«Страшно за майбутнє нашої нації» Інтерв’ю зі зв'язківцем Володимиром Лобурем

Нині Збройні Сили України неможливо уявити без сучасних засобів зв’язку. Зазвичай, ті війська, в яких найкращий зв’язок та засоби управління бійцями, мають значну перевагу під час бойових дій. Основне завдання зв’язківців – стійке забезпечення функціонування системи зв'язку, безперебійна передача інформації.
Щоб трішки більше дізнатись про особливості роботи наших мужніх воїнів-зв’язківців, ми провели інтерв’ю зі старшим лейтенантом, заступником командира з морально-психологічного забезпечення першого батальйону 3 окремої бригади зв'язку Володимиром Лобурем.

— Володимире, розкажіть, будь ласка, про специфіку обов'язків саме у Вашому роді військ?

— Уся специфіка нашої роботи випливає з назви та сама про себе каже – 3 окрема бригада зв’язку. Зв'язок — і ми присутні всюди, в усіх ланках підрозділів, адже інформація має надходити від одного передавача до іншого задля швидшого реагування та виконання маневрів, наказів тощо. Не сказав би, що саме ми у чомусь особливі. Будь-яка ланка військової структури специфічна та важлива й кожен із нас робить свій вклад для перемоги. Всі ми є одним великим механізмом, де кожен боєць має свій осередок відповідальності за кінцевий результат.

— Як Ви вважаєте, які особливості ментальної й фізичної підготовки необхідні для служби у військових силах?

— Бути фізично розвинутим і ментально загартованим це звісно добре, але, на мою думку, у таких умовах, що склались, на перший план виходить уміння адаптуватися до обставин, які відбуваються в моменті та здатність швидко орієнтуватися в стресових умовах. Як приклад, це показав початок повномасштабного вторгнення: не всі ж були елітними бійцями, але за рахунок згадуваного фактора «ментальної» складової, будь-яка людина була готова робити що завгодно, аби зупинити ворога.

— Як Ви плануєте та організовуєте комунікацію між військовими підрозділами? Чи є у Вас «секретні» технології для її покращення?

— Зазвичай усе відбувається за наказом головнокомандувача військ зв’язку. Є певний алгоритм дій, якого повинна дотримуватись група підрозділів, що задіяні при виконанні того чи іншого завдання. Більше не можу Вам нічого сказати. Прогрес ніколи не стоїть на місці й у військовій справі це не виняток: «секретні» технології на те і є «секретними», що вони не йдуть до розголосу у великі маси.

— Як Ви виконуєте свої завдання під час кризових ситуацій?

— Так як ми працюємо 24/7, то ледь не кожна ситуація може вважатися «кризовою» та потребувати моментального вирішення й виконання. Тож, намагаємось тримати голову холодною та розум чистим, допомагати один одному наскільки це можливо. Адже, кожен військовослужбовець є маленькою деталлю великого механізму, роботу якого не хотілося б втрачати.

— Як довго триває підготовка до виїзду в зону бойових дій?

— Загалом, дивлячись від самого завдання та його масштабів, усе індивідуально. Буває і часу на роздуми немає. Люди можуть навіть безпосередньо в машині обговорювати ті чи інші дії по дорозі до місця висадки. Буває і таке… Проте, зазвичай, військовослужбовець, який потрапляє до лав Збройних Сил України проходить двомісячний курс загальновійськової та фахової підготовки.

— Які навички можна отримати через службу у Вашому роді військ?

— Не сказав би, що конкретно в нашому роді військ можна отримати якісь навички… Імовірніше загалом, коли ти стаєш військовослужбовцем будь-якого роду військ, то ситуації тебе вчать швидко реагувати, вирішувати ту чи іншу проблему за мінімально короткий проміжок часу, адже на межі ризику може бути не тільки твоє життя, а і твого товариша й усього підрозділу.

— Як Ви ставитеся до можливості виконання наказів, навіть якщо вони можуть бути протиріччями Вашим особистим переконанням?

— Ну зараз трохи не той час, коли ти просто виконуєш наказ прямого свого командира без належного обдумування. Ти відповідальний не тільки за саме виконання завдання, але і за людей котрі йдуть за тобою. Кожен командир повинен у голові тримати не тільки сліпе виконання наказу, а й думати про збереження життя та здоров’я своїх підлеглих.

— Чи вдається Вам зберігати психологічне здоров'я під час військової служби? Наскільки важко/легко?

— Якщо бути відвертим, страшно за майбутнє нашої нації, бо коли це все закінчиться ми будемо хворою нацією як морально, так і фізично. Тільки колективним розумінням і добротою один до одного ми зможемо здолати всі проблеми, що прийшли в наш дім.

— Як Ви оцінюєте свою здатність працювати під тиском або в екстремальних умовах?

— Хочу Вам сказати, що саме під тиском мені і доводиться працювати. Я мобілізований військовий і багато що для мене буває вперше. Проте, немає часу шукати собі виправдання та чекати, що хтось вирішить щось за тебе. Тож вчимося під час своїх помилок…. А краще без них.

— Чи вплинула військова служба на Ваш емоційний стан і стосунки з близькими?

— Я сам із сім’ї військових, тому тільки більше почав розуміти своїх близьких. Від батьків неодноразово доводилось чути розмови про ті чи інші обставини, ситуації, людей з якими вони стикалися на своєму шляху під час проходження військової служби. Тільки у період своєї служби я зрозумів справжню сутність їхніх розмов.

—  Як Вам вдається підтримувати мотивацію та готовність до служби протягом тривалого періоду часу?

—  Мабуть, через те, що і у кожного, хто перебуває зараз на військовій службі… Моя мотивація - близькі, родичі, друзі, дім яких я хочу захищати та зберегти від усього цього безладу, що коїться навколо.

—  Як Ви сприймаєте період повернення до цивільного життя після військової служби?

—  Щоправда, поки важко це уявити, але хотілося б вже просто прокинутись одного разу вдома, не думаючи ні про що, без відчуття постійної тривоги всередині тебе. І просто жити…

Авторка: Іванна Олійник

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.