«Я бомж 1-го рангу чекаю 27 років на житло». Як екс-підводник бореться з мерією

Два десятиліття 67-річний Володимир Францужан бореться з бюрократією у Вінниці. Він пройшов усі інстанції, декілька разів був на прийомі в кількох міських голів, надсилав скарги екс-президенту Януковичу. Але житло так і не отримав.

Як каже пан Володимир, це його сьогодення. А в минулому житті він був інженером-підводником, плавав на атомному човні «Чайка», який жахав американців в Атлантиці та жив в закритому військовому містечку Мурманськ-150.

— Прослужив 37 років в Мурманській області, півострів Рибачий. Там була база підводних човнів, і це вже не секрет, тому можу розповісти. До цього вчився в місті Обнинськ. Був такий наукоград при СРСР. А потім мене відправили в Горький (нині — Нижній Новгород) де ми добудовули атомний підводний човен. Його називали «Чайкою», а американці «Чарлі».

Так, Володимир Францужан в складі екіпажу зі 100 людей неодноразово плавав в Атлантику, Карибське та Середземне моря з бойовими рейдами. Він був фахівцем по автоматиці та ремонтував «серце» підводного човна — атомний реактор.

Давали житло через три місяці

Ці спогади чоловік згадує з посмішкою на обличчі. Але коли переходимо до суті проблеми, його лице в одну мить стає суворим, наче «кам’яніє».

— У кінці 80-х років радянським військовим дозволили звільнятися з армії. І я написав рапорт та переїхав з Півночі в Баку (Азербайджан), а згодом у Вінницю. У 1990 році, став в чергу військовослужбовців запасу, які потребують житло. Тоді ставили на облік при вінницькому міськвиконкомі, й я був 401-м в черзі. Сподівався, що квартиру отримаю за три місяці, — згадує Францужан.

Як розповідав Володимир, тоді Вінниця була містом «відставників»: для колишніх військових будували мікрорайони і при радянській владі житло давали стабільно. Проте, коли Радянський Союз розвалився, фінансування програми скоротили, а відставників ставало все більше.

— У 1996 році створив Спілку бездомних військовослужбовців. Тоді в неї увійшло близько 800 людей. Зараз нас значно менше: люди вмирають від старості, так й не отримавши житло. З моменту створення цієї організації я боровся з бюрократами: намагався з’ясувати, чому ж немає житла для військових запасу. Коли мером був Володимир Гройсман, то він мені пояснював, що вартість квадратного метра в Вінниці більша, ніж той норматив від Міністерства регіонального будівництва. Пропонували доплачувати за кожен метр, але мерія не погодилася. Хотіли отримати квартири в районі - теж безрезультатно. А з 2009 року фінансування під цю програму припинили.

Доньки з квартирами, а тато — бомж

Відставник-підводник провів розслідування, в якому дізнався, що міськвиконком роздавав житло військових «наліво». За його словами, останній розподіл квартир був в 2006 році, а тоді в мерії це зробили з численними порушеннями.

— Отримали житло не тільки ветерани Афганістану та військові запасу, але й інші «категорії»: СБУшники, військові гарнізону, співробітники МВС, мешканці аварійного будинку. Хоча квартири було викуплено саме для ветеранів Афганістану та військовослужбовців запасу. Так, 46 сімей залишилися без житла. А ще було дуже дивно, як розподіляли житло між військовими в черзі. Я був 401, а отримували квартири 565, 650, 894 та інші. Як потім показували в Акті розподілу, виявляється інші претенденти просто «відмовлялися» від квартир.

— А де ж ви весь цей час живете?

— Спочатку жив з сім’єю в невеликому будинку на Сабарові, потім у тещі. Доньки виросли, вийшли заміж за гарних чоловіків, що купили квартири. А тато безхатченко! Зараз я прописаний по Немирівському шосе, 82. Це притулок для бомжів, в мене там навіть кімнати немає. А старша донька купила квартиру для своєї доньки. Так і живемо у онуки, разом з дружиною. До речі, онучка виходить заміж у вересні. Де нам далі жити, не зрозуміло, — розказав Францужан

Позов на 1,6 мільйона

Як розповідав колишній військовий, через боротьбу з можновладцями, у нього стався інфаркт міокарду.

— В останнє я чотири місяці (!) намагався потрапити на прийом до міського голови Сергія Моргунова. Однак він мене за п’ять хвилин розмови «попросив вийти» з кабінету. У мене стався черговий зрив, і я потрапив в реанімацію. Тому звернувся до міського суду з позовом про відшкодування мені багаторічної моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю виконкому.

У позові чоловік встановив рівень компенсації — 1 мільйон 680 тисяч гривень. Звідки такі цифри? Як розказав Францужан, стільки коштує трикімнатна квартира у Вінниці.

Що казали на суді? Читайте в матеріалі:

«Не здамся без бою». Як військовий намагався 1,6 мільйона відсудити з міської влади

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.