Гурт Jazzforacat: «Всі наші слухачі коти, а ми виконуємо котячий джаз»

Сергій Асафатов

Про дитинство у сиротинці, мрію стати музикантом, розчарування від гри в театральному оркестрі, про рок-гурт Martovi Orchestra, співпрацю з «ДахоюБрахою», важливість випадкових зустрічей, безкоштовні виступи та про те, чому коти – це трендово.

Музикою мріяв займатися змалечку. Але життя склалося так, що я виховувався у дитячому будинку. Тому коли в нормальних сім’ях батьки віддавали дітей до музичних шкіл – я задовольнявся тим, що бігав пару кілометрів до місця проведення весіль і дивився, як там грали місцеві музики. Трохи згодом випросив у директора дитбудинку влаштувати мене в місцеву (смт Муровані Курилівці - авт.) школу. Взяли грати на баян. Походив туди пару разів і кинув. Щось мені не сподобалося.

Після випуску з дитячого будинку нас всіх кудись направляли вчитися. Мені, якщо не помиляюсь, дісталася професія маляра-штукатура у якийсь бурсі. Звичайно я не був у захваті від того. Але що було робити, пішов вчитися.

Приблизно у той же час мама товариша запропонувала мені вступити до Вінницького музичного училища. Ми приїхали. І от стою я перед директором, який не розуміє чого я приперся. Я ж нічогісенько у тій музичній грамоті не тямив. Не знав навіть жодної ноти. Він комусь там щось сказав і мене повели до завідуючого струнним відділом. Той дивиться на мої руки і каже: «Ну все, будеш на контрабасі грати». І так поїхало.  

За рік я вивчив майже все. Бо коли до справи є жага, вона виходить наче по маслу. На заняття приходив о шостій ранку, уходив останнім. Займався по 5-7 годин на день. І тоді я ніяк не міг збагнути, як люди стають дипломованими юристами чи економістами, з’являючись на заняттях, хіба що на сесію. То вже потім дізнався про кругленькі суми в заліковках. А от з музичною освітою такого не пройде. Ти маєш вийти на сцену і зіграти перед кількома викладачами якісь конкретні п’єси. Там одразу видно готувався ти чи ні.

Продав контрабас та влаштувався продавцем

Дуже хотів отримати досвід практичної гри. Тому коли мені запропонували грати у складі театрального оркестру, моєму щастю не було меж. Нарешті я дізнаюся, як влаштована вся ця музична індустрія зсередини. І от я сиджу не як глядач, а як музикант. В руках контрабас. Очі горять. Потім обертаюсь на колег і бачу, що для них то вже буденність. У перервах вони розгадували кросворди або грали в карти з нардами. Ну нафік, я не хочу такої долі! Продав контрабас та влаштувався продавцем в музичну крамницю.

Можливо я б і займався професійно класичною музикою, але дивлячись на багатьох знайомих музикантів, склалося враження, що вони якісь нещасливі. А життя одне і хочеться робити те, що подобається. Так з’явилися перші вірші, пісні, перший склад гурту Martovi Orchestra.

На нього йшли майже всі зароблені гроші. Я купив собі хорошу гітару, якось виходило відкладати на барабани, «комбіки» та інші необхідні речі. Так тривало пару років. Але мене це не обтяжувало. Просто хотілось, щоб у гурту все було своє.

Прийшов час для чогось нового

Гурт проіснував десь 11 років. Ми багато де поїздили, назнімали кліпів, видали три альбоми, знайшли багато друзів. Та вочевидь не було належного фідбеку. А може я просто втомився від постійної зміни музикантів. Або через те, що в якийсь момент я усвідомив, що той гурт потрібен мені одному. Не хотів більше себе мучити і на початку цього року Martovi Orchestra перестав існувати. Ні, я не здався. Просто гурт був сторінкою, що її вже давно потрібно було перегорнути. Прийшов час для чогось нового.

Найфіговіше те, що за весь час з гурту пішло десь 14 музикантів. Перший басист поїхав до Америки, саксофоніст і кларнетист вступив у духовну семінарію, гітаристи (Господи, та я взагалі не пам’ятаю, скільки їх там було), кудись втекли. Виходить, що тільки в моїй голові Martovi Orchestra був крутим гуртом. З таким же успіхом я міг би доносити свої думки і під одну гітару.

З приємного можна згадати співпрацю з «ДахоюБрахою». Дві пісні з нашого дебютного альбому записані з ними у співавторстві. Ця музика залишиться моїм дітям та онукам. Нехай знають, який у них дід був прикольний.

З таким хоч у розвідку

Думки про створення гурту, на кшталт Jazzforacat, витали в голові задовго до його появи. Просто не було поряд людини, з якою такий проект можна було б реалізувати. А потім я проходив біля «Магіцентру» і почув, як хтось класно грає на саксофоні. Молодий хлопець, щось там імпровізував і виходило у нього то дуже круто. Я підійшов, познайомився, поговорив, а вже наступного дня ми репетирували. Через місяць відбувся наш перший концерт.

Діма (Кошельник, другий учасник гурту - авт.) грає так, як зіграв би я. Ми на одній хвилі. Чуємо один одного з перших акордів. Через це і така легкість в нашій музиці. Є такий вираз: «З таким хоч у розвідку». Так от це про Діму.

Ми дуже переживали перед першим виступом. Та на щастя все пройшло вдало і пішло-поїхало. Ми вже записали кілька пісень і відео до них. Якимось чином об’їздили всю Україну. У кінці березня їдемо виступати в Білорусь, потім у Німеччину. Я сам в шоці. Не знаю, як це все так вийшло.

Муркати і насолоджуватися життям

Після кожного концерту ми виходимо і граємо на вулицях. Це безкоштовні виступи. Адже ми вважаємо, що музика має бути доступною кожній людині. От нещодавно у Львові так дві години грали. Прямо на центральній площі. Нас ціла купа людей обступила, а деякі з цих незнайомців нас потім на вокзал проводжали. Так, вони ще не знають наших пісень, але все одно круто, що людям цікаво нас слухати.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.