Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”

Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”
Під час Другої світової війни партизани проводили зачистку ставки Гітлера «Вервольф», що на Вінниччині. Серед них було багато партизанів-дівчат. Про мужність дівчини на війні з партизанкою Оленою Дудчик говорила журналіст 20minut.ua.

Дудчик Олені Федорівні вже 90. Втім, зустрічаючи мене, вона цитує напам’ять рядки з повісті «Кармелюк» Марка Вовчка: «Нещасливим уродився, Нещасливим згину, Мене мати породила В нещасну годину. І, здається, молодому Нічого журиться, А прийдеться молодому З туги утопиться! Болить моя головонька, Оченьками мружу; Сам не знаю, не відаю, За чим же я тужу!».

А до кімнати  запрошує англійською, мовляв, «seat down, please». Зрештою, свого часу жінка здобула 2 вищі освіти: спеціальність юриста та міжнародника. Біля неї завжди близько десяти книг, а основне – «Десять заповідей Божих» та «8 правил щасливого життя» на затертих роздруківках. За ними, зізнається, живе вже 90 років.

Нашу розмову Олена Федорівна починає:

- Скажіть, навіщо Путіну Україна? У нього і так вся таблиця Менделєєва в руках. Для чого йому мізинець, якщо у нього є свій кулак? Війна – це страшенне нещастя. Свого часу, коли 22 червня сповістили про її початок, 15-річним підлітком, я ще до кінця не усвідомлювала сенсу цього страшного слова. Одного разу біля криниці набирала воду, йшли наші солдати: високі, молоді, гарні. Йшли захищати Вітчизну з однією на двох рушницею. Як зараз пам’ятаю, один з хлопців попросив води напитися, а командир йому: «Відставити! В поході води не п’ють!». І тільки вони вийшли на передмістя, а звідти – німецькі танки, і усіх цих молодих бійців розірвало, усі полягли дощенту, відбувалося це на моїх очах.

Тоді дівчина дала собі клятву – будь-що помститися за тих людей, які ще не пізнали життя. Щоб там не було, стати месником.

Відео дня

- Важко було нашому народу протистояти проти такої мобілізованої сили, говорить Олена Дудчик. У німців були танки, мотоцикли, спеціальні машини, а у нас – лише бідна піхота, зброї та їжі ніколи не було у надлишку. Але нас рятували надія та патріотизм, ми завжди вірили, що зможемо вплинути на ситуацію, ми ж ще молоді. Після даної самій собі обіцянки ми з подругою подалися в підпільну організацію, що займалась розповсюдженням листівок сусідніми селами. Але нас вислідили поліцаї. Привезли до Бердичева, де було гестапо – тримали там 8 днів, доки набирали ще людей. А потім товарним поїздом везли в Німеччину на каторгу. Дорогою ми, близько 40 юнаків і дівчат, співали «Широка страна моя родная», а за ту відважність отримували копняки автоматами та палицями в спину.

Проте молода дівчина твердо вирішила, нізащо не покине рідної землі. Тому Олена Федорівна зі своєю подругою Марією Зілінською вирішують бігти.

- До опівночі вагони освітлювались, пригадує партизанка, а потім, вочевидь, фашисти полягали спати. Ми – п’ятеро дівчат – хотіли втекти, однак не знали, як це зробити… Відчинити двері було неможливо, тому що всі гострі предмети конфіскували. На щастя, в однієї з нас, Ліни, був манікюрний прибор, я досі не розумію, як вона його туди пронесла. Але ця відважна, тендітна дівчинка на повній швидкості потяга спускається з вузенького вікна назовні (ми тримаємо її за ноги). Ліна відмикає двері і з криком: «Дівчата, ви вільні». І зникає в темряві, вона, вочевидь, розбилась… Ми були вражені її вчинком, але змушені стрибати, поїзд летів, не було навіть сходів. Я пригадала тоді слова: «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах», – і стрибнула в темінь, авжеж, дуже поранилась, ще довго не могла отямитись від болю. Ми стрибнули в Чорному лісі під Вінницею, всього в 20-и кілометрах від зони «Вервольфу». Дякувати Богові, зустріли там групу партизанів. Вони не мали заздалегідь підготовлених баз, не кожен боєць був озброєний, не вистачало теплого одягу. В мороз і хуртовину спали на землі просто неба, ризикуючи до ранку замерзнути. Привезли нас в розположення табору. Та приймали в партизани лише за однієї умови: повинна бути рушниця. Тоді один хлопець, Сашко, вийняв пістолет і нишком підсунув мені, так і прийняли. Там був лише один патрон, я його берегла протягом всієї війни, для себе, якщо не витримають нерви… З часом «Вервольф» здогадався, що тут базується партизанське з’єднання, може, якісь невірні люди донесли. Почали збирати військо, щоб нас знищити партизанське об’єднання:

- Ми були змушені бігти з лісу. З колгоспу наші командири набрали коней, мені дали лоша, дуже гарне, біле в чорні цяточки, називала її Ласточкою. Коли кінь відчував небезпеку, кидався додолу, і підпихав мене під себе…

Одного разу партизанів відслідкували і пустили вівчарок навздогін. Переховуючись, ті добігли до річки Тетерів, мусили кинутись вплав (щоб собаки втратили слід). Жінка пригадує, що то була пізня осінь: холодна вода пронизувала все тіло спазмами. На превеликий жаль, саме цей випадок поставив Олені Федорівні вирок. Проживши довге і щасливе життя (61 рік) разом зі своїм чоловіком, військовим Пилипом Дудчиком, вони так і не змогли мати дітей…

Партизанка наголошує, що перші кроки боротьби були неймовірно важкими, власною кров’ю набувався партизанський досвід. Незважаючи на різного роду перепони, підпільна комсомольська організація продовжувала проводити різні операції, перешкоджаючи діяльності загарбників: вони підривали мости, знищували ешелони з танками, зрушували потяги, якось навіть захопили німецьку гармату, переодягнувшись в їхню форму та вивідавши секретний пароль. Жінка зізнається, що шум та скрегіт потяга, який враз йде під відкіс, дзвенить в її вухах і досі. А себе і ще двох партизанів, з якими, між іншим, підтримує спілкування й досі, називає останніми з Могікан.

Олена Федорівна отримала 2 ордени «За мужність» II ступеня, орден «Вітчизняної Війни» та орден «Партизанської Слави».

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (8)
  • Чудо Юдо

    Вервольф,это слово,Мария Марковська добавила для красоты и важности.
  • Дарья

    Смілива, мужня, впевнена в собі. Дуже цікава розповідь.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:01 На випадок екстрених ситуацій вінничанам радять придбати FM-приймач на батарейках 20:12 Церковний календар на грудень 2022 року: православний і греко-католицький photo_camera 19:19 Впізнаєте вінницькі будівлі за фото з космосу? Тест від 20minut.ua 18:16 Захворів митрополит УПЦ МП, якому оголосили підозру photo_camera Від читача 14:03 Актуально для жертв окупаційного режиму: як отримати правовий імунітет? 17:13 З 1 грудня оновили розклад руху громадського транспорту Вінниці 16:22 «Сьогодні його доньці виповнилося пів року». Вінничани віддали останню шану Герою Андрію Сіфорову play_circle_filled photo_camera 16:10 На Келецькій зловили п'янючого 25-річного водія «ВАЗу» photo_camera 15:21 Від сьогодні на Вінниччині заборонено ловити раків. Які штрафи чекають порушників? 14:43 «Перевіряв на поліграфі кандидата в мери»: вінницький поліграфолог розповів про свою роботу 14:02 У Гайсині вантажівка підрізала легковик. Є потерпілий 13:13 Медики готуються до блекауту, «безпечний» генератор та інше важливе за 30 листопада у Вінниці 12:25 Тепер без «Київстар». З 1 грудня є зміни в оплаті проїзду по SMS 12:01 25 грудня або 7 січня? Вінничани розповіли, коли будуть святкувати Різдво 11:41 В Ладижині відновили теплопостачання, без якого було майже 18 тисяч людей 11:39 Сім міфів, в які соромно вірити. Перевірте, що ви знаєте і не знаєте про ВІЛ/СНІД 10:59 Без води, опалення та світла. Перелік адрес, де 1 грудня у Вінниці відключили послуги 10:03 «Шлюб за добу» у Вінниці: де проводять урочистість та як замовити послугу 09:20 Календар іменин на грудень: кого і коли вітати з днем ангела play_circle_filled 08:01 Сьогодні вітаємо Романів та прокурорів. Історія, заборони та прикмети 1 грудня play_circle_filled
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up