Вінниця прощається з 44-річним захисником Віталієм Овчінниковим

Марія ЛЄХОВА

Він не любив тривожити рідних розповідями про фронт, а після важкого поранення знову повернувся до служби.
У мирному житті він був водієм, люблячим чоловіком і батьком двох синів.
16 жовтня Вінниця проведе в останню путь захисника, якому назавжди залишилося 44 роки.

У п’ятницю, 16 жовтня, у Вінниці відбудеться прощання з 44-річним військовослужбовцем Віталієм Овчінниковим. Він служив у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді, виконував бойові завдання на Курському напрямку, а після поранення повернувся до війська.

11 жовтня 2026 року воїн дістав смертельні травми внаслідок падіння уламків російського безпілотника під час виконання завдання. Про це повідомила Вінницька міська рада.

Повернувся на фронт

Віталій Овчінников приєднався до Збройних сил України восени 2024 року. Він опанував спеціальність гранатометника, служив старшим солдатом у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді та виконував бойові завдання на Курському напрямку в підрозділі радіоелектронної боротьби.

Навіть після важкого поранення захисник повернувся до строю. Згодом служив водієм у бригаді транспортної авіації.

За мужність і службу Віталій отримав державні нагороди, зокрема відзнаку Президента України «За оборону України» та відзнаку Міністерства оборони України «За поранення».

Родина та побратими

Віталій народився 10 травня 1982 року в селі Великі Крушлинці. Після школи здобув фах технолога харчування у Вінницькому технолого-економічному технікумі, а згодом пройшов строкову військову службу.

Більшу частину трудового життя він присвятив водінню та вантажним перевезенням у ТОВ «Магістраль». Добре знався на техніці й умів самостійно ремонтувати автомобілі.

Разом із дружиною Наталією виховував двох синів — 17-річного та 9-річного. Також піклувався про матір.

Рідним Віталій майже не розповідав про фронтові будні, щоб не хвилювати їх. Про його службу та вчинки близькі дізнавалися від побратимів, які згадували воїна як відповідального, доброго й турботливого товариша.

Дружина Наталія розповіла, що чоловік завжди був надійною опорою для родини, другом для колег і мудрим порадником для близьких. Він радів кожному досягненню синів і мріяв колись дочекатися онучки.