«Найщиріша благочинність немає мотиву»: волонтерка Діана Мороз про зворотній бік благодійності

Лариса ОЛІЙНИК

Діана Мороз більше дванадцяти років займається громадською діяльністю. Разом з друзями і волонтерами возить допомогу в дитячі інтернати та у будинки одиноких людей, проводить благодійні заходи
За цей час у неї сталося чимало змін у роботі та особистому житті
Про плюси і мінуси благочинства розповідає відома у Вінниці громадська діячка

Мама Діани Мороз — вихованка дитячого будинку. Звідти і бажання вінничанки допомагати дітям-сиротам і самотнім стареньким. Вона не любить, щоб її називали волонтеркою. Каже, часто волонтери займаються допомогою від випадку до випадку. Вона — голова об'єднання «Український волонтерський рух», громадський діяч,керівник масштабних благодійних проектів. Раніше правою рукою Діани був її чоловік Олександр Мороз. Не витримав темпу життя дружини, розлучилися. Семирічний син не полишає матусю, разом з нею возить гостинці бабусям, іграшки — сиротам.

Діана, яка причина вашого розлучення з чоловіком? Ще зовсім недавно соцмережі рясніли вашими романтичними світлинами, і він був правою рукою у твоїй діяльності...

— Саша добра людина. Але він не жив справою, яка забирала весь мій час. В благодійності так не буває. Сьогодні я збираю памперси і солодощі у дитячий будинок, завтра їду до малечі, післязавтра — організовую великий благодійний захід. Щодня сльози горя і щастя поруч. Біля мене має бути чоловік, який розділятиме мою місію, буде оточувати мене турботою і любов'ю, бо самовигорання в такій діяльності — це щоденна справа, на жаль...

Відео дня

Розкажи про зворотній бік благодійності, і чи завжди допомога — вдячна справа?

— Люди дивляться на благодійність, ніби це дуже захоплююча, натхненна робота. Насправді все не так легко. До прикладу,кілька років тому одна неблагонадійна родина з області звернулася до мене за допомогою. Ми з друзями допомогли з ремонтом, привезли якісь меблі, предмети вжитку. Дітей відправили на навчання. Через час завітали з дружнім візитом. Батьки з сусідами розпивають спиртні напої, в домі безлад, діти кинули навчальні заклади, блукають селом... У нашій справі ніколи не варто чекати вдячності. Буває дітям на лікування збираєш, а їх батьки ще можуть бути чимось не задоволеними. Та все одно не полишаю ні хворих, ні самотніх, ні сиріт. Проте часто буваю досить жорсткою, і можу сказати людям, що, якщо їм не влаштовує моя допомога, то нехай допоможуть собі самі.

Які існують ще стереотипи про благодійність?

— Усі вважають, що благочинець — це бідна людина, яка потребує співчуття. Якщо це самодостатня жінка, одягнена у брендові речі, це щось не те. А я вважаю, що людина без можливостей, яка не розбереться зі своїм життям не може допомогти іншому. Якщо я знаю, як забезпечити себе, своїх рідних, то я світ переверну і знайду кошти для сотні хворих і нужденних.

Ти часто наголошуєш, що не заробляєш на благодійності. Тоді яке в тебе джерело доходу?

— Колись у мене була міжнародна шлюбна агенція.Тоді я непогано заробляла. Бізнес закрила. Зараз живу за рахунок пасивного доходу. За ці кошти я можу утримувати себе і сина, подорожувати і допомагати іншим.

Зараз, крім адресної допомоги, ти часто проводиш масштабні благодійні проекти. Який середній бюджет? Чи легко знаходиш меценатів?

— У березні буде масштабний захід “Ангели серед нас”. Бюджет ще формуємо. Минулі заходи обходились сумами 100-250 тисяч гривень.Окрім оренди приміщення, концертної програми і подарунків дітям потрібно малечу з батьками привезти у Вінницю, розселити в отелях, забезпечити всім необхідним. Перед заходом ми знімаємо відеоролики про дітей. Зйомка і монтаж не безкоштовні. Добре, що у нашому місті є меценати і безнесмени, просто небайдужі люди, які завжди готові простягнути руку допомоги.

Чи було у тебе таке, що ти хотіла залишити громадську роботу і жити звичним життям?

— Допомагати людям — тяжка та виснажлива робота зі своєю темною стороною розчарувань, невдач, горя. Бувало, що дуже виснажувалась, опускала руки. Потім себе запитувала: «Якщо не я,то хто?», і продовжувала далі. Бо я шалено люблю життя і людей. Бо благодійність зазвичай живе власною ініціативою самого благодійника. Інакше це не працює. Він повинен вірити. В проблему, в те, що він може її вирішити, в те, що саме він знає як. Найщиріша благочинність немає мотиву.