Від дворянської садиби до сільської школи: історія маєтку в Луці-Барській

• У селі Лука-Барська місцева школа знаходиться на базі маєтку поміщика Краузе, який мав французьке походження.
• Яка історія цієї будівлі? Розповідаємо.

До другої половини XIX ст. у селі Лука-Барська школи не було. Лише у 1862 році місцевий священник відкрив у своєму домі церковно-приходську школу, де сам навчав дітей селян. Про це розповідають на сайті Луко-Барського НВК.

А саме приміщення школа з'явилося повноцінно лише у 1894 році. Так, у 1897 році власник заводу Френкель у своєму домі відкрив школу грамоти. А в 1901 році у школі церковно-парафіяльної грамоти (саме так вона тоді іменувалася) на синодальні кошти відкрили першу бібліотеку. 3 1903 року школа іменується як однокласна церковно-приходська школа і в цьому ж році їй назначено «постоянное пособие из казенних сум 150 рублей в год». 

Заклад описували так:

«Шкільні приміщення тісні, з глиняними стінами і такою ж глиняною долівкою. Учні сиділи на довгих вузьких лавах», — йшлося в описі.

Учителі школи в основному були приїжджі і проживали у цих же приміщеннях. Вони отримували «жалування». Це дуже маленька заробітна плата. Тому в основному виживали за сприяння батьків учнів, які забезпечували вчителів хлібом, молоком, яйцями, овочами. 

У 1920 році в селі відкрили початкову школу, в якій навчалося понад 80 дітей, яких учили двоє вчителів. Першим учителем і першим директором школи був Олександр Мірошниченко. Пізніше вчителями школи стали і його двоє дітей Дмитро і Тетяна.

Що відомо про маєток?

З тридцятих років двадцятого століття історія школи тісно пов’язується з будинком поміщика Краузе, який мав французьке походження, не поривав зв'язків з своєю батьківщиною (свідченням тому є присвоєння до його прізвища частки ДЕ, яке офіційно звучало як ДЕ КРАУЗЕ).

Основне приміщення школи — колишній будинок поміщика Краузе, який доклав багато старання і вміння в його будівництво і впорядкування території. Маєток розташовувався в межиріччі двох річок: Думки, яка була досить повноводною (по ній плавали човни), і другої невеликої — Безім'янки. Площа садиби становила понад п'ять гектарів, де крім будинку розміщувалися стайня, стодола, комора, інші господарські приміщення, великий фруктовий та ягідний сади. Будинок самим господарем був обсаджений липами, сім з яких і сьогодні дивують кожного, хто потрапляє під їхню тінь спекотного літа, коли ламається гілля від квіту, нектару та мільйонів бджіл-трудівниць, які злітаються за щедрим взятком з усіх сільських пасік.

Надзвичайно цікавим було архітектурне рішення будівлі. Господар, він же автор проєкт і головний будівничий, відступив від традиційної симетричної забудови, що надало споруді унікального і надзвичайного привабливого вигляду. 

Ліве крило будинку завершувалося зручним, невеликим флігелем і високим шпилем, який прикрашали металеві ковані елементи: віконні та балконні решітки, орнаменти, флюгер, на металевому прапорі якого було висічено дату 1861 р. - рік завершення будівництва споруди, що переконливо свідчить про вік цієї будови. 

Праве крило, хоч сам будинок одноповерховий, мало два поверхи, а замість даху була красиво оформлена оглядовий майданчик, на якому можна було відпочивати не тільки господарям, але й чималій кількості гостей. На цій терасі можна було милуватися сходом і заходом сонця, хмарами в небі, чудовими краєвидами, і слухати плескіт хвиль та весел на річці, яка протікала за сотню метрів від будинку. 

Як відомо, сам господар захоплювався різьбою по дереву, тому в усьому інтер'єрі будинку крім ажурної, вишуканої ліпнини гості зачудовувалися різьбленими елементами декору вікон, дверей, парапетів, східцевих маршів, які були виготовлені господарем.

Вікна з внутрішнього боку закривалися складними, надзвичайно тонкої роботи липовими ставнями, підвіконня виготовлені з сірого мармуру, добротна дубова підлога у кімнатах, а в коридорах — з керамічної плитки з чудовими орнаментами, які надавали приміщенню якоїсь особливої урочистості, строгості, але кольорова гама жовтого, оранжевого, коричневого  відтінків створювала відчуття затишку, тепла. В усьому відчувався неабиякий смак і разом з тим розумна міра в усьому.

В післяреволюційний час будинок Краузе місцевою владою був проданий на злам, лише завдяки небайдужим жителям села вдалося не дозволити зруйнувати  приміщення і передати його в користування школі, яка того часу знаходилася у пристосованих приміщеннях (здебільшого у хатах розкуркулених селян) у різних частинах села.

Яка доля будівлі?

1929 року початкову школу перевели у семирічну, її директором призначено, а в 1937 році школа стає середньою, в ній навчалося 420 учнів з Луки-Барської та навколишніх сіл.

У 1940 році відбувся перший випуск середньої школи. Однак, в роки німецької окупації школа не працювала. По завершенню війни менше ніж за пів року школу відбудували і відкрили, як семирічну. Багато дітей, часто старшого віку, оскільки в період війни багато з них не могли здобути освіту, вийшли на навчання. Майже всі паралельні класи наповнювались більше ніж 30 дітьми в одному класі. Школа працювала у дві зміни. Лише у 1958 році, коли було завершено добудову п'яти класних кімнат, школа змогла  перейти в одну зміну.

В 1961 році розпочалося будівництво нового корпусу на вісім класних кімнат. У 1967 році розпочали будівництво спортивного залу, який став одним з найбільших серед спортивних споруд навчальних закладів району, його відкриття було присвячене до 50-річчя Жовтневої революції.

Читайте також:

«Навчання було доступне лише дітям із заможних родин»: історія чоловічої гімназії у Гайсині

Усюди червоні знамена і майже немає автомобілів на вулицях: як Вінниця виглядала 50 років тому

Графиня фон Мекк і композитор Чайковський: розповідаємо історію нерозділеного кохання

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.