Григорій, або До в’язниці і звідти: історія (не)колишнього ув'язненого

Ми б хотіли, щоб ця історія була про чоловіка, який після довгих років ув’язнення став на шлях виправлення. Про людину, яка вже понесла покарання, а тепер, незважаючи на усі складнощі, намагається розпочати нове життя. Хотіли, щоб цей чоловік розказав про різницю між існуванням за ґратами та життям на волі. Але, на жаль, його доля вирішила по-іншому.

Григорія, про якого ми пишемо, спіткала чергова напасть — працюючи таксистом, він збив людину. Постраждалий загинув у лікарні від черепно-мозкової травми. Таксист визнав свою провину. ДТП сталася через необережність: суд призначив йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.

Зараз Григорій знаходиться під цілодобовим домашнім арештом і якщо не подасть апеляцію до 10 серпня, його знову заберуть до в’язниці.

Ми зустрілися з ним в обшарпаній комуналці, де він проживає разом із дружиною, та попросили розповісти про деякі епізоди своєї біографії.

Відчувши безкарність

Григорій ніколи не був зразковим хлопцем. У свої вісімнадцять юнак наважився на перший злочин — пішли з товаришем красти кавуни. Пригадує, як «перекусили» плоскогубцями сітку та почали витягати ягоди.

— Ми самі їли та роздавали людям по всьому району. Були молодими, можливо, не надто розумними, відчували безкарність, і так воно пішло-поїхало, — розповідає чоловік. — Було ще кілька крадіжок. На місці «Макдональдсу» раніше був магазин «Криниченька», туди також залазили. Врешті мене спіймали і дали сім років.

Цей чоловік багато років був за ґратами. Вийшов, намагався налагодити життя… і потрапив у ДТП. Тепер йому знову загрожує ув’язнення

Звільнився Григорій у 1995 році. Часи, каже, були важкі. Роботи не було взагалі. Тож вирішили з приятелем згадати старе та залізли у магазин джинсового одягу. Не встиг отямитися, як отримав новий вирок — 12 років.

На той час в Україні діяв ще радянський Кримінальний кодекс. Великою крадіжкою тоді вважалося все, що перевищувало суму у 85 доларів. Накраденого якраз вистачило на таку кількість іноземної валюти.

У 2001 році в країні переглядали законодавство і замість 12 років Григорій відсидів вісім.

Замах на вбивство

А за кілька років чоловік скоїв новий злочин, який інкримінували як замах на вбивство. За вироком суду Григорій мав відсидіти ще 14 років. Але вбивати, каже, нікого не хотів. І не вбив.

У середині нульових він жив з жінкою, яка почала зловживати горілкою. Купувала її на одній з нелегальних точок, яких по місту було безліч: «Я прийшов на цю точку. Там торгувала жінка. Попередив, щоб вона перестала це робити, особливо продавати алкоголь моїй дружині. У нас виник конфлікт, я хотів порізати їй руки, щоб вона більше не змогла цим займатися. Після цього мене знову затримали».

— Через горілку сталося те, чого я так боявся — від цирозу померла моя дружина. Від «пальонки» тоді багато людей постраждало. І зараз страждають від бізнесу, який, можливо, кимось «кришується», — розповідає Григорій. — Спочатку відкрили справу про тяжкі тілесні ушкодження, а потім перекваліфікували на замах. Завдяки «закону Савченко» я вийшов трішки більше, ніж на рік раніше.

Усе з початку

На волю Григорій вийшов 15 січня 2019 року. Перше, на що звернув увагу, було те, що нова поліція ставиться до колишніх ув’язнених набагато краще за старих міліціонерів. Тож припустив, що позитивні, на його думку, зрушення могли статися і в інших галузях суспільства

— Коли я вийшов, то хотів повністю відійти від старого життя. Хотів жити як усі люди, — говорить колишній засуджений. — Мені вже за п’ятдесят, починати все з початку дуже важко, але я не опускав рук. Регулярно ходив до служби зайнятості, але мене навіть двірником не хотіли брати. Роботодавці завжди знаходили приводи для відмов. Звичайно їх непокоїла моя біографія, але я не міг її змінити, а жити за щось потрібно було.

Згодом Григорію вдалося влаштуватися в одну з міських служб таксі. Спочатку брав машину в оренду. За це платив кілька тисяч на місяць. Також потрібно було платити службі за рацію. А потім брат допоміг придбати власне авто.

Нещасний випадок

Григорій розповідає, як вже думав, що омріяне нове життя розпочалося, але наприкінці березня сталася ця аварія.

— Стався нещасний випадок, хлопець загинув. Я визнав свою провину. Людини немає — міркує чоловік. — Я можу просити, щоб термін змінили на умовний, щоб дали мені ще один шанс. Але з моєю історією просити про такий шанс, скоріш за все, безрезультатно.

Григорій: «Не можна навіть сміття на вулицю викинути вийти. Поліцейські можуть прийти з перевіркою у будь-яку хвилину»

Зараз Григорій має заплатити 95 тисяч гривень моральної шкоди батьку загиблого. У в’язниці, каже, гроші заробити ніяк не вдасться. Говорить, якби був умовний термін, міг би знайти якусь роботу, поступово заробити та відшкодувати збитки.

— Після аварії я нікуди не втік, а почав викликати лікарів на місце ДТП. Швидка ще не приїхала, але я побачив іншу машину допомоги, яка проїжджала повз. Зупинив її, вони почали надавати допомогу, — пригадує Григорій. — Коли мені провели експертизу на стан алкогольного сп’яніння, то я одразу поїхав у лікарню до того хлопця. Там зустрів його батька. Я просив пробачення та пропонував гроші на лікування. Той відмовлявся. Далі з ним зв’язувалася моя дружина. Це було кілька разів. Він постійно відмовлявся від грошей. Але на суді висунув цивільний позов про відшкодування моральної шкоди. До цього ми відправляли поштою йому гроші. Він сказав, що нічого не отримував, але нам кошти назад не повернулися.

Поки розслідували справу про ДТП, прокуратура витребувала для Григорія тримання під вартою. Потім запобіжний захід змінили на цілодобовий домашній арешт. Зараз чоловік знаходиться без роботи і засобів для існування: «Не можна навіть сміття на вулицю викинути вийти. Поліцейські можуть прийти з перевіркою у будь-яку хвилину».

• Про цю аварію ми писали у матеріалі «Смертельна ДТП на «зебрі»: у міському суді обрали покарання для таксиста»

Надія на Бога?

Ще будучи у в’язниці чоловік почав вирізати з дерева. Робив ікони та шахи. Коли вийшов, спробував продавати вироби через сайти оголошень, але покупців так і не знайшлося. До того ж, у місті доволі важко знайти липу, з якої він виготовляє свої вироби.

— Можна сказати, що все життя я був атеїстом. Але останнім часом я почав задумуватись, чому в моєму житті все так. Багато думав, — наостанок говорить Григорій. — Я старався якось жити… Так, крав. Але є люди, які роблять речі набагато гірші, але живуть краще. Можливо так було, тому що я був далекий від Бога, не був хрещеним. Тому місяць назад я охрестився. Прямо в цій квартирі і у цій кімнаті.

Чи хочу я повертатися у в’язницю? Звичайно ні. Я мріяв розпочати нормальне життя. Але, мабуть, у мене доля така. Що буде зі мною через три роки, коли я вийду, навіть не знаю. Мені буде вже 54, і чи вдасться тоді налагодити життя, невідомо.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.