«Мій дім — у строю»: після полону та боїв на Донеччині Василь став прикордонником на Вінниччині
- 55-річний Василь більшу частину життя присвятив службі. Він пройшов строкову армію, понад 25 років працював у пенітенціарній системі, а згодом став військовим.
- Повномасштабне вторгнення зустрів під Маріуполем, пережив поранення та російський полон, після звільнення знову повернувся на фронт.
Василеві 55 років, і значна частина його життя пов’язана з військовою та державною службою. Після строкової армії він присвятив чверть століття роботі в пенітенціарній системі. У 2018 році чоловік вирішив знову одягнути військову форму та підписав контракт із 53-ю окремою механізованою бригадою Збройних сил України.
Разом із побратимами він виконував бойові завдання на Донеччині. Саме там Василь зустрів і початок повномасштабного російського вторгнення — під Маріуполем.
Перші дні великої війни стали для нього особливо важкими. Чоловік дістав поранення, а вже наступної доби потрапив у російський полон. Там провів місяць.
«Нас вивезли першого квітня. Через цю дату все здавалося якимось жартом. Але коли за вікном раптом промайнув Мелітополь, усередині все перевернулося. Я впізнав знайомі вулиці й нарешті усвідомив: це обмін. Усе скінчилось», — згадує Василь.
Після обміну знову повернувся на фронт
Звільнення з полону не стало для чоловіка завершенням військового шляху. Він повернувся до свого підрозділу й продовжив воювати на Донеччині. Зокрема, брав участь у боях за Вугледар.
Наприкінці 2024 року Василь звільнився з військової служби. Однак повернутися до колишнього життя не міг: його рідний дім залишився на тимчасово окупованій території.
Підтримав чоловіка бойовий побратим із Вінниччини. Він запросив Василя переїхати до Ямполя. Там той спробував облаштувати цивільне життя, але згодом зрозумів, що не може залишити службу позаду.
Вирішальною стала випадкова розмова з прикордонниками. Проїжджаючи через місцевий блокпост, Василь познайомився з військовослужбовцями Могилів-Подільського прикордонного загону. Зрештою приєднався до них.
«Попри всі випробування долі, без служби я почувався не на своєму місці, ніби втратив частину себе. А розмова з прикордонниками нагадала, де мій справжній дім — у строю», — розповідає чоловік.
Тепер зелений берет для Василя став символом нового етапу служби. Та думками він залишається зі своїм рідним Запоріжжям. Чоловік вірить у перемогу України й сподівається, що одного дня зможе повернутися додому — у вільне українське місто.
Вас може зацікавити:
Два авто та 20 дронів отримав спецпідрозділ ГУР «Артан»
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
