Війна забрала дім, але не професію: історія рятувальника з Луганщини

• Переїзд через війну став для Романа Лозового початком нового етапу життя.
• Та навіть опинившись далеко від рідного Луганщини, він продовжив робити те, що вважає своєю справою — рятувати людей.
• Сьогодні надзвичайник служить на Вінниччині, а у вільний час знаходить спокій біля власної пасіки.

29-річний Роман Лозовий родом із Троїцького на Луганщині. Через окупацію чоловік разом із родиною та колегами був змушений залишити рідний край. Нині він служить у 3-й державній пожежно-рятувальній частині на Вінниччині. Каже, що втрати можна пережити, коли поруч є люди, на яких можеш покластися, а улюблена справа допомагає залишатися собою.

Про історію Романа розповіли у Головному управлінні ДСНС України у Вінницькій області.

За освітою Роман — викладач професійної освіти за напрямом «Транспорт». Однак працювати за фахом у науковій чи освітній сфері не став. Свого часу на його вибір вплинула порада однокласника, який навчався у профільному закладі освіти ДСНС.

Роман вирішив спробувати себе у професії рятувальника. Згодом зрозумів, що зробив правильний вибір.

«Для мене рятувальник — це людина, яка готова ризикувати власним життям заради іншого. Якщо ти здатен на самопожертву і не проходиш повз чужу біду, ти на своєму місці», — розповідає Роман.

У його родині до цього ніхто не працював у системі ДСНС і не носив погонів. Проте служба поступово стала невіддільною частиною його життя.

Війна змусила залишити рідний дім

Повномасштабна війна змінила життя Романа та його родини. Після окупації рідного Троїцького на Луганщині вони були змушені виїхати. Залишити довелося не лише дім, а й звичне життя.

Втім, професію Роман не залишив. Службу продовжив уже на Вінниччині.

Сьогодні він працює у 3-й державній пожежно-рятувальній частині. Каже, що колектив за цей час став для нього другою родиною. Особливо важливою для нього була підтримка колег після переїзду, коли довелося фактично починати життя на новому місці.

«Коли залишаєш дім і починаєш життя практично з нуля, дуже важливо знати, що поруч є люди, на яких можеш покластися. Тут я це відчув», — говорить надзвичайник.

Після служби — до бджіл

Поза службою Роман має захоплення, яке допомагає відновлюватися після непростих чергувань. Він займається бджільництвом.

Це хобі для нього не випадкове — любов до бджіл передалася у родині з покоління в покоління: від дідуся до батька, а від батька — до Романа.

Після напружених робочих буднів чоловік повертається до пасіки, де панує зовсім інший ритм життя.

«Бджоли дуже добре вчать терпінню. Біля них ти зовсім по-іншому відчуваєш час. І, мабуть, після всього, що доводиться бачити на службі, саме цього спокою мені й хочеться», — ділиться Роман.

Роман втратив дім, але не втратив себе. Луганщину змінив на Вінниччину, однак не змінив професію, якій свідомо присвятив своє життя.

Він і надалі виїжджає на виклики, допомагає людям та щодня робить свою роботу — рятує життя.

Його історія — про те, що дім може бути не лише місцем, де ти народився. Іноді ним стають люди поруч, колектив, який приймає тебе як родину, та справа, якій залишаєшся вірним навіть після того, як життя змусило почати все спочатку.

Вас може зацікавити:

Три вінницькі ліцеї продовжать працювати у змішаному форматі: де саме і чому бракує місць в укриттях

12 років навчання та безкоштовні обіди. Що ще чекає на школи Вінниці з 1 вересня

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google