«Дякую!» сказати можуть усі, кого життя побило, а люди дали їм крила:  про «Благодійну Вінниччину-2018»

Про них можна знімати кіно. Кожен має свою історію віри в добро… За них моляться чужі люди. Так платять їм за любов, яку вони дарують… Благодійник - це не професія. Цьому не вчать. Ніби так просто, але роблять це чомусь одиниці… Вони могли жити, як і всі. Але не можуть. Збирають сотні тисяч на лікування незнайомої людини, везуть дитячі малюнки на війну, ліплять пиріжки із одинокою бабцею в будинку престарілих, знаходять слова для онкохворої маленької лисої дитини… Їм теж болить. Вони теж плачуть. Себе не жаліють… І вони заслуговують, щоб і про них – доброчинців, волонтерів - згадували вголос…

Лягла під фуру, щоб вмерти, а народилась заново. Із Вірою та Олею

– Гроші - це добре, але це не все… Торік у нашому центрі «Дім Мама» була матуся Катерина Жигалова... Коли їй було 16 років, лягла під фуру – не хотіла жити. Сім’я була неблагополучна, мама нею не займалась, батька не було… А у неї була перша любов, нещасна. Єдиний вихід бачила у фурі... Гарна здорова дівчина – з руками і ногами, сама себе зробила інвалідом… Вона об’їздила всі фонди, поки не потрапила до нас. Була Катя і на «Говорить Україна», і на «Битві екстрасенсів»… Всім писала із проханням допомогти зробити операцію – заміну тазостегнового суглобу, а це 90 тисяч гривень. Для неї нереальна сума. Так склалося в житті, що всі лікарі казали, що у неї ніколи не буде діток.  Але Бог послав їй донечку - Вірочку. І коли вона була вагітна на восьмому місяці, мене попросили допомогти підтримати її. Уявіть: вагітна, інвалід, без підтримки рідних… У неї хотіли забрати дитину у дитячий будинок одразу після народження… Після трьох місяців, як Катя прожила у нас в центрі, я вирішила допомогти цій матусі – почали збирати кошти на операцію. Дитину підгузками і харчуванням на рік можемо забезпечити, але що вона – інвалід  - робитиме з маленькою донечкою? Гроші на операцію зібрали… Довгою була реабілітація. За цей час поки вона була у лікарні, то інші матусі доглядали її доцю – п’ятимісячну Вірочку. Катину Віру в життя… Так от до чого я веду: тепер вони разом - у них все добре. Після операції живе у Луцьку, у неї є чоловік, у нього є квартира  … І Катя – ходить. Вона бігає! А якби вона не потрапила до нас в центр? Якби люди не зібрали кошти?.. У неї був один варіант – дитину б  забрали у дитячий будинок. Чесно скажу, Катя – перша, кому я збирала гроші на операцію. Це ж не тисяча гривень, а давали вінничани – хто скільки міг…

Ольга Череватова – засновниця центру «Дім Мама» змінила долю цієї маленької сім’ї. На Фейсбуці Катя не зізнається під фотографією з Ольгою: «Я в той момент только молилась, чтобы  ты меня приютила, чтобы не забрали мою Верочку…» 

100 дітей пані Ольга уже врятувала від дитбудинків за майже три роки існування «Дому Мама». Торік вінничанка стала переможницею національного конкурсу «Благодійна Україна - 2017». 

– Дійсно, коли минає час і ти згадуєш, яка мама була на візку, і коли сьогодні постить відеоролики з Вірочкою на свій сторінці, то бачиш, що це уже зовсім інша мама – вона радіє життю, вона вірить людям! Тепер Катя знає, що справді була небайдужа комусь – ми просто хотіли їй допомогти, щоб і донечка її була з нею…            

Це лише одна історія із конкурсу «Благодійної Вінниччини-2018», який саме в активній фазі. І, як зауважує незмінний організатор конкурсу доброчинців – Дмитро Костирко, це «живі приклади, які показують, що аби люди були щасливі, хтось має брати на себе відповідальність».

– Хтось каже: «Роби добро і мовчи про це», - розповідає Дмитро Костирко. - Це хороша позиція для того суспільства, де благодійність уже на високому рівні. Але у нашій країні треба робити гарні справи і голосно говорити про це - слід формувати цінність благодійності. Тобто творити добро - це має стати трендом. Щоб популяризувати все те, що робили та продовжують робити сьогодні наші волонтери, існує «Благодійна Вінниччина». Вклад таких людей – колосальний. Хочеться, щоб і вони засяяли – їх побачили люди і вклонились. Так, вони не роблять добро заради нагород чи подяк. Але, повірте, кожному хочеться, аби йому подякували і побачили те, чим він займається. Бо будь-яка діяльність має свій сенс. Кожен хоче розуміти, що є зворотній зв'язок.

Руслан Дяков – третьокурсник медуніверситету. Лише 22, а робив дива – рятував життя. Тихенько, без пафосу…»

Волонтер Андрій Сірак очолює автобазу облради, але впізнавати його вінничани стали з початком війни - там він регулярно.  Бо їде до наших хлопців підтримати із допомогою від земляків… Їде, щоб обійняти і потиснути руку воїнам. Андрію довіряють – кидають гроші на картку. Бо він їх точно передасть. Не заробить і не вкраде жодної гривні… Він має той дар, який вирізняє волонтерів, – загострене почуття совісті. Із тих, хто жертвує своїм часом і здоров’ям заради інших… А тепер у нього ще одна місія – підтримати волонтерів: Андрій Сірак у складі оргкомітету конкурсу «Благодійна Вінниччини-2018». Не раз із сином ставали номінантами і мають свого призового Янгола Добра. Тепер просять подавати заявки інших.   

– Мене вже запитують: коли буде конкурс цього року? Відчувається потреба в таких речах. Чому? Тому що останнім часом маса благодійників не хочуть бачити своїх імен – не хочуть їх відкривати, не хочуть виводити свої прізвища у площину піару. Це показник. Та заслужена подяка має бути публічною, бо країна має знати своїх героїв, незалежно від прізвищ, посад  і регалій. А саме «Благодійна Вінниччина» показує тих, хто робить цей світ добрішим, а нашу армію сильнішою…

– Сьогодні спілкувався із нашим земляками: один із батальйонів знаходиться на передовій частині операції об’єднанихсил,під Донецьком. Чекають у гості. Інколи буває, що ці бійці за півроку, за сім місяців – до року перебуваючи на передовій, хочуть бачити рідні обличчя, малюнки дітей, а, здавалося б, банальне… Минулого разу відвідали 59-у бригаду, у складі якої три батальйони, серед яких є вінницький – дев’ятий (він переріс у батальйон територіальноїоборони), і було так цікаво спостерігати, коли ми привезли допомогу. А це більше 20 тон, яка булаорганізована під егідою облдержадміністрації. Так от, коли хлопці розвантажували воду, як вони ділили між собою «Барчанку» і «Регіну». Це шедевр був! Вони міняли один в одного: «Я тобі даю двіпляшки за одну», бо це з його рідного району… А яблука, а дитячі малюнки - то взагалі! У кожному приміщенні, у кожному бліндажі поруч із іконою, фотографією друзів обов’язково має бути дитячий малюнок. Це те, що гріє душу на Сході України, де зараз вище 70 сантиметрів снігу і морози б’ють рекордні холоди… І є маса людей, які роблять якісь фантастичні речі – і там, і тут…

Очі Андрія Сірака бачили багато. Сльози вмивають душу – він їх ховає всередину, вміщаються не завжди… З яким теплом він розповідає про Людей. Так щиро, зворушливо… І так по-чоловічому…

– Влітку були з колегами на евакуації поранених. Щороку стараємося з’їздити  на місяць - на ротацію. Цього разу так склалося, що хлопчина, який з нами їздив  позаминулого року за сімейними обставинами не зміг поїхати. І визвався третьокурсник Вінницького медуніверситету – Руслан Дяков. Я не можу сказати, що це якійсь суперпрофесіонал – це студент, який сказав: «Я буду. Я зможу». На момент розподілення нас до певного підрозділу нашу бригаду ще одним студентом – чотирикурсником із Запоріжжя – Олександром Клопотієм. Я і Андрій Нечепорук працювали у зв’язці з цими хлопцями. Їм усього по 22 роки, а вони робили справжні дива – рятували життя. Тихенько, без пафосу… Було дві ситуації, коли рахунок із смертю йшов на хвилини і секунди. Була травматична ампутація двох кінцівок – мінер наступив на ворожу міну. Хлопці зробили чудо! За 22 хвилини ми передали уже стабільного важкохворого, якого прийняли на борт із тиском 40 на 0, а віддали 110 на 60. Це сталося о першій годині дня, а о сьомій годині вечора пораненого прооперували у лікарні імені Мечникова. Боєць  з позивним  «Квасоля» вижив, вдалось зберегти другу ногу. Переказував вітання цим студентам… Це коли у непростій ситуації прості люди роблять якісь чудеса…

 «Нести добро в маси - дуже непросто»

Знає про самовіддачу і вигорання доброчинців Діана Мороз. Сама це пройшла. Тепер вона мотивує початківців реєструватися на участь в конкурсі «Благодійна Вінниччина-2018».

– Часто спостерігаю, як волонтери тут роблять добру справу, а тут уже самі  лежать в лікарні під крапельницею, - розповідає Діана Мороз. - Емоційно не витримують, і все це переходить на фізичний стан. Я мовчу про витрачені власні кошти і всі можливі ресурси, щоб здійснити задумане.  І от коли є такий конкурс, де в одному місці збираються люди з однаковим покликанням, то розумієш - ти не одна така.

Загалом, людей, які займаються подібними справа, не так і багато. Нужденних - дуже багато, а тих, хто готовий рятувати чиєсь життя і творити добро комусь, то, насправді, їх дуже мало. Нести в маси добро – непросто, я в цьому впевнилась за 11 років. Так, велика кількість людей підтримує, але є ті, хто спробує знайти в цьому якісь «підвох»: «Щось тут не те...» Тому дуже правильно, що цей конкурс аполітичний - не подаються депутати, бо у них своя роль у благодійництві. Мені б дуже хотілось, щоб подалися благодійники-початківці. Їм найважче – вони взагалі не розуміють для чого вони це почали...

Благодійники рідко потрапляють у топ-новини. Збір коштів – це не сенсація. Але є речі, які дивують таких, як Діана Мороз:

– Скільки хворих дітей на діабет... Ми зняли про них кліп і він був перший в Україні, хоча хвороба на третьому місці(!) – так багато вмирають від діабету. І для мене дивина: чому про це не говорять?! За пару тижнів наш кліп на Фейсбуці подивились понад 55 тисяч… Звернула увагу на онкохворих дітей, із епілепсією, із ДЦП, із аутизмом… Коли з цим не стикаєшся, то не знаєш, що так багато хворих. Бо раніше була акцентована на сиротах, стареньких… А коли читаєш, що кожна 71 дитина - аутист. Я про це не знала. У нас більше мільйона хворих дітей на цукровий діабет, і кожен рік їх кількість зростає на 5%. Щороку 200 тисяч дітей чує діагноз «онкохворий»… Страшні цифри статистики України. Помітила, що як тільки опускають руки батьки і дитина, навіть якщо діагноз не найстрашніший, то вже можна втратити життя. Їм потрібна, як власна емоційна сила, так і підтримка суспільства.  Життя часто б’є, особливо дітей. Але, попри все, вони пробують відбитися - і у них все виходить… Писали мами, що вони показують цей кліп своїм хворим дітям, які прикуті до ліжка. І це вже пішло за межі Вінниччини… Торік зібрали загалом 1 млн. 300 тис. грн..

Так, можна зібрати кошти, віддати і піти. А якщо не відчують людського тепла і співчуття? Тому я перейшла на рівень конкурсів і великих благодійних проектів. «12 битв за життя» - 12 реальних історій хворих дітей, якими ми перемкнули свідомість на позитив.

 Ми намагалися зробити усе, щоб у них виросли крила.  І я знаю, що це у мене вийшло завдяки «Благодійній Вінниччині» - мої минулі перемоги зобов’язують нести відповідальність. Тобто бурштиновий Янгол – статуетка переможця - не просто іграшка потішити самолюбство. У мене вдома Янголів уже п’ять. Це велика відповідальність на подальші роки. Людина, яка отримала таку відзнаку, вона має нести це довгий період часу. Як на мене, це пожиттєва нагорода, хоча відзначають рік твоєї роботи. Тому беріть реєструйтесь на «Благодійній Вінниччині – 2018», потім зрозумієте наскільки це важливо…

У конкурсі можуть брати участь благодійники, які надавали допомогу для вирішення актуальних суспільних проблем у період з 1 січня по 31 грудня 2018 року; благодійні проекти (ініціативи), реалізація яких (повністю або окремого етапу) була здійснена у зазначений період; суспільні інституції, які у цей період провадили діяльність, спрямовану на розвиток і підтримку благодійності в Україні, благоотримувачі, представники медіа.

Заявки на участь у конкурсі можуть подавати безпосередньо самі благодійники, набувачі благодійної допомоги та будь-які неурядові організації та фізичні особи (окрім органів державної влади, місцевого самоврядування та політичних партій), незалежно від громадянства, зацікавлені у розвитку та популяризації благодійних ініціатив.

Заявку можна завантажити на сайті «Благодійна Україна» https://blagoukraine.org/news/361-blagouk-18.html . Заповнену заявку необхідно надіслати електронною поштою на адресу: [email protected] до 15 березня 2019 року. До заявки доцільно додати відскановані фотографії, публікації, відгуки, рекомендації тощо, які характеризують діяльність благодійника або хід реалізації благодійного проекту (ініціативи). Подавати можна на кілька номінацій.

Оксана ПУСТОВІТ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.