Андрій Дедічев: «Слово «кіборги» мені не подобається. Ми звичайні солдати. Нам немає куди відступати»

• Двадцятого січня в Україні вшановують пам'ять полеглих під час боїв за Донецький аеропорт.
• Вони стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько «Кіборги»
• Брали участь в обороні летовища і вінничани. П’ятеро з них не повернулися до дому живими.

Напередодні ми зустрілися та поспілкувалися із одним з учасників трагічних подій - вінничанином Андрієм Дедічевим. Учасник АТО. Нині окрім професійної діяльності очолює і регіональний осередок спілки «Об’єднані війною. 90 батальйон».  Саме у складі згаданого підрозділу ветеран обороняв Донецький аеропорт в ході двох ротацій. Вони припали на найзапекліший час – грудень 2014 та січень 2015 років.

— Вперше я потрапив до терміналів на шосте грудня – день ЗСУ. Зустріли нас з усіма почестями – мінометними та артилерійськими обстрілами. Але десантувалися. Зайняли позиції.

— Що взагалі зумовило ваше рішення піти добровольцем на війну?

— До буремних подій працював виконробом. Не хочу довго пояснювати. Скажу декількома словами – якщо не я, то хто? Звичайно рідні і близькі були проти, але для себе я ухвалив саме таке рішення. Багато людей йшли – не міг залишатися осторонь. 

— Скільки часу ви пробули в аеропорту?

— Близько сорока діб в ході двох змін. Взагалі, то тут хотів би поправити офіційні джерела. Прийнято вважати, що оборона летовища тривала 242 доби. Але, насправді, 244. Адже саме після 20 січня, в день коли загинула найбільша кількість наших побратимів, ще два дні хлопці залишалися на пожежній станції об’єкту. Без зв’язку. Покинули в останню чергу, тому що вже не було відомо по кому і куди стріляти, де українські, а де ворожі сили.

— Чому так довго?

— Це ж був стратегічний об’єкт. Не в тому сенсі, що на нього повинні були сідати літаки. Це була межа стримування ворога і пункт спостереження. За ним були Пєски, Опитне, Водяне. Також ротації проводили через них, підвіз припасів. В пам’яті особливо закарбувалася та відповідальність, коли розуміли, що захищаємо людей, що знаходяться за нашими спинами.

— З якими відчуттями поверталися до дому?

— Звичайно із болем від втрат товаришів. Потім настав інший період – біль через те, що ветерани не мають належної поваги. Але це все наслідки війни…

Деякі зі спогадів Андрія Дедічева під час боїв за Донецький аеропорт ми за фільмували на відео.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.