Співати “Смуглянку” актор-вінничанин Олександр Немченко у Москві не буде

Вінничанин Олександр Немченко (61). Чоловік показує китель, в якому зіграв роль у фільмі «В бій йдуть лише «старики»

- Агресор на танках роз’їжджає по Донбасу, топче землю, де поховані мої предки, а я буду їхати до них? Як вони собі це уявляють? - сказав під час розмови з журналістом RIA Олександр Немченко. – Мало того, вони дотепер вважають Бикова росіянином. Коли нагадуєш їм, що Льоня народився і виріс в Україні, а фільм «В бій йдуть тільки «старики» знімали на кіностудії Довженка у Києві, дивуються, не вірять. Перепитують, хіба не в Москві знімали? Не в Москві, кажу, і Биков український, а не російський режисер і актор. Думаю, що інші артисти фільму також не поїдуть. Не знаю, яке інтерв’ю росіяни хочуть записати зі мною, приїдуть – будемо говорити.

Гастрольний тур зірвала війна

До 70-річчя Перемоги планувався великий гастрольний тур акторів фільму «У бій йдуть тільки «старики». У ньому мали брати участь як українські актори, так і росіянка Євгенія Сімонова. За словами Олександра Немченка, Євгенія одна з небагатьох російських акторів, хто підтримує Україну.

- Спочатку ми мали виступати в Росії й Україні, - розповідає співрозмовник. – Далі передбачалися поїздки у країни колишнього СНД. Організація мала бути на високому рівні. Друзі з Києва повідомляли, що у Москві її брав на себе Голова Держдуми Федеральних зборів Російської Федерації Сергій Наришкін. Та все перекреслила війна. З російськими колегами не маю ніяких стосунків. Що з ними сталося? «Зомбоящик» виконав роль психотропної зброї. Якщо вже Станіслав Говорухін, мудра людина, досвідчений режисер, каже, що в Одесі його переслідували бандерівці, то я не знаходжу цьому пояснення. З ним знімалися на Одеській кіностудії у фільмі «Комбати». Говорухін мав такий високий авторитет, що мало не перший секретар тодішнього обкому вкручував  у нього на кухні лампочку, коли та перегорала. Така само ситуація з Володею Бортком. Знаю його ще із студентських років, бо разом вчилися, разом приходили влаштовуватися на кіностудію Довженка і обом нам там відмовили в роботі. Значну частину життя він провів у Києві. Тепер він у Петербурзі. І раптом така зміна! Бортко вірить у злих бандерівців і в те, що на Донбасі треба захищати від них росіян. Якщо інтелектуали такого рівня вірять у те, що у них показують по телевізору, в тому числі у шибениці на вулицях Вінниці, то в мене нема слів для будь-якого діалогу з цього приводу. Можливо, тому я давно не дивлюся телевізор.

Замість Москви на 9 травня актор Немченко поїде в Київ. Акторська група фільму виступатиме перед киянами. Пан Олександр каже, що це буде не перший такий виступ. Вони вже не раз зустрічалися з глядачами. Концерти відбуваються здебільшого на імпровізованій сцені. Нею служить автомобіль військових часів марки ЗіС. Актори надягають гімнастерки, ті само, у яких 40 років тому знімалися у фільмі, згадують епізоди, співають пісні і багато спілкуються з глядачами. Співрозмовник каже, що гімнастерки вони викупили у кіностудії після того, як фільм вийшов на екрани.

- Люди старшого покоління після зустрічі підходять і дякують за Перемогу, - каже актор. – Незвично чути такі слова. Спершу дивувалися, бо ж ми  не воювали. Майже всі народилися після війни. Такий феномен фільму. Він переконує глядача, що перед ним справжні фронтовики.

Продовження у восьми серіях не буде

«У бій знову йдуть «старики» - такою мала бути назва другої частини популярного фільму. За словами співрозмовника, ідея виникла ще десять років тому. У 2004-у вони зустрічалися з нагоди 30-річчя виходу картини на екран. Вілорій Пащенко, у фільмі він грає роль лейтенанта Воробйова, запропонував створити картину про те, як склалося життя артистів за роки після фільму. Він же написав музику на слова київської журналістки Ольги Кіпніс, вона мала лейтмотивом звучати у новому фільмі, як «Смуглянка» у старому.

- Тоді ж домовилися, що будемо зустрічатися з глядачами, - продовжує Олександр Немченко. – Згодом провели таку зустріч і зрозуміли, що людям це потрібно. У залі був аншлаг. Було багато запитань. Зал з інтересом сприймав кожне наше слово. Ще ми співали пісень, які звучать у фільмі. Закінчувалася кожна така зустріч виконанням популярної «Смуглянки». Щоразу присутні в залі долучалися до співу і «Смуглянка» звучала багатоголосим хором.

Після таких зустрічей акторів брали у кільце. Дехто розповідав про свої проблеми і просив допомогти їх вирішити. Як стверджує співрозмовник, це були проблеми, що їх мають більшість з наших людей. Комусь потрібна допомога на лікування, хтось зіткнувся з тяганиною чиновника-бюрократа. Актори бралися за допомогу. Ходили по кабінетах. З’ясовували ситуацію.

- Після однієї з таких перемог над чиновником ми зрозуміли, що знову вступаємо у бій, - каже Олександр Немченко. – Тільки це вже бій не з ворогом, а з бюрократизмом, чиновництвом і т.д. Отоді ідея продовження фільму доповнилася ще одним аспектом. Тим, як допомагаємо людям. Тобто у продовженні картини спочатку планувалося показати, причому, як мовиться, без купюр, життя кожного з нас, акторів, а потім те, як ми допомагаємо людям на прикладі конкретних життєвих ситуацій.

Сценарій фільму написав згаданий Вілорій Пащенко.  Його продовження підказало б саме життя. В основу мали бути покладені фрагменти допомоги конкретним людям. Задумали зняти вісім серій. Причому, фільм мав бути не документальний, а художній. На думку співрозмовника, тоді б картина викликала більшу цікавість. У 2012-му році знайшовся спонсор. Анонсували початок роботи над картиною. Інформацію про це поширили у ЗМІ. Однак у державі змінилася ситуація  і меценат передумав платити. За словами Олександра Немченка, тепер маємо ще іншу ситуацію, тому задум продовжити фільм уже не є актуальний. Актори мають інший план. Пан Немченко хотів розповісти про  нього. Однак на півслові обірвав розмову. Сказав, що не хоче зурочити проект.

Тільки б Льоню не образити

Згаданий фільм, це данина пам’яті Бикова, тим людям, яких він знав. Майже всі герої є прототипами тих, кого доля зводила у житті режисера. Олександру Немченку дісталася роль Івана Федоровича. Немченко навчався тоді на другому курсі театрального інституту імена Карпенка-Карого. Молодий хлопець, а його у фільмі кликали по імені-батькові. Чому? Під час евакуації Биков познайомився з хлопчиком, здружився з ним. Коли його називали по імені Ванька, він огризався: «Я не Ванька, я Іван Федорович». Співрозмовник згадує немало епізодів, коли чиновники від кіно підставляли ніжку режисеру, про те, як фільм «шерстила» цензура, що багато відзнятого матеріалу залишилося за кадром. На зйомках серед акторів діяло неписане правило: тільки б Льоню не образити. Це були слова подяки Бикову за ту прекрасну атмосферу, яку він створив на майданчику.

Биков, як відомо, загинув в автомобільній аварії. Сталося це у 1979 році. Тоді він повертався на своїй «Волзі» в Київ з дачної ділянки. Автомобіль виїхав на зустрічну смугу, де зіткнувся з вантажівкою. Тоді про загибель режисера Немченку повідомив ще один актор фільму Володимир Талашко.

- Коли я приїхав провести Бикова в останню путь, Микола Мащенко, друг і однокурсник Льоні, показував висновок судмедексперта, - продовжує співрозмовник. – Там йшлося про те, що Биков помер ще до аварії, зупинилося серце. Хоча версій навколо його смерті не бракує дотепер. Особливо люблять перемивати кістки загиблого на російських каналах.

Немченко 13 років працював в театрі Садовського

Після вдалого дебюту Немченка затвердили на зйомки одразу у дев’яти картинах, в тому числі й на «Мосфільмі». Однак його більше захоплював театр. Кіно – це злий жарт. Такі слова почув від актора. Він 13 років працював у Вінниці в театрі імені Садовського. Нині пану Олександру 61 рік. В театрі його донька Вікторія. Акторові популярного фільму соромно зізнаватися, що за творчі труди нарахували мінімальну пенсію – 930 гривень. Щоправда, міська влада доплачує чотириста гривень, за звання заслуженого артиста України.

- Якби люди пам’ятали, що таке минула війна, нинішньої війни не було б, - каже пан Олександр. – Після Перемоги минуло всього 70 років, а багато хто навіть із середнього покоління 30-40-річних нічого не знають про страхіття Бухенвальда чи Освенціма, не назвуть роки початку і закінчення війни. Кажу про це, бо знаю конкретні приклади. Все в житті взаємопов’язано.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.