Вінниця прощається з воїнами Костянтином Пономаренком та Ігорем Андрейком

• Вінниця проведе в останню путь двох своїх Захисників, які загинули у боях на Сході: Костянтина Пономаренка та Ігоря Андрейка.

Вінниця проведе в останню путь двох своїх Захисників, які загинули у боях на Сході:

• Костянтина Пономаренка (32 роки), снайпера 425-го батальйону «Скала», який майже півтора року вважали зниклим безвісти,
• Ігоря Андрейка (49 років), який служив у 41-й механізованій бригаді.

Костянтин, історик і журналіст, загинув у квітні 2024 року поблизу Костянтинівки. Ігор, який пішов боронити країну за покликом дитячої мрії, прийняв свій останній бій у грудні 2024 року на Курщині. Про це повідомляє міськрада.

Костянтин Пономаренко

Народився 23 квітня 1991 року у Запоріжжі та виховувався у російськомовному середовищі. Коли мав 13 років, родина переїхала до Вінниці та загорівся бажанням досконало вивчити українську. Вступив до ліцею №18, в якому отримав гарні знання. Далі було навчання на кафедрі історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», магістратура — за спеціалізацією «Юдаїка», стажування в Єрусалимському університеті.

Свого часу працював у столиці редактором історичного інтернет-видання, журналістом мультимедійної платформи іномовлення України UATV, КримSOS, а останніми роками перед великою війною обіймав посаду редактора у щотижневому соціально-політичному українському журналі «Фокус». Утім, попри досягнення, Костянтин залишався відкритою та щирою людиною, любив пізнавати світ, історію та культуру інших народів. Особливо цікавився тими, які мали давні зв’язки з Україною та безпосередньо чи опосередковано впливали на її становлення та розвиток. Знав до десятка іноземних мов, з яких шістьма володів майстерно.

«Костя був дуже сильною людиною. Його сила полягала у переконаннях, — розповідає мати полеглого воїна Анжеліка. — Мав широкий світогляд, глибоку віру у свої ідеали та принципи, яких ніколи не зраджував. Цим захоплював усіх довкола. Власне завдяки сину і я вивчила українську мову та захопилася історією. Саме він відкрив мені невідомі факти про геноцид українського народу, Голокост… Костя ніколи не зупинявся: багато читав, пізнавав, аналізував. Ще задовго до повномасштабної війни говорив, що її не уникнути. А коли йшов до війська, лише просив, щоб не плакала та пишалася його вчинком і вірила, що повернеться…».

У Костянтина Пономаренка залишилась також дружина та семирічна донечка.

Випускник Києво-Могилянської академії, історик та журналіст — з перших днів повномасштабного російського вторгнення пішов боронити Україну. Перспектива служити у тилових підрозділах його не влаштовувала, тож за першої ж можливості добровольцем долучився до бойової частини. Воював у складі 425-го окремого штурмового батальйону «Скала», де був знаний за позивним «Ван Гог». На посаді стрільця-снайпера штурмового відділення взводу виконував бойові завдання на покровському напрямку. Після одного з таких 2 квітня 2024 року поблизу села Костянтинівка зв’язок із воїном було втрачено. Майже півтора року рідні вважали його зниклим безвісти та сподівалися на краще. Проте, дива не сталося. Костянтину навічно залишилося 32 роки.

Прощання

• Церемонія прощання із Захисником розпочнеться о 10.00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
• Чин поховання воїна відбудеться об 11.00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Ігор Андрейко

Народився у Вінниці 25 квітня 1975 року. Змалечку прагнув усіх оберігати, мріяв про військову службу. В дитинстві його улюбленими іграшками були літачки, солдатики й танчики. Проте доля розпорядилася інакше.

Після закінчення 13-ї загальноосвітньої школи Ігор здобув фах механіка у Вінницькому транспортному коледжі. Довгий час працював у торговельній сфері, останніми ж роками опікувався власною справою з ремонту та налаштування автомобільного обладнання. А ось дитячій мрії Ігоря судилося здійснитися вже у час повномасштабного вторгнення. Коли прийшла повістка, він не вагався. Сказав: «Якщо не я — то хто….зупинне цю кацапню? Хто піде проти цієї навали і агресії невиправданої!»

«Ігор любив порядок, чесність, справедливість, точність і, щоб усе працювало злагоджено та чітко, — розповідає мати полеглого воїна Катерина, — Кожен день намагався прожити ніби останній – принести якнайбільше користі ближнім, нічого не шкодував, без жалю роздавав тепло душі та серця. Був глибоко віруючою людиною, ходив до храму. А на дозвіллі любив читати або споглядати у свій телескоп на зоряне небо. Здавалося, він намагався там розгледіти своє майбутнє. Хто зна…».

Рідні кажуть, що Ігор Андрейко був найкращим сином для своєї матері, люблячим братом для сестрички, чудовим дядьком для її двох синів, старший із яких наразі боронить Україну від російських загарбників.

Долучився до Збройних сил України торік. Виборював суверенітет та незалежність країни у складі 41-ї окремої механізованої бригади на східному напрямку фронту. Спочатку — на Сумщині, пізніше — Курщині. Там поблизу села Новоіванівка і прийняв свій останній бій. Непоправне сталося 7 грудня 2024 року. Життя воїна обірвалося у 49 літ.

Прощання

• Церемонія прощання з Ігорем Андрейком розпочнеться о 12:00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
• Поховають воїна о 13.00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!

Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися!

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.

Читайте також:

100 тисяч кілометрів дорогами війни: як боєць зі Жмеринки рятує життя, ремонтуючи «еваки»

«Хоробрий» Сергій Кравчук повернувся до рідної Нападівки після року неволі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.