Таким чином, створена атмосфера вітальні заможного вінничанина початку ХХ століття. Уже в першій кімнаті Ви побачите велику кількість самоварів та старовинних фотографій. Крім того, зустрічатиме Вас дівчина в одязі того часу. Наступна кімната – кав’ярня-музей, де розташовані 4 столики для відвідувачів. Стіни прикрашені старовинними годинниками. Далі – туалет, точніше клозет, де можна побачити оригінальні гроші того часу. А розраховуючись, Ви неодмінно почуєте дзенькіт давнього касового апарату.

Цей незвичний заклад розташований у центрі міста, біля МакДональдсу, на Інтернаціональній, 3. Власник вінницької кав’ярні «Панъ Заваркінъ та синъ», Олександр Абрамчук каже, що родзинка закладу в тому, що увесь антикваріат тут працює.

Олександр філолог за освітою, працює продюсером та журналістом. Свою кав’ярню називає просто – ніша для душі. Тут можна брати будь-який самовар з полиці і заварювати чай, працює і міні-шарманка, і фортепіано...

Коли діти приходять сюди, то з захватом роздивляються той-таки робочий грамофон. І не розуміють, чому не можна зробити голосніше. Це покоління такого вже не побачить, тому потрібні місця, де б зберігалась історія.

Існує думка, що всі годинники тут одночасно б’ють о 13 годині. Як пояснює господар колекції – бити в один час вони можуть лише раз: тоді, коли наведені вперше. Надалі є різниця в кілька секунд-хвилин. Годинники ж бо старовинні і кожен має власну траєкторію руху стрілки.

А от ексклюзивний годинник в туалеті кав’ярні взагалі йде навпаки. За тибетським звичаєм люди вірять, що в цьому місці саме таким чином і рухається час…

«У нас не найбільший вибір кави та чаю у Вінниці, – визнає Олександр Абрамчук, – але тут є деякі ексклюзивні види цих напоїв: кенійський чай-порох, кава по-єгипетськи, оригінальний гарячий шоколад. А от мій друг, у якого завжди болить шлунок після кави, наш напій може пити без будь-яких наслідків для власного здоров’я».

Історія будинку на Інтернаціональній, 3

«7 років тому один з моїх друзів, вже, на жаль, покійний дуже хотів мати антикварний магазин. Він 30 років займався цієї справою і мав вартісну колекцію. Розумієте, антикварний магазин у спальному районі міста немає сенсу облаштовувати.

Отже, друг оглянув кілька приміщень – нічого не підходило. Натрапив на цей будинок. Це колишній офіс потужної фірми, вона розпалася і одному з власників це приміщення дісталось як золота карта, тобто він тримав його на чорний день.

На час кризи він мав багато кредитів – був змушений продати це приміщення. Друг вмовляв мене подивитися з ним це приміщення. Мені це було ні до чого, бо тоді я був директором представництва «Польського Радіо» в Україні. Він же хотів, щоб я був його сусідом по цій квартирі, згоден був позичити мені велику суму грошей, аби я погодився.

Отож, ми поділили квартиру навпіл: в одній частині було «Польське Радіо», в іншій – антикварний магазин. Цей будинок побудови 1898 року – престижний район в центрі міста. І мені завжди була цікава його історія.

На жаль, було знайдено не так багато інформації – хіба, що це був один з найперших багатоповерхових будинків у Вінниці. Ще ми дізналися, тут був якийсь магазин. Але не знали його призначення. У цьому будинку можна було арендувати житло. Це був дуже прибутковий бізнес на початку ХХ століття, бо Вінниця стрімко розвивалася, а з місцем проживання були проблеми. Був лише один готель, доба проживання в якому коштувала 2 рублі. А 8 рублів – вартість корови».

Про родичів покійного прадіда, що працював в цьому будинку

«За 4 чи 5 місяців до мене прийшли чоловік з жінкою. Вони були елегантно вдягнені і не дуже добре говорили українською. Сказали, що з Чикаго, вперше в Україні і їдуть до Києва. Не могли, мовляв, втратити нагоди заїхати до Вінниці, щоб подивитись на це знаменне місце, де їхній прадід тримав колись свій магазин.

Словом, в їхній сім’ї побутує безліч розповідей про той період. Ми говорили з ними близько 5 годин – вони розповіли мені, що тут було, історію своєї родини тощо. Ми обмінялися контактами і вже коли вони пішли, я подумав, що це справді жива історія, яка мусить бути відтворена в тому вигляді.

На початку ХХ століття на цьому місці був магазин колоніальних товарів, який так і називався «Панъ Заваркінъ та синъ». Ми зробили таку собі історичну реконструкцію, попрацювали над інтер’єром за розповідями родичів. Вони ж надали нам оригінали старовинних грошей та старовинні сімейні фото».

Про ідею створення «Вітальні щасливого часу» та нові задуми

«Якщо чесно, ми не розраховували на такий великий резонанс після відкриття закладу, але люди приходили і відгуки були вкрай позитивними. Неодноразово я тоді чув побажання, що було б досить непогано мати кав’ярню поряд. Щоб можна було за чашкою кави відчути атмосферу того часу.

Тоді ми вигадали таку експозицію: реконструкція вітальні заможного вінничанина. Постало лише питання, як назвати.

Отож, «Вітальня щасливого часу». Назва така тому, що ХХ століття – це були досить вдалі часи для розвитку країни: міцний курс рубля, населення отримувало хорошу зарплатню. А людина, яка приходить сюди випити філіжанку кави, повертається, власне, в ці часи.

Ми взагалі маємо таку ідею створити розмінні купюри того часу. Тобто людина приходить до нас з гривнями, тут розмінює їх на тогочасні гроші, а вже ними розраховується за каву та інший асортимент. Заплановано, що це буде еквівалент розрахунку в цінах 1911 року».

Як з’явилась колекція годинників

«Потім я подумав, якщо у назві вітальні йдеться про час, то, він має якимось чином вести відлік. Справа в тому, що ще мій покійний батько займався ремонтом годинників. І це не був його прибуток, скоріше – хобі. І я з цим ріс. Від нього мені дісталися 2 старовинних годинники, які він не міг відремонтувати. Маючи їх, я почав збирати колекцію. Зараз вона одна з найкращих в Україні, бо тут усі експонати робочі. Можу похвалитися, що тут є 2 таких годинники, подібних на які у країнах СНД немає.

Колекція поповнювалась поступово. По-перше, ще був живий мій товариш-антиквар, який мав велику базу клієнтів, до яких я, звичайно, теж мав доступ. Залишалась єдина проблема – туалет, бо він був новим і зовсім не вписувався в інтер’єр. Тому ми зробили ще й клозет-музей (сміється, -авт.)».

Розширюватись «Панъ Заваркінъ та синъ» не збирається

«Багато людей запитують, чи ми не плануємо розширюватись. Маємо можливість зробити це, інша справа, що я зовсім цього не хочу.

Тут 1-2 рази на тиждень відбуваються концерти – це і романси, і джаз, і авторська пісня. Зазвичай виступають люди, які не є форматом для інших закладів. В ті часи народ дуже любив збиратись тісним колом, до них приходили родичі, друзі. От вони співали, грали в карти, шахи, лото. У нас відбувається таке саме в комфортній атмосфері, максимум – 20 осіб. Якщо зробити щось більше, воно втратить свою ідентичність і це буде стодола, а не вітальня.  

Минулого року до Вінниці приїжджав мер Львова Андрій Садовий. Він просив, щоб йому влаштували прес-конференцію у якомусь затишному місці. Його привели сюди, він був відверто здивований, каже, що у Львові такої кав’ярні нема. Особисто для мене це був найбільший комплімент, бо я впевнений, що здивувати Львів тематичною кав’ярнею – не сила».