Як правило, Даша розпочинає свій день зі сніданку: каша або сир. Далі йде на роботу або в університет. Але кожен її день пронизаний спортом. Дівчина працює персональним тренером в одному зі спортивних залів міста, а вечорами відвідує власні тренування з боксу. Із захоплень – гра на гітарі.

Любов до спорту

– Любов до спорту почалася з того, що ми з татом ходили на рибалку, а після того завжди на турнік. Великий спорт відкрився у школі, коли я виграла перші змагання з підтягування та віджимання. Там мене зустрів тренер з веслування, запросив до себе. Шість років я виступала, потрапила в збірну, – розповідає Даша.

Веслування – це абсолютно не жіночий вид спорту. Даша говорить, що у неї з дівочим спортом просто не склалося:

– Моя мама колись займалася, мене це надихнуло. До того ж, я живу біля бази «Спартак», тому займатися на байдарках – це доля.

Перші нагороди

Про свої перші здобутки Даша говорить з посмішкою:

– Це була найприємніша нагорода. Перші змагання з веслування були через три місяці після того, як я почала займатися. Тоді я приїхала в Южне, там зустріла багато досвідчених спортсменок. Ніхто не очікував, але я виграла ті змагання, – розповідає Даша. – Тренер сказав, що я більше ніколи не програю і впродовж шести років я нікому з тих дівчат перемогу не віддала.

Інший спорт

Після веслування дівчина мала невеликий досвід у кросфіті, але під час підготовки до змагань стало зрозуміло, що є успіхи у важкій атлетиці.

– Я трохи позаймалася і стала чемпіонкою області. Потім закинула і відкрила для себе жим лежачи (авт. в екіпіровці 120 кг, без – 90 кг). Отримала звання чемпіонки України та поставила рекорд взимку 2018 року – 87,5 кг, – говорить Даша. – У мене був період, коли я кинула спорт і думала, що вже не буду ним займатися. Буквально за півтора місця повернулася назад.

Спорт зробив мене такою

Дар’я має незвичну статуру: широкі плечі, накачані руки та ноги. Власне, зовнішній вигляд спортсменки точно привертає увагу.

– Мені завжди говорили: «Боже мій, Даша, ти ж дівчинка, а у тебе такі широкі плечі». Я відповідала, що я спортсменка і люди всі різні. Були у мене спочатку комплекси: не могла одягнути сукню. Ці широкі плечі… Але з часом, коли постійно знаходишся в спортивному колективі, то «кривих» поглядів на собі не відчуваєш. Сьогодні я вже нормально сприймаю такі речі, – розповідає Даша, сміючись.

Проблеми стилю

– Знайти та вибрати одяг – це дуже велика проблема. У жодну блузу в мене не вміщається спина (сміється). Взагалі я спортивний стиль ношу, але коли потрібно, то підібрати ділові речі – це дуже довго, – розказує спортсменка. – Я шукаю одяг будь-де і міряю все, що може мені підійти.

За останній час Дашу можна було побачити з різним кольором волосся. Здавалося, що це трендові зміни, проте дівчина розповіла, що це була звичайна битва об заклад:

– У мене завжди було довге волосся і просто хотілося змін. Спочатку я підстриглася, а потім ми посперечалися з подругою чи зможемо пофарбуватися у рожевий. Купили фарбу і все, – розповідає дівчина.– Далі був синій – я просто хотіла вивести рожевий колір.

Конкуренція у спорті – штука страшна

– Це здається, що спорт – легко. Я пам'ятаю свої перші збори. Саме там я зіштовхнулася з поняттям конкуренції. Дзвонила мамі протягом півтора місяця щодня і говорила, що поїду додому. Складно було з тими дівчатами. Але такі моменти просто потрібно перетерпіти, тому що потім набагато простіше не тільки у спорті, але й в житті, – говорить Даша.

Дівчина розказала, що у веслуванні це почуття дуже загострене, тому що багато конкурентів.

– Цей вид спорту передбачає те, що ти бачиш свого суперника. А важка атлетика трохи легша, тому що на помості, де я змагаюся – суперників немає, я одна і штанга. Жим лежачи ще простіше: я нікого не бачу, тому що лежу і навіть глядачів не видно. Зараз дуже цікаво, як відчую конкуренцію у боксі, тому що суперник максимально близько.

Якщо я не краща, значить недопрацювала

Для спортсменів дуже важлива самооцінка:

– Часто мені здається, що я не допрацьовую. Коли, наприклад, побили мій рекорд, то я подумала, що недотренувалася. Також була ситуація, коли перед важливими змаганнями з веслування я захворіла на місяць і не могла займатися. Я стала другою на Чемпіонаті України – програла по фотофінішу відстань розміром у сірниковий коробок. У той момент я одразу подумала, що програла через те, що хворіла.

Без травм – не обійтися

Великий спорт без травм неможливий, тому Даша неодноразово опинялася в лікарні:

– У мене на півтори доби відмовила нирка. Більше місяця я пролежала в лікарні. У мене були проблеми з нирками раніше, тому болю я не надала значення. Як завжди, випила знеболююче, думала, пройде. У результаті по швидкій мене поклали в лікарню, поставили стент в нирку, з яким я ходила півтора місяці. Тоді мама мені сказала: «Не дай Бог ти повернешся у спорт». Але через тиждень після виписки я прийшла на тренування.

Після довгих хвороб спортсменам, як правило, важко відновитися.

– Я постійно тренувалася, щоб повернутися у форму. Тут дуже тонка грань – щоб не перетренуватися. У мене так було не раз, коли мало відпочиваєш і багато тренуєшся,  недоїдаєш. Відпочинок дуже важливий для спортсмена. Я приходила з тренувань мертва.

Крім того, у нашої героїні була травма з ключицею.

– Мене поклали в лікарню. Там я колись проходила медичну практику. І коли мене везли на каталці, стало так соромно. Думала: «Я ж майстер спорту і мене везуть на каталці». Я навіть відвернулася від лікаря, в якого проходила практику. Не хотіла, щоб він мене впізнав.

На яких супергероїв рівняються спортсмени

– Ми з татом завжди дивилися фільм «Роккі» і мені найбільше подобалася частина, де герой пішов зі спорту і повернувся. Важко було мені дивитися на те, коли у спортсмена травма, але він знову тренується, аби досягти свого. Я люблю такі мотиваційні фільми, якщо на реальних подіях – взагалі круто.

Фото: Володимир Філатов