Це не лише війна українців: розповідаємо про допомогу литовських волонтерів

• Міжнародна співпраця дуже сильно допомагає наближати нашу перемогу.
• Днями до Волонтерського центру з Луки-Мелешківської громади приїжджали литовські волонтери.
• Змогли поспілкуватися з ними та дізнатися детальніше про їх співпрацю.

Ґієдре Гудоните є засновницею фонду «Перемога», який співпрацює з Українським гуманітарним центром. Разом вони допомагають нашим військовим на фронті. Шиють одяг, роблять ноші та маскувальні сітки, возять продукти та приганяють автомобілі.

Про війну, Ґієдре каже, знала ще з 2014 року, але тоді, зізнається жінка, вона не здавалася їй такою близькою.

 — Я увійшла в територіальну оборону Литви, це по суті аналог звичайної української територіальної оборони, і там познайомилась з багатьма активними та патріотичними людьми, які хотіли допомагати в боротьбі, тож ми почали шукати шляхи, як ми це могли б зробити, — розповідає Ґієдра. — Ми почали з плетіння маскувальних сіток. Я безпосередньо займалася цим, також в мої обов'язки входило знаходити та організовувати людей, шукати матеріали для них і в цілому відповідала за подібні завдання.

Як почали возити допомогу в Україну?

Пізніше вона взнала, що кілька її знайомих планують їхати до України, і запропонувала стати для них однією з водійок. Першою її подорожжю було доставлення автомобілів на кордон з Польщею для українських військових. І вже у своїй другій поїздці, пані Ґієдре потрапила до Запоріжжя, яке знаходилось за 20 кілометрів від лінії фронту.

 — Досить символічно, але моя перша подорож до України відбулася 30 серпня 2022 року, і сьогодні в цей самий день я знову тут, — ділиться досить цікавим збігом волонтерка.

Завдяки новим знайомствам та збільшенню кола спілкування, Ґієдре Гудоните створила свій фонд «Перемога», і змогла налагодити та об'єднати співпрацю з українськими волонтерами в Україні й безпосередньо у нашій області, а особливою співпрацею можуть пишатись з Луко-Мелешківським волонтерським центром.

Про його волонтерську діяльність писали раніше:

• Без людей, волонтерства не було б: історія Волонтерського центру Лука-Мелешківської громади

Працювати в Україні литовські волонтери почали через Український гуманітарний центр, який знаходиться в Івано-Франківську, а саме через Анатолія Сахно, одного з членів цього благодійного фонду. Саме він направив волонтерів з Литви до наших волонтерів з Луки-Мелешківської громади.

З Михайлом Гульком, який є керівником Волонтерського центру у Луці-Мелешківській,  Ґієдре Гудоните зустрілася, коли була в Україні вперше, а саме рік тому. Вони разом з іншими волонтерами поверталися назад через Вінницю і заїхали до Михайла.

 — Ми тоді залишилися в пані Ірини (Ірини Мельник, яка працює у Волонтерському центрі з перших днів повномасштабної війни). Ми дуже багато спілкувалися, і в наших розмовах виникло питання: «Що ж ми можемо робити разом?» — пригадує жінка вечір їх першої зустрічі.

Що ж за ідея виникла у волонтерів?

Оскільки в Україні були проблеми з пошуком тканини для створення військової амуніції, але було і є багато людей, які можуть займатися її пошиттям, то прийшли до висновку, що волонтери з благодійної організації «Перемога» займатимуться доставленням тканин для них. Таке рішення було дуже корисним для обох сторін, бо, як говорить сама Ґієдре, в їх оточенні не було людей, які могли б займатися цим, і передавати такі речі набагато важче було. Тому цілком раціонально було для них передати обов'язки пошиття нашим волонтерам, а на себе узяти забезпечення їх матеріалами.

Цього разу волонтери знову ж таки привезли велику кількість тканин, з яких в майбутньому будуть робитися ноші, плести маскувальні сітки та робити кікімор. Волонтерський центр у відповідь надав їм інші речі, а саме вже готові ноші та маскувальні сітки, консервацію, сушені овочі та фрукти, сухі борщі, енергетичні набори, чаї, мед та багато інших речей, які можуть бути потрібні нашим військовим на фронті. Але поміж такої допомоги, литовські друзі везуть нашим захисникам ще чотири автомобілі.

Чи не страшно їздити до України?

Ґієдре Гудоните зізнається, що їздити в Україну не боїться, але коли наближаються близько до фронту, до певне хвилювання з'являється.

— Але це ж нормально відчувати страх, коли ти знаходишся так близько до передової. В такі моменти я чудово розумію, що необхідно бути уважною й усе буде добре. І як час від часу мені не ставало страшно, я розумію, що мені просто необхідно бути тут, — зізнається смілива волонтерка.

На питання про те, чи багато таких людей, як вона, в Литві та взагалі ставлення литовців до українців та війни в Україні, Ґієдре говорить, що є багато людей, які мають таку саму позицію, як вона. Також є люди, які також намагаються допомагати українцям, але не так активно, а є і просто байдужі.

— Але в нас в суспільстві досить сильно критикують тих людей, які не підтримують, — пояснює волонтерка. — По правді, зараз вони навіть бояться заявити про свою не підтримку, бо їх просто «змішають з брудом».

Чи не вважає вона, що українці недостатньо допомагають свої ж армії, то вважає, що тут ми схожі з її нацією. 

— В Україні, як і в Литві є два типи людей, тут ми схожі. Але попри все українці молодці, вони роблять достатньо для своєї армії, — каже жінка.

Михайло Гулько, про литовських волонтерів і саму Ґієдре Гудоните висловлюється зі захопленням, кажучи, що вони роблять неоцінений вклад для України та нашої армії. Він дивується такій відданості та щирому бажанню допомагати нам.

Співпраця = дружба

Ця співпраця для обох сторін вже не є діловою, вона переросла у дружбу. Волонтери між собою спілкуються та товаришують. Щоб подякувати та виразити свою пошану за таку неоціненну допомогу, від Луки-Мелешківської територіальної громади дали подяку і прапор пошитий Волонтерським центром. Це були не просто подарунки, а жест, який показує вдячність на розуміння того, наскільки їх допомога є важливою для українців та нашої армії.

Волонтерський центр та благодійний фонд «Перемога» будуть працювати надалі, щоб наша перемога настала чимскоріше, а по завершенню війни обов'язково зустрінуться вже у мирній Україні для того, щоб показати нашим литовським друзям усю красу нашого краю.

Читайте також:

Вінниця отримає новий годинник з LED-екраном

Що і де потрібно досліджувати, якщо ви шукаєте в дитини глисти, розповідає лікар