Два роки полону в «ДНР». Як країна забула про свого бійця Олексія Кириченка

Вінничанин Олексій Кириченко у перший день полону в серпні 2014 року. Незважаючи на те, що його стережуть ДНРівці з автоматами, не побоявся сказати, що в нашу країну вторглися росіяни і що Донбас — це Україна

“Я бився на Саур-Могилі. Кілька днів я пішки йшов до Волновахи. Затримали мене вранці на блокпосту. Поки йшов, їв сиру кукурудзу, яблука, пив воду з річки. Мені сказали, що тепер буду відбудовувати зруйнований Донецьк”, - так говорив наш Олексій Кириченко російським журналістам у перший день перебування у полоні.

Фото зроблене 26 серпня 2014 року. Це перший день Олексія Кириченко у полоні

Був у групі відомого “Сумрака”

Олексій Кириченко останніх 10 років жив у Харкові, де зараз мешкає його дружина і дочка. Сам чоловік з Вінниці. Тут у нього живуть батьки, брат та дві сестри. Коли почалась АТО, пішов добровольцем. Служив розвідником. Коли відходили з оточення… потрапили у полон неподалік від Старобешеве. Майже всіх бійців через деякий час витягнули з полону. А про Олексія якось забули…

- У нього є дитина, яка пішла в другий клас. Мирославкою звати. Останній час жив у Харкові. Був власником невеликої мережі кавових апаратів. Коли почалися бойові дії, пішов добровольцем і був прийнятий у 42 кіровоградський батальон. Не знаю, на якому етапі він потрапив у групу Івана Гордійчука. Це легендарна особистість з позивним “Сумрак”. Це полковник, який керував обороною Савур-Могили, - каже брат Олексія Юрій Кириченко. - Коли більшість військ відступила, Гордійчук з групою солдатів лишився обороняти Савур-Могилу. І десь 24 серпня вони прийняли рішення відступати двома групами. Льошка зі своєю групою потрапив у полон, але того разу він утік. Потім кілька днів ішов пішки, ночував у лісосмугах. Переходив трасу поблизу Старобешеве і потрапив у полон. Це сталося наприкінці серпня.

Як розповідає Юрій, зі Старобешеве брата перевезли в Комсомольськ, а потім у Донецьк, де спочатку його тримали в так званій «ізбушці» - це будівля СБУ. Там він знаходився більше року. І вже у серпні цього року його з іншими полоненими перевели до Макіївської виправної колонії. 

Іван Гордійчук за оборону Савур-Могили отримав "героя України". Він був командиром вінничанина Олексія Кириченко. 

Нікому немає діла?

- Я знаю, що у Олексія там є триразове харчування на добу. Вони сплять у камерах по троє.  Як у тюрмі. Якось до них пустили місію ООН на чолі з Фіоною Фрейзер. Вона розказала, що там у полоні знаходиться 40 людей. Камера три на чотири метри. Через неї полонені передали листи, один з яких був від Олексія, - каже Юрій. - Коли брат знаходився в «ізбушці», дзвонив один раз на тиждень по п’ять хвилин. Після того як перевели в Макіївку, до них перестали пускати Червоний Хрест і місію ОБСЄ. Дзвінків немає, листів також…

Цей кадр зроблено російськими журналістами в так званій "Ізбушці" в будівлі СБУ у Донецьку. Саме тут цілий рік тримали Олексія. 

Юрій згадує, що нещодавно звільнили скаліченого бійця Володимира Жемчугова, якому відірвало дві кісті рук. Так от за ним одного часу приглядував співкамерник Олексія.

На питання журналіста RIA, чи є допомога зі сторони чиновників, брат Олексія каже:

- Особисто віце-спікер Ірина Геращенко знає про Олексія. Зустрічалися з головою СБУ. Також уже давно говорили з Іваном Гордійчуком, тим самим командиром брата. Він тоді записав прізвище Льошки, але так більше ми і не зв’язувались. Я не корю його, у нього травма була, реалібітація і все таке. Та і на найвищому рівні є контакт з нашою родиною. Але наскільки це ефективно – я не знаю…

Журналіст RIA дзвонив у ліцей Івана Богуна, де директором є Ігор Гордійчук. Днювальний сказав: “Івана Володимировича немає. Буде після обіду”. Надав також номер телефону особистого кабінету. Але журналіст до Героя України так і не додзвонився. Сподіваємося, що фраза “Ми своїх не кидаємо” ще актуальна у наш час.

Волонтери “пошуршать”

Журналіст вийшов на людей, які мають стосунок до звільнення людей. За схемою “шести рукостискань”, інформація дійшла до волонтерів, які себе не називають, але дійсно допомагають повертати з полону наших українців. Коли журналіст назвав чоловіку прізвище Олексія, почув у відповідь наступне:

— Він (Олексій, - ред) уже давно був би вдома. Є дві людини які про*бали все. Домовленості. Обміни. Через те цей чоловік ще там, - каже волонтер. — Усе, що зможу зробити, я зроблю. Нічого не обіцяю. Скоро їдемо туди, будемо розмовляти.

Редакція RIA сподівається, що наші політики, волонтери і просто люди “з ричагами” в руках прикладуть усі сили для того, щоб Олексій побачив свою родину і 42-ий день народження зустрів удома. І закінчити цю статтю варто словами самого Олексія, які він говорив російським журналістам під дулами автоматів сепаратистів:

 - Я тут захищаю свою країну, і знаю, що це ніяка не громадянська війна, а інтервенція під виглядом громадянської війни. Відступ був несподіваним, і я сподіваюся, що це ще не поразка все-таки. Я впевнений, що це українська земля і Україна сюди ще повернеться…

Сестра Олексія: “Він пише казки і вірші”

Оксана Кириченко розказала журналісту про брата. Який він у справжньому житті? Чи тримаються батьки?

- Олексій старший за мене на вісім років. У нього філософський склад розуму. Навчався у політеху. Йому пропонували навіть там викладати філософію. Він пише вірші, у мене є його збірник. Ось кілька стрічок з одного вірша: “Ветер внутри раздул зародыш огня. Зло и добро во мне рвется к власти. Линия фронта прошла сквозь меня. Я разорван теперь на две разные части”. А три роки тому він написав навіть казку “Перья и ветер” — вона для дорослих, з філософським нахилом, - каже Оксана Кириченко. - Він один період займався навіть горловим співом і сироїдіням. Він змінював свій стиль життя. Кинув палити навіть. Ми в сім’ї не слабкодухі. Коли дзвонив, то питався, чи чути щось про обмін полоненими, про ситуацію в країні. За батьків питав. Переживає за нас. Батько наш, то трохи пішов у себе… А мама іноді плаче, але тримається. У мене є така надія… що він у полоні там теж тримається. Він сильна особистість. Ми його чекаємо додому…

У полоні/безвісти зниклі — п’ять вінничан

Речниця управління СБУ Віннницької області розповіла про вінничан, які числяться у списку “у полоні”.

- Перш за все хочу сказати, що Олексія Кириченка у списках полонених з Вінницької області немає. Так, рідні зверталися до нашого управління. Але скоріше всього він числиться у харківських списках, за місцем реєстрації - каже Ірина Єрмолова. — Ми знаємо, що з початку квітня 2014 року з полону було звільнено 28 вінничан. Ще чотири зникли безвісти. Вони також числяться як полонені.

Так безвісти зниклими вважаються Юрій Пилипчук 1991 р.н., Олександр Перепелиця 1989 р.н., Сергій Думанський 1988 р.н., Андрій Щербіна 1974 р.н. та Валерій Радовець 1973 р.н.

Якщо подивитися на статистику загальноукраїнську. То за два з половиною роки війни з полону був звільнений 3081 українець. А в розшуку — 498 людей, серед яких і п’ять вінничан.

 
P.S. Коли про полонених говорять, вони швидко повертаються додому. Тож скопіюйте фото чи зробіть репост цього матеріалу з тегом #FreeKirichenko

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.