Шимко, Полянський, Брезденюк, пробачте за зраду, Герої

У пік протистояння на Майдані у лютому 2014-го обірвалося життя трьох наших земляків – Максима Шимка з Вінниці, Валерія Брезденюка та Леоніда Полянського з Жмеринки. Два дні з Києва  надходили сумні звістки.

-18 лютого снайпер вистрелив у спину Валерію Брезденюку. Його упізнала по фото в Інтернеті громадянська дружина пані Ярослава. Четверо тіл, прикритих рядниною, лежали на території Михайлівського монастиря. Взуття і брюки залишалися відкриті. Валерію на той час виповнилося 50 років. Він був підприємцем, писав картини у незвичному стилі, став фіналістом популярного телевізійного шоу «Україна має талант».

-20 лютого вранці пострілом у живіт важко поранили Леоніда Полянського. Лікарям не вдалося врятувати чоловіка. Брат Григорій, який спілкувався з ним напередодні по телефону, розшукав Леоніда через службу «Майдан-SOS». Тіло знаходилося у морзі. Полянському було 38 років. Він працював залізничником. У нього залишилося двоє дітей, яких любив неймовірно. Про це знали не тільки рідні, а й колеги по роботі.

-20 лютого не стало Максима Шимка. Снайпер поцілив йому в шию. Сталося це на вулиці Інститутській, коли Максим надавав допомогу комусь з поранених. Останній запис на своїй сторінці у соцмережі Максим зробив 18 лютого: «За Україну!!! Всі, хто може, їдьте в Київ!!!» Йому було тільки 34. Він ще не створив сім’ї. Захоплювався історією. Брав участь в історичних реконструкціях. Найбільше його приваблювала історія вікінгів.

Світла пам'ять нашим відважним Героям Майдану! Згадайте їх кожен, чиї думки і прагнення сповнені бажанням жити в новій державі. Саме за неї Олег, Леонід і Максим віддали найдорожче – життя.

Ні у Вінниці, ні в Жмеринці нема вулиць імені земляків-Героїв

Мати Максима Шимка Зоя Семенівна, брат Валерія Брезденюка Олег планують 20 лютого бути у Києві. Підуть на Майдан. Вклякнуть на коліна перед портретами рідних їм людей. Там, у самому серці столиці, вони зробили останні земні кроки.

- Якби не Герої Небесної Сотні, Янукович з потрохами продав би Україну, - каже пані Зоя. – У цьому нема найменшого сумніву. Наші діти врятували її незалежність. Своєю жертовністю вони змінили свідомість і мислення більшості з нас. Коли дивлюся, як у школах хлопчики і дівчатка співають Гімн держави, як вони  шанобливо ставляться до наших символів, як пишаються національним вбранням, серцем відчуваю, що в країні підростають істинні патріоти.

- На превеликий жаль, Україна й тепер, через два роки після Революції, потребує захисту, розповідає Олег Брезденюк. – І від кого? Від нинішніх політиків і олігархів. Це вони безсовісно вкрали у людей Майдан. Це вони допустили, що не виконано головний лозунг Майдану – «Банду-геть!». Янукович із своїми прихвоснями втік, але його поплічники дотепер у парламенті та на багатьох керівних посадах. Найбільш образливо, що не покарано жодного з посадовців колишньої влади. Пробачте, хлопці! Знаю, ви все бачите з небес. Все одно Україна вже не буде такою, як раніше. Патріоти доведуть до завершення розпочату вами справу. Якби не війна, зробити це було б простіше, але…

Пан Олег звертає увагу, що земляки не раз запитують, чому влада не називає вулицю іменем його брата. Каже, у міськраді є пропозиція з цього приводу. Іменем Валерія Брезденюка пропонували назвати вулицю Радянську, а Пролетарську мали перейменувати на імені Леоніда Полянського.

- Є закон про декомунізацію, - каже пан Олег. – Ці дві назви однозначно підпадають під перейменування. Але чому це не робиться, не можу відповісти. Я ж не вхожий у владні кабінети

До подій на Майдані Олег десять років проживав  у Санкт-Петербурзі. Після того, як не стало Валерія, повернувся у Жмеринку. Продовжує справу брата, Валерій мав Інтернет-салон. Тепер його утримує брат.

У Вінниці теж була пропозиція перейменувати вулицю Іванова на Максима Шимка.

-У цьому районі ще мої батьки проживали, - каже пані Зоя, мати Максима. – Вони будувалися, коли на нинішньому місці знаходилося поле. Не було ще й олієжиркомбінату. Батьки доклали рук до його спорудження, а потім працювали на комбінаті.  Якби скласти докупи стаж роботи нашої родини на цьому підприємстві, то цифра сягнула б понад добрих сто років. Тільки батько відпрацював 48 років, мама – 45 років, я 18 років і обидва сини – Максим 15, а Павло 10 років.

Коли вирішувалося питання про зміну назви вулиці Іванова, мешканці схвально відгукувалися стосовно пропозиції, але не голосували тільки тому, щоб не сплачувати за зміну табличок на будинках, внесення виправлень у паспорти та інші документи. Навіть після того, як чиновники міськради доводили, що платити за це їм не доведеться, ті залишилися на своїй позиції.

Проект пам’ятника обрала мати

Зоя Семенівна приємно вражена результатами конкурсу на кращий проект пам’ятника синові. Каже, ініціатором цієї справи є молодий активіст депутат міськради Вадим Кудіяров. Творче змагання проводили серед студентів Вінницького коледжу будівництва й архітектури. Шість кращих робіт виставили в обласному краєзнавчому музеї. Зою Семенівну запросили на виставку, щоб почути оцінку зробленого, а також визначити кращу роботу.

- Студенти до сліз розчулили мене, - каже мати Героя. – Вони розповіли, як працювали над проектами. На це потратили свої літні канікули. Не переставала дякувати їм за талант, за пам'ять про сина.

Найбільше вразила робота Михайла Розанова. У ній є елементи того,чим захоплювався Максим Шимко. Це – історія вікінгів. Перед тим, як приступити до роботи, Михайло, перечитав все, що вдалося знайти про Шимка. Коли він говорив про це Зої Семенівні, та не могла стримати сліз. Він бачив фотографії Максима в обладунках воїнів минулого часу. Знімки були зроблені на фестивалях історичної реконструкції. Саме це визначило основний напрямок роботи студента над проектом пам’ятника. Неспроста мати зупинила вибір на проекті Михайла Розанова. Його пам’ятник має форму човна. У ньому на хвилях життя пливе головний Герой. Крім меча і шаблі, має ще козацький ріг. Цей атрибут прикрашений трипільським орнаментом. Автор проекту каже, що це символ величчі і нездоланності нашого народу.

Встанволять пам’ятник у сквері біля олієжиркомбінату. Тільки спершу треба його виготовити. Вадим Кудіяров шукає скульптора.

Слідами лютневого снігу

Про кожного з  вінничан Героїв Небесної Сотні створено телевізійний фільм. Всі картини – робота журналістів Вінницької обласної телерадіокомпанії ВІНТЕРА. Одна з них - «Слідами лютневого снігу»  (Київ у лютому 2014-го справді був засніжений) - розповідає про Леоніда Полянського. Стрічка молодої журналістки Світлани Малик здобула два призи на міжнародних фестивалях телевізійних фільмів. Один – у Польщі, другий в Ужгороді. Оператор картини Ростислав Макогон уже майже рік, як призваний на службу в АТО.

Автором телевізійної короткометражки про Максима Шимка є Тетяна Довгань. Картину пронизує улюблена пісня Максима «Веселії, браття, часи настали». Пані Тетяна каже, що використати її порадила мати Максима. Бадьора мелодія, ніби сонячний промінь, освітив картину, зробив її привабливішою для сприйняття. Є у кадрі також меч, виготовлений руками Максима у кузні Тараса Гайдея. Він дотепер висить на стіні у кузні. Після чого весь відзнятий матеріал зробив картину  

У фільмі про Валерія Брезденюка автор Алла Хоменко відтворила участь героя у низці проектів – «Поле чудес», «Червоне і чорне», «Україна має талант». Вражає техніка написання картин. Валерій малював їх під водою. Сестра Валерія передала авторці давнє фото, на якому хлопець, будучи школярем, переміг у конкурсі «Гіннес-доміно». Він склав фігуру із 700 «кістянок» доміно. Більш ніж у два рази перевершив попередній рекорд (300 кістяшок).

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.