медсестра здійснює планове підключення медикаментів. У немовляти пневмонія

Ми попросили Олексія розказати про свою роботу. Про те, чому майже завжди реаніматолог дихає замість дитини. У яких випадках новонародженим неможливо допомогти. Як він переживає втрати пацієнтів. Про підготовку місця для надання допомоги за сорок секунд. І про те, чому у лікарів реанімації не буває вихідних. 

Олексій Павліченко

— Ми маємо справи з найрізноманітнішими проблемами, що виникають під час пологів. Дитина має дихальні або неврологічні розлади, чи народилася з якимись вадами розвитку. Усіх цих дітей ми забираємо з районів та веземо до нашого відділення. Для цього у нас є виїзна неонатальна бригада. 

Наше відділення працює з дітьми віком до одного місяця. Якщо пацієнти більш дорослі, виїжджає бригада реанімації дітей старшого віку. Якщо у дитини хірургічна патологія, можемо взяти і тримісячну. Усі ці діти насправді сильно відрізняються одне від одного. Для анестезіолога пацієнти перших днів, першого місяця і однорічна дитина — це зовсім різні групи. Усім потрібне різне наркозне забезпечення. 

Бувають виклики до пацієнтів з супутньою патологією. Наприклад, дитина має ваду розвитку, що підлягає хірургічній корекції. Тобто потрібен додатковий фахівець. У таких випадках з нашою бригадою може виїжджати хірург, лікар функціональної діагностики, торакальний хірург, інфекціоніст або інший лікар, який спеціалізується на конкретних патологіях. 

А буває так, що приїжджаєш на місце і розумієш, що пацієнт не транспортабельний, і стан його невідкладний. Тоді надаємо первинну хірургічну допомогу прямо на місці. Стабілізуємо стан і веземо до Вінниці. 

Більшість проблем новонароджених рано чи пізно реалізуються в дихальну недостатність. Тому майже завжди ми робимо інтубацію (введення ендотрахеальної трубки в трахею з метою забезпечення прохідності дихальних шляхів - авт) і веземо дитинку на штучній вентиляції легень. Всю дорогу лікар виїзної бригади дихає замість пацієнта. 

Одна дитина — чотири хірурги

Усі наші пацієнти — важкі. Серед них є ті, стан яких складно передбачити. Зараз вони стабільні, але за кілька хвилин стан змінюється і нам доводиться невідкладно його корегувати. Інколи щопівгодини протягом тривалого часу. Є випадки, коли на одну маленьку дитинку одночасно миється чотири хірурги. Додаткові руки, очі, знання та досвід — ніколи не будуть зайвими. 

Сьогодні ми можемо сидіти розслабленими. І завтра також нічого може не статися. Або навпаки, прямо зараз можуть зателефонувати з приймального відділення і скажуть, що надійшла дитина у важкому стані. 

Мені достатньо вибігти з ординаторської і крикнути: «Я в патологію. Там зупинка серця», як у відділенні все активізується, наче у мурашнику. Персонал знає, що зупинка — це потенційно інтубація, потенційно місце, потенційно апарат штучної вентиляції.

Нещодавно я повернувся до відділення всього за сорок секунд, а там було все повністю підготовленим для надання допомоги. Медсестри стояли і чекали моїх розпоряджень. 

Діти вагою 700 грамів

Рівень летальності у нашій лікарні нижчий, ніж у Києві. Можливо, це через те, що до нас потрапляє менше дітей у станах, з яких ми не можемо їх вивести. 

Є велика проблема з внутрішньоутробними інфекціями і внутрішньогоспітальною флорою. У дітей виникає сепсис. Якщо бактерії є нечутливими до антибактеріальної терапії, всі органи і системи дитини починають відмовляти. Виникає поліорганна травма і ми втрачаємо пацієнта. 

Інколи на стадії розвитку плода, щось йде не так і навіть при хірургічному втручанні ми не можемо цього скорегувати. Дитина може народитися з «сосисочною» формою кишківника. Відновити анатомічну структуру неможливо. Такому пацієнту ми також не зможемо нічим допомогти. 

Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня. Реанімаційне місце для виходжування маловагової дитини

Ми часто маємо справу з глибоко недоношеними дітьми. Одна справа, коли дитина народжується на 36-му тижні і є більш-менш зрілою. Інша, якщо в організмі матері щось пішло не так і дитина народилася на 25-му тижні. Її вага 600-700 грамів. Таких дітей важко виходити. Але наші знання та обладнання, якщо філософськи виражатися, дозволяють обдурити природу і доробити те, чого вона не доробила. 

Інші не розуміють

Коли на першому році роботи у мене сталася перша втрата пацієнта, я кілька днів не міг прийти в себе. Важко було усвідомити, що тільки що померла дитина. Потім потрібно підібрати слова, щоб повідомити про це батькам, що чекають у коридорі. Це велике емоційне навантаження. Я працюю у цьому відділенні вже 17 років, і я не став легше переносити втрати. 

Додому з роботи я ходжу пішки. Іноді всю дорогу прокручується якийсь клінічний випадок. Вдома я починаю гортати літературу, а вночі можу прокинутися з думками про певного пацієнта.

Ти не стаєш менш чутливим. Просто рідше говориш і думаєш про складні випадки. Часто лікарі тримають все в собі, а якщо і обговорюють щось, то лише у вузькому колі. Інші не розуміють. 

Якщо виходить, то варто перемикатися. Хтось зосереджується на сімейних справах. Хтось шукає допомогу у вірі. Я люблю караоке. Приходжу, щоб викричатись. 

Лікар vs релігія

Я людина віруюча, але не релігійна. Підозрюю, що є якась невивчена сила, яка має на нас вплив. Інколи, щось робиш інтуїтивно і не можеш стверджувати, що зробив саме так через свої знання. Легше думати, що це вищий разум мені підказав. 

Священики полюбляють говорити: «Руками лікаря, Господь допоміг цій дитині». Невіруючу людину таке може образити. Виходить, що ми, лікарі, нічого не робимо, і всього лише маріонетки. 

У нас трапляються непорозуміння зі Свідками Єгови. У них суворо заборонено робити переливання крові. Вони вважають, що у крові є людська душа. Влити чужу кров, для них фактично означає переселити в себе частку чужої душі. Інколи нам привозять вкрай важку дитинку, а її батьки кажуть: «Робіть що хочете, але ні в якому разі не переливати кров». 

Пам’ятаю привезли хлопчика, якому для стабілізації стану потрібно було зробити переливання. Батьки навідріз відмовилися. До нас навіть їхній духовний лідер приїздив. Казав, що цього робити не можна. Уявіть наші емоції, коли нам говорять: «Краще хай дитина піде від нас, ніж ви зробите їй переливання крові. Значить так потрібно Всевишньому». Нам вдалося врятувати ту дитину не вливаючи їй кров, але з великим скрипом. 

У нашому лексиконі немає слова «Вихідний». Ти на чергуванні, перед чергуванням, або після чергування. Після чергування — завжди втомлений і невиспаний. Перед чергуванням тебе запрошують на якесь свято, але знають, що активної участі у ньому ти брати не будеш. І так у нас проходить життя. 

Інколи думаю, а чи потрібно воно мені взагалі. Але варто побачити пацієнта, якому ти зміг допомоги, одразу розумієш, що не дарма ходиш на роботу.

Читайте також:

«Допоможіть врятувати маму»: донька збирає гроші на дороговартісне лікування 

«З дитинства я страшенно боюся голок»: історії вінничан, які стали почесними донорами

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.