Співачка VILNA: «Як для людей, яких ніхто не знав, ми показали неймовірний результат»

Зовсім скоро, 24 лютого ми дізнаємось, хто представлятиме нашу країну на пісенному конкурсі Євробачення в Португалії. Вже відомі всі шість фіналістів: KADNAY, TAYANNA, The Erised, LAUD, MELOVIN та VILNA .

І якщо перші п'ять виконавців не мають ніякого відношення до нашого міста. То остання саме безпосереднє. VILNA, вона ж Ірина Василенко, уродженка невеличкого містечка Погребище, що в сімдесяти кілометрах від Вінниці:

Іра, ти родом з Погребища. І якось так вийшло, що у більшості новин, у яких згадується твоє місто, йдеться або про ДТП, або про самогубства, які там сталися. Пробач за це питання, але як ти зростала у такому депресивному місті?

Ні, я не вважаю, що Погребище депресивне місто. Принаймні, не більш депресивне, ніж будь-яке інше. Взагалі-то у ньому живуть приємні люди. А те, що про нього пишуть, тільки з негативних приводів, зовсім інша справа.

Просто у нас там мало культурних подій відбувається. Типу на 8 березня, якийсь концерт пройде і на Новий рік. Але ж про це у Вінниці не напишуть. Тому й виходить, що згадують його, тільки після резонансних подій. Які часто не дуже веселі.

Зі співами ти із пелюшок. Розкажи про своє дитинство і музику, яка була у ньому присутня.

Більшість моїх позашкільних занять були пов’язаними саме з музикою та співами: хор, музична школа, гра на бандурі, співи народних пісень в ансамблі. Тобто навіть у такому маленькому містечку можна було забезпечити всебічний розвиток дитини.

Потім у нас з’явився власний гурт – ВІА «Енсінк». Назву ми запозичили у кнопки з синтезатору Yamaha (сміється - авт.) Та після першого виступу нам сказали, що з такою назвою гурт вже існує. Причому всесвітньо відомий – ’N Sync.

Співи мене шалено захоплювали. Постійно хотілося десь виступати та якось проявляти себе. Тому я була скрізь, і нерідко мене це захоплювало більше за саме навчання (хоча я була хорошисткою і відмінницею). Через це мене часто не було на уроках. Багатьом викладачам таке відношення до навчання не подобалося. Деякі з них говорили про це прямо. Переконували, що так не має бути. Іноді занижувати оцінки.

Після школи ти вступила до столичного вишу. Як проходила твоя адаптація у мегаполісі?

Дуже дивно. Тому що маленьке містечко – це той випадок, коли ти не можеш пройти від точки «А» до точки «В» не побачивши знайомих і не сказавши зо три десятки разів «Добрий день!» А Київ був величезним та швидким. Це захоплювало.

У мене була мрія подорожувати, виступати, бачити щось цікаве навколо себе. Хотіла займатися чимось творчим. Але батьки переконали мене у тому, що творчою спеціальністю багато не заробиш: «Ото на гітарі своїй по підворіттях і будеш грати». А й справді, таких прикладів можна навести цілу купу.

Я прийняла ту жорстоку реальність і за сприяння батьків пішла на менеджмент міжнародного туризму. Думала, що там не так вже й погано: буду возити людей світом, сама багато чого побачу. Паралельно займалася музикою, шукала себе, писала тексти.

За фахом пропрацювала два чи три місяці і вирішила, що більше ніколи не буду цим займатися. Мої уявлення про туристичний бізнес не збігалися з реальністю навіть на 10%. Просто в інституті у нас не було практики. Інакше б я вже давно змінила напрямок своєї освіти.

В одному зі своїх інтерв’ю ти казала, що на «Х-Фактор» прийшла для реалізації себе, як виконавиці. Ти зайняла шосте місце. Це допомогло тобі у майбутньому?

Якщо чесно я вже і не пам’ятаю, яке місце я там зайняла. Але пам’ятаю, що дуже хотіла прийти туди зі своїм гуртом Mysterya. Не вийшло, бо того року гурти ще не приймали.

Прикро, що там мені жодного разу не дозволили заспівати авторських пісень. Я постійно про це просила. І отримувала відповідь, що це треба заслужити. Ну, вочевидь, не заслужила.

Але «Х-Фактор» все одно багато в чому змінив моє життя. Точніше його ритм. Завдяки цьому проекту мені відкрилося багато дверей.

Не так давно ви представили свій новий проект VILNA. У гурту тільки одна пісня «Forest song». Але і цього вистачило, щоб пройти у фінал національного відбору на Євробачення. Розкажи про цей проект?

Задум проекту з’явився ще у 2016-му. Але реалізовано його тільки в жовтні минулого року, коли ми почали роботу над цією піснею. Саунд-продюсери скинули свою музику, а я запропонувала текст і вокальну частину. Тобто те, як воно буде звучати.

Ми багато гралися з піснею: додавали щось, забирали, змінювали. У підсумку вона вийшла не дуже форматною. Хоча всі чогось вважають, що це формат. Я вже не раз чула, що пісня написана спеціально для Євробачення. Це не так. Просто влучне попадання.

Взагалі у нас не було на меті подаватися на конкурс. Нашим головним завданням було запустити проект VILNA. І «Forest song» вийшла би у будь-якому разі. Просто можливо це сталося би трохи пізніше.

На стадії запису демо, продюсер запропонував податися на Євробачення. А я ходила туди три роки поспіль і кожного разу чула «ви молодець, пісня гарна, чекайте дзвінка». Але ніхто не телефонував. Та цього разу все вийшло інакше.

Саме так. У підсумку ви обійшли кількох потужних учасників. Як то Сергій Бабкін чи гурт The Вйо. У тебе була шалена глядацька підтримка. А ще твій образ, він ніби із якоїсь казки.

Так, цього не можна було не помітити. І я вдячна тим, хто в нас вірив і підтримував. Ми справді дуже готувалися до кастингу. Особливу увагу приділили костюму. І дизайнерка, яка його робила, сказала, що у ньому я схожа на карпатську мольфарку. Хоча у ньому поєднано і багато чого іншого, як то символів чи знаків. Тобто мій образ – це те, що я відчуваю. Мені так комфортно. Сподіваюся, що у фіналі ми зможемо залишити цю концепцію.

А оті чоловіки, які грали на ударних позаду мене, символізують духів захисників гір та лісу. От йдеш ти такий у лісі, як раптом починаєш чути сильний гул. То це саме вони тебе попереджають. – Не ламай гілочку! Не ставай на комаху! Бо ми на тебе дивимося. І якщо ти заблукаєш, ми допоможемо тобі вийти. – Вони ніби нічні вартові.

Люди нас зрозуміли і VILNA пройшли у фінал. Тепер мені потрібно зробити максимум залежне від себе, щоб показати у фіналі максимум залежне від себе. Звичайно, що є багато факторів на які я не можу вплинути. Але також я не можу собі не дозволити мріяти і не розраховувати на те, що зможу пройти далі. Бо якщо це станеться, ми більше не зможемо йти на максимум. У нас класна команда, і ми вже показали неймовірний результат, як для людей, яких ніхто не знав.

Не дивлячись на те, що вже багато років ти живеш у столиці, я хочу поговорити про Вінницю. Які спогади лишилися у тебе про це місто?

Найголовніше для мене те, що саме тут я народилася. Мама розповідала, що тоді якраз почався сезон опалювання, але на вулиці було неймовірно спекотно. Через це я обожнюю тепло і мерзну протягом усієї зими. Тому Вінниця асоціюється у мене з теплом. Та й виходить так, що у більшості випадків я буваю тут у теплу пору року.

Люди ходять навколо мене і кажуть: «Боже, яка жара. Боже, яка жара». А мені нормально, я кажу: «Боже, як добре. Боже, як добре».

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.