Максим Демський: «Якщо тебе влаштовує, що ти живеш в лайні – не приходь!»

Фестиваль у Вінниці – це перспектива

Менш ніж за два тижні Вінницю сколихне мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва Air ГогольFest.

Протягом двох днів і однієї ночі, 17-18 листопада, на заводі «Кристал» пройдуть десятки різноманітних подій. Це перформанси, театральні вистави, виступи не попсових музичних гуртів тощо.

Про них поговорили з директором ГогольFest’у Максимом Демським.

Максиме, чому Вінниця раптом зацікавила команду ГогольFest’у?

– Фестивалем зацікавилося саме місто. Нас запросили люди, які беруть активну участь у житті Вінниці. Ми (соціум - авт.) нарешті починаємо розуміти, що лавочки і доріжки потрібно будувати там, де ходять люди, а не там, де немає нікого.

Ми несемо сучасний підхід до культури та загалом до гуманітарної сфери. Тому ГогольFest не можна назвати тупо фестивалем. Це організм, у якого немає мети приїжджати у різні міста, годувати людей якимось контентиком, а після заявляти, які ми круті і заробляти на цьому баблішко.

Задача полягає в тому, щоб знаходити в різних куточках країни людей при здоровому глузді. З якими можна говорити та піднімати певні питання. Коли ми знаходимо таких людей, розуміємо, що місто готове до серйозних змін.

Ми давно хотіли зробити щось у Вінниці, але через різні причини, нам цього не вдавалося. Тим більше, щоб відбувся такий фестиваль, потрібно достатньо багато випадковостей, які мають зійтися в певній точці. Тільки за таким сценарієм можливе утворення мультидисциплінарного фестивалю.

Цей проект несе в собі потужну комунікацію між сходом і заходом. Нашою командою і місцевою командою. Місцевою командою і нами та міською владою і грантодавцями тощо.

Це серйозний процес створення чогось іншого та нового на тлі «не маючи нічого».

Мені здається, якщо прямо зараз провести опитування серед звичайних перехожих цього міста, більшість не буде знати майже нікого з учасників програми. Чи музична сцена навмисно розрахована на вже підготовлених слухачів/глядачів?

– Активна частина людей, які рухають процесами або намагаються впливати на процеси сенсоутворення, не завжди їздить в трамваях або ходить саме цими вулицями. Тому проводити таких досліджень не треба.

Найкраща перевірка – це взяти і щось зробити

Для того, щоб задовольняти потреби «піплу», у містах роблять великі свята і привозять відомі та попсові естрадні гурти. Фішка ГогольFest’у – формувати ринок та культурний контекст.

Наголошую на тому, що цей фестиваль не того формату, якого багато хто собі представляє.

Гурти, які ми показуємо, котируються за кордоном.

Той же проект «ЦеШо» вчора повернувся з великого турне Сполученими Штатами. Там розбалувана публіка. При цьому вони відіграли достатньо круто. Про них знають, цінують та ходять на їхні концерти.

Хіба тут немає нормальних людей? Думаю, є. Сподіваюсь, що вінницька активна аудиторія – це мінімум 5-10 тисяч людей, які прийдуть, отримають своє та додадуть щось у цю історію.

Дослідження, про яке ви говорите, буде проведене 17-18 листопада. І ви, і я, об’єктивно побачимо, на що здатне це місто.

Найкраща перевірка – це взяти і щось зробити. Тому, власне, ми спонукаємо до дії.

Переживаєте, що ваші перформанси не зрозуміють, вистави не так інтерпретують, інсталяції оминуть увагою, а музична сцена не збере достатньої кількості овацій?

– А ви думаєте, що люди тупі?

Не думаю. Просто це не те, до чого звикла загальна аудиторія провінційного міста.

– Значить буде критика. Буде про що говорити. Будемо аналізувати, вступати в діалог, робити висновки, змінювати позиції… Попсовий контент ми все одно возити не почнемо.

Розкажу на прикладі фестивалю Startup ГогольFest, який цієї весни ми зробили у Маріуполі. Нам казали, що там бидло, що там не сприймуть цього.

У нашій програмі були перформанси. Неординарні театри. Вистава «Собача будка», у якій жорсткі тексти Софокла в перекладі Франка. Я й сам як актор граю в цій виставі. Людей було стільки…

Коли ми говорили текст про те, що ми за народ, чи є у нас пісня, яку ми всі разом знаємо, навколо стояла така тиша, що вона гучніша за будь-які крики.

Хіба Вінниця не зможе назбирати десять тисяч людей?

У Маріуполі прийшло 30 тисяч людей. Цифри не наші. Це вони самі порахували і сказали нам. За п’ять днів фестивалю не було жодної бійки. Я не чув жодного мату. Ось вам і Маріуполь.

А що ж Вінниця? Регіон з таким великим потенціалом. Хіба не зможе назбирати 10 тисяч людей, які реально хочуть і вміють? Не вірю у це.

На фесті буде нічна програма, яку ніхто з «простих смертних» досі не знає.

– Ми її опублікуємо, ледь не в останні дні. Це принципова позиція.

Це фестиваль тизер. І якщо він цьогоріч не «зайде» публіці, наступного року справжнього п'ятиденного «Гоголя» Вінниці не бачити. За якими критеріями визначатиметься це «бути чи не бути»? І хто цим займатиметься?

– Це складні процеси. Вони полягають не тільки в кількості людей. Хоча, кількість дуже важлива. Скажемо так, якщо прийде 10 тисяч людей, то йому однозначно бути.

Якщо виникне ряд серйозних проектів, утворення яких буде результатом проведення фестивалю – йому бути.

Якщо місцевий організаційний комітет зрозуміє, що готовий виснажуватись, але робити фест – йому бути.

Як бренд ГогольFest’у впливає на українську культуру?

– Не хочеться брати на себе якусь місійну роль. Але ми бачимо проблеми і знаємо, що їх потрібно комусь вирішувати. Не те, щоб ми їх вирішували… Просто робимо і робимо. Нам це подобається.

До війни йшла повна дискредитація будь-якого культурного процесу

За фактом у результаті нашої діяльності відбувається ревіталізація. Той же Мистецький Арсенал. Він чому такий мистецький? Тому що у 2007-08-09 рр ми робили там ГогольFest. Заходили в приміщення без вікон і дверей. З бетонними стінами. То зараз там вже можна побачити красиву коробочку.

ГогольFest – це бренд з серйозним бекграундом у світі. Нас знають. Ми входимо в двадцятку кращих європейських фестивалів. Поза тим, за кордоном нас знають більше, аніж тут.

Держава докладає зусиль задля розвитку вітчизняного мистецтва? Зокрема, фестивального.

– Уже так. Це Український культурний фонд, міські адміністрації, фонди, партнери, які допомагають ресурсами. Одного донора тут недостатньо.

Раніше цього не було. Наприклад, ми привозили до України крутий французький театр. Це дороговартісний процес, який коштує приблизно 20-40 тисяч євро. Влада в цьому не брала ніякої участі. Уявляєте, всі витрати взяла на себе Франція.

До війни йшла повна дискредитація будь-якого культурного процесу. Була офіційна культура, яка фактично не виконує роль майбутнього. І була нова українська культура, яку представляли ми. Зараз вже і ряд фестивалів: Jazz Koktebel, Atlas Weekend...

Працюючи з дня у день, з року в рік – можна отримати результат

У 2017 році ми планували повністю закривати фестиваль. Усе це відбувалося на підриві людей на кшталт мене та моєї команди. Ми хворі на голову люди, які по півроку віддавали свої сили та час. Хоча наш досвід можна легко монетизувати в бізнес-сегменті.

Маєте на увазі на Заході?

– Та ні, скрізь. В Україні також можна продати свій досвід. Але поки не спробуєш зробити це за свої «дірки в кишенях», доти нічого не вийде.

Працюючи з дня у день, з року в рік – можна отримати результат.

Це складний процес. Потрібно організувати місто в місті. Весь спектр: реклама, туалети, розселити, відвезти, привезти, зустріти. Це величезна система, яку тобі потрібно побудувати з нуля.

Це ж не те, що ти прийшов в науково-дослідницький інститут, сів собі на зарплатку і за комп'ютером щось робиш.

Ні. З нуля. З бетону. Іноді буває, що на тому бетоні ще й сміття лежить. Тобто його ще розгребти треба, винести, подивитися, у якому стані те, що лишилося і тільки тоді починати будувати.

Які наразі ключові тренди в сучасному українському мистецтві?

– Складне питання, тому що їх просто немає. Але зараз у нас формується міжжанровість. Коли театр наповнюється музикою, візуальним мистецтвом. Або навпаки.

Сенс в тому, щоб створити мультидисциплінарні проекти.

А які в нього перспективи?

– Фестиваль у Вінниці – це перспектива. Вона є, але повільна. Поки не налаштуємо «культурний клей» між суспільством, доти будемо губити. І всі це знають.

Просто приїжджаєш у якесь місто і розумієш, що воно відірване від айдентики твого народу. Ти починаєш туди пролізати, шукати, десь пригинатися або вигинатися, щоб налагодити діалог.

А цей діалог і так має підтримуватися. Тотально та постійно. Інакше народ буде «хавати» російський контент, адже ми нічого не зможемо їм запропонувати.

І останнє. Чому я маю прийти на Air ГогольFest?

– Говорячи напряму і тупо, якщо тебе влаштовує, що ти живеш в лайні – не приходь!

З програмою можна ознайомитися за цим посиланням.

Детальна інформація про фестиваль на офіційному сайті.

Квитки можна придбати тут. 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.