«У цей день потрібно бути з сім’єю» Вінничани влаштували Різдво для діток з сиротинця

Катерина ЛАПШИНА

Організатори благодійного обіду: ідея прийшла вчора — сьогодні втілили

Сьогодні, 7 січня, у Вінниці організували святковий різдвяний обід для сиріт з дитячого будинку «Малятко».
Діти розважалися, ласували традиційними українськими стравами та спілкувалися.
А дорослі, які спостерігали за заходом для вихованців сиротинця, — ховали сльози.

Сонячний ранок, величезне світле приміщення. Сьогодні свято — Різдво. Але у закладі на Соборній кипить робота. Чекають на дуже важливих гостей.

Ось і вони — наче маленький потяг до приміщення рухається натовп з діток, усі зачаровано роздивляються навколо і тихенько про щось перемовляються між собою.

З ними четверо вихователів, які квапливо допомагають усім роздягнутись і зняти шарфики з шапками та розсаджують дітей за столики.

Сьогодні тут відмічають різдвяний обід разом з дітками, що живуть у дитячому будинку «Малятко». Їх тут 20 — дівчат і хлопців, віком від 4 до 12 років, усі соромляться і ніяковіють. Але цікавість перемагає, і вони розбрідаються приміщенням, хто куди, роздивляються декор, рухають стільці та знайомляться з усіма присутніми.

Найбільше задоволення малечі приносить крутитися на барному стільчику — усі хочуть спробувати і вишиковуються в чергу. Дорослі беруться розважати дітей.

— Сина, не чіпай, не можна, — говорить одна з виховательок до хлопчика років п’яти, а потім розвертається до іншого і звертається так само, називає сином.

У цих дітей є сім’ї. У кожного з них. До декого батьки навіть навідуються час від часу. Але живуть малі в притулку. То ж чи можна так казати, що у них є батьки?

Кухарі та офіціанти готують для подачі перші страви, волонтери з вихователями розкладають прибори і виносять тарілки. На кожній з них — величезна мандаринка, у дітей в руках виделки.

— Це олів’є, — сміється кухар Артур Гамалій і показує на «мандаринку» у розрізі. – З моркви зроблена шкурка «мандаринки», згори зелень. Страва наша, рідна і святкова. Вся справа у подачі.

Діти з недовірою розглядають свої тарілки, хтось невпевнено починає їсти.

— Ви такого раніше не коштували, але це смачно, — говорить вихователька Наталя Петрівна та показує, як правильно тримати виделку в руках.

У дитбудинку діти їдять ложками, отож потрібен час, аби звикнути.

Кожен дорослий, що присутній у залі, намагається допомогти хлопчикам і дівчатам — комусь розрізати їжу, комусь потрібна серветка, з кимось просто побалакати та розпитати.

Діткам дали повну свободу бігати, спілкуватись між собою та з нами, роздивлятись усе довкола. Після салатику їм виносять ще дві страви — галушки та борщ зі сметаною. Малеча в захваті.

— Дай мені, будь ласка, ще сметани, мені подобається, як ти її накладаєш, — говорить маленька Юля та підставляє тарілку під пристрій, з якої офіціант вичавлює сметану. Дівчинка захоплено сміється та береться їсти.

Волонтери, працівники та усі залучені до свята — ми переглядаємось між собою і витираємо блискучі від сліз очі, посміхаємося і йдемо далі розважати дітей. Дуже важко стриматись, коли дівчинка, яка вперше тебе бачить, підбігає і каже «Будемо обійматись?».

Сльози на очах у всіх, крім вихователів.

— Спочатку було важко, звісно. Але з часом до усього звикаєш, навіть таку важку дитячу долю сприймаєш нормально, — розповідає Ольга Євгенівна, вихователь з 30-річним стажем. — У кожного з них є батьки. Когось позбавили батьківських прав і дитина потрапила до будинку, але більшість тут — з малечку. Вони не знають, що їх життя якось відрізняється від життя інших діток.

Біля її ніг крутиться то один хлопчик, то інший. Кожен жадає уваги, кожен хоче щось сказати.

— Звісно, є бажаючі всиновити дітей, але, на жаль, у нашій країні це дуже складна процедура. На всиновлення інколи потрібно декілька років, багато сил та часу. Купа довідок звідусіль. Більшість дітей залишається у дитбудинку, з нами, — продовжує вихователька. — Ті, хто потрапив до нас із сім’ї, адаптуються важко, але все ж згодом приживаються. Таких менше. У більшості випадків від цих дітей відмовились ще при народженні.

До журналістки підбігає маленька дівчинка, обіймає за коліна та просить узяти її на руки. Хтось з них дуже «ручний», обожнює компанію та навіть незнайомців, залюбки розповідає про себе та розпитує про тебе.

— Тебе не можуть звати Катя. Я — Катя. Ти — тьотя, – дівчинка зістрибує з рук та біжить роздивлятися, що там робить бармен.

Для малих приготували коктейлі з йогуртів та цілу купу фруктів. На наше здивування, найбільше їм сподобались пластикові соломинки та кольорові стаканчики.

Вони продовжують кружляти на барних стільчиках, сміються та просять узяти їх на руки. Навіть найдоросліші.

Інші видираються на підвіконня, дивитися на автобуси та машини.

Є декілька хлопців і дівчат, які не так сильно люблять нових людей, з осторогою дивляться навколо та пошепки щось запитують у своїх звичних «батьків» — виховательок.

Новини Вінниці - фото з «У цей день потрібно бути з сім’єю» Вінничани влаштували Різдво для діток з сиротинця — Дмитро Букальцев організував різдвяний обід для малечі

Організатор цього заходу для дітей з притулку — Дмитро Букальцев, власник закладу «7am».

— Ідея з’явилась буквально тиждень тому. Сам я б нічого не зміг — мені допомагала ціла купа людей. Від постачальників їжі, до перевізників, які й забезпечили дорогу діток. Нам привозили цілими ящиками фрукти, продукти, солодощі. Усю їжу та ласощі ми завеземо у дитбудинок, коли діти будуть їхати назад. Мій друг — кухар Артур Гамалій — приїхав з Одеси, у якій живе і працює, лише для сьогоднішнього обіду. Він дуже підтримує цю ідею та швидко взявся складати меню для маленьких. Усю минулу ніч вони з помічницею готувати.

— Ми повинні бути добрими. Повинні показувати приклад на собі. Адже потрібно небагато, от дійсно, зовсім мало, а скільки емоцій. Скільки радості і сміху лунає сьогодні у цьому приміщенні. Усе це для дітей, — розповідає Артур. — Я просто не міг проґавити такий захід.

— Різдво — це сімейне свято. Тому діти сьогодні тут, з нами. Ми забезпечимо їх теплом та затишком настільки, наскільки зможемо. Я бачу їхні посмішки і я щасливий, — каже Дмитро.

Хлопці допомагають малечі вдягнутися, ми усі обіймаємося та прибираємо зі столів. Дітки самі в усьому допомагають. Навіть розливши напій на підлогу, беруть швабру та беруться до прибирання.

Дорослі сміються та одночасно витирають зрадливі сльози на щоках. Ніхто з нас не зізнається дитині у тому, чому він плаче.

— Що сталося? — питає п’ятирічна Настя і дивиться тобі прямо у очі. І доки ти вагаєшся, як відповісти, вона вже біжить до друзів.

Організатори завантажили багажник автобусу їжею, ласощами та продуктами, а діти з вихователями і волонтерами пішли на прогулянку. Проводжали дітвору усім закладом, надсилали повітряні поцілунки через скло та обіймалися, махали руками у слід.

Цей день нікого не залишить байдужими. Все було зроблене для дитячих посмішок і сміху. Їх було безліч.

Так само, як і дорослих сліз.