«Дитини не стало. Ми готові прийняти все — діагноз, причини смерті, тільки не брешіть». Частина І: розповідь батьків

«Дитини не стало. Ми готові прийняти все — діагноз, причини смерті, тільки не брешіть». Частина І: розповідь батьків
Це остання світлина, чотири річного Владика Петлінського. Мама малюка не вірить в правдивість лікарських висновків
  • Батьки піклуються про дітей, лікарі лікують і рятують — для здорової людини то аксіома, навіть з поправкою на людський фактор.
  • З огляду на це, ми розкажемо вам про останній день життя чотири річного вінничанина Владика Петлінського, яким запам’ятали його батьки.
  • В наступному матеріалі — слово лікарям.

— Ми не можемо запустити його серце, — сказав нам реаніматолог дитячої обласної лікарні 31 грудня, десь о пів на шосту ранку.

А потім…

— Ви привезли його, вже без ознак життя.

Відео дня

А потім…

Ну скільки можна завивати і кричати під стінами лікарні.

— Йдіть, зустрінемось у морзі, — сказали нам наші родичі.

А потім…

— Ваша дитина мала рідкісне захворювання і могла померти будь коли, наприклад граючись в пісочниці, ви не винні, лікарі не винні, — сказала нам патологоанатом.

За пару днів до цього, дитина співала і танцювала на Новорічному святі. За тиждень до цього, дитина здала аналізи, тому що тато захворів і мама вирішила перестрахуватись. За чотири роки, медична картка дитини нічим не відрізнялася від сотні тисяч таких карток. Там не було вроджених вад, спадкових чи хронічних хвороб. Там були занотовані всі щеплення і профілактичні огляди.

До того як

Ранок 29 грудня 2022 року. Владику Петлінському чотири. Він ходить в дитячий садочок. Найшвидше в групі бігає. Вже давно ганяє на вєліку без додаткових колес. Весела, бадьора і абсолютно звичайна дитина.

Після обіду, 29 грудня. Влад став млявий, піднялася температура до 37.5, але до шостої години все наче прийшло у норму. Проте близько 22.00 знову піднялася температура до 38.5, її збили аж під ранок. І за кілька годин вона знов повернулася.

— Ми поїхали в дитячу обласну лікарню, сина оглянула Олена Вельгус, сказала: «В дитини легені чисті, це зараз такий вірус ходить, попийте «новірин», вам вже можна». Порадила «тантум-верде», «пульмікорт 0,25», і ми поїхали додому, — розповідає мама дитини, Таня Петлінська. — Наступні шість годин в дитини повторювались свічки високої температури до 39.0, блювота, незважаючи на прийом жарознижувальних і протиблювотних «юнорм».

За словами батьків, якби огляд в дитячій обласній був менш формальним, вони б знову туди повернулися. Та коли дитині не ставало краще від призначеного лікування, вирішили їхати в приватний медичний центр «Інномед». Тим паче вже не раз туди звертались, і в цілому ним задоволені. Була десята година вечора, 30 грудня.

Що пішло не так

— В приймальню Інномеду малого ми вже несли на руках, там були ще люди, говорили про вірус, який зараз ходить серед дітей і що потрібно капатись. Повз проходила лікар інтерн, сказала: «дитина в’яла, треба капати, якщо згодні на госпіталізацію, йдемо», — розповідає Таня. — Піднялися у відділення, палата була не готова, тому нас завели в маніпуляційну, і через важкий стан дитини, відразу почали капати, прямо там. Фізрозчин, як я почула від лікарів. Коли поставили крапельницю, набрали аналізи, прийшла лікар педіатр Катерина Ковальчук.

За словами мами малюка, після першої крапельниці дитині стало краще. Ні, він не став веселішим чи бадьорішим, просто личико стало менш бліде.

— Ми його прямо зі штативом перенесли в палату, — розповідає Таня. — В животику малого стало бурчати, з третьої дня він не ходив в туалет, тож запропонувала сину горщик, він сам сів на нього…

В Тані запитали про стан стулу малого, припускаючи можливе передозування жарознижувальними. Стул був більш менш нормальний. Медсестра потім все прибрала і сказала, що вже є аналізи. «Лейкоцити завищені — 21, цукор — 9.8 чи 10.2, але потрібно перевіряти». Запитували чи є в сім’ї проблеми з цукровим діабетом, Таня відповідала — не було, немає…

— Вирішили капати антибіотик, не знаю який, тільки поставили крапельницю, за кілька хвилин син став відключатися, посиніли губи, почали закочуватись очі, зблід, — говорить Таня. — Моя мама, 25 років працювала медсестрою в дитячій обласній, її дозволили бути в палаті, вона перекрила крапельницю, покликали допомогу. Медики прийшли, відключили систему, здається щось внутрішньовенно ввели.

Прийшов лікар реаніматолог Микола Муртазаєв, сказав потрібен кисень. Поставили, під’єднали. А потім лише кликали: «Влад, Влад, Влад», і натискали на точки в області шиї. Реаніматолог підняв малому повіки посвітив фонариком, сказав: «Все добре, він реагує».

— Я стою біля дитини і бачу, що він не реагує, — говорить Людмила, бабуся хлопчика.

За словами матері Влада, напевне лише після того, як подіяв кисень, дитина почала реагувати на голос — це було не нормально, щось типу — «а-а-а-а». Хоча згодом коли лікарі говорили з ним, він навіть сказав що ходить в садочок, але говорив наче п’яний. Реаніматолог каже: «На даний час життю вашої дитини нічого не загрожує, але на даний час».

Може це хірургічна проблема

— Коли син почав втрачати свідомість, та перестав реагувати на всі подразники, присутні лікарі вирішили долучити хірурга, а мені сказали написати що, скільки в мл, і коли я давала малому. Це було вже після опівночі, — розповідає Таня. — Хірург прийшов через півгодини, обстежив йому черевну порожнину. Натискав на животик і питав в сина де болить, той не реагував. Лише один раз, коли хірург натиснув в області печінки, син зойкнув.

За словами бабусі малюка, на огляд прийшов молодий хірург, оглянув область епігастрію, вона йому не сподобалась. Тож сказав, що потрібно робити УЗД. Але напевне лікар не міг визначитись з діагнозом, тому викликав старшого хірурга — Юрія Паламарчука.

— Близько другої години ночі приїхав новий хірург, подивився дитину і сказав: «Тут хірургічної патології немає». З ним наскільки я зрозуміла приїхала і лікарка УЗД Наталія Смірнова, — розповідає мама малюка. — Дитину вже без кисню, перенесли в кабінет УЗД і дуже довго обстежували. А малий тим часом, качався по кушетці туди сюди, йому було погано. Лікарка повідомила що в нього починає набиратися рідина в серці, в черевній порожнині. Вона побачила серцеву і печінкову недостатність. Ми були в шоці, під час вагітності мені казали про можливі проблеми з серцем. Як Влад народився, ми знали що в нього є шум в серці, і що це не загрожує життю. Щорічно робили обстеження та жодних поганих змін не було.
На останок Наталія Смірнова сказала: «Все більш менш спокійно, але все дуже серйозно з серцем, проявляється перикардит, потрібно терміново їхати в реанімацію дитячої обласної лікарні. Там є фахівці, які зможуть допомогти».

Наче здихалися

— Повертаємось в палату, даю малому кисень. А син до мене: «Ой, не на це, хочу на це», і знов почав втрачати свідомість. Я його поклала на ліжечко — а син крутиться, вигинається, — говорить мама дитини. — Вже потім я консультувалася з лікарями, вони казали що в нього наче була агонія.

В очікуванні швидкої, до палати входять дві медсестри, і за словами Тані, пропонують зробити тест на корону. В бабусі, в мами, і у Владика — тест негативний.

— Потім ці сестрички кажуть: «Ой, в нього тут кров на цих пластирках, давайте переклеїмо». А дитина тим часом стогне: «Я хочу до мами, де моя мама, де тато». Я кажу йому: «Владічок я тут, ось біля тебе», а він дивиться і не бачить, — розповідає Таня. — Проте зовсім інше стурбувало реаніматолога в поведінці мого сина: «Мені не подобається що дитина почала мучати», сказав лікар, коли малий крутився і тягнув: «м-м-м-м».

За словами матері хлопчика, лікар УЗД сказала педіатру, що дитині потрібна термінова реанімація о 2.45. В цей самий час Таня зателефонувала чоловіку і сказала що їх везуть в обласну. Коли зробили виклик вона не знає. Швидка приїхала в 3.40 ночі.

— Коли приїхала швидка, медики Інномеду сказали що допоможуть винести речі. Педіатр Катерина Ковальчук просила виходити швидше, сказала взяти дитину на руки, розповідає Таня. — На виході лікар Микола Муртазаєв каже: «Напевне вам потрібно було вколоти (якийсь укол) щоб легше було транспортувати». Але нічого не вкололи. Спустились вниз. Моя мама з дитиною, я з сумками, ще одна медсестра несе наші речі, вибігає Катерина Ковальчук, дає мені папери: «Вам треба тут підписати». Я кидаю сумки, підписую. Що там — не знаю.

Куди їхала швидка?

— Підсажую маму, щоб вона залізла в машину з малим на руках, — каже Таня. — На передньому сидінні сидить медик, другий в середині. Запитують нас: «Чому ви двоє, в швидкій не можуть їхати двоє». Таке враження, що швидка їхала не зна куди і за ким, тому далі було: «Якщо бабуся тримає дитину на руках, то ви за правилами дорожнього руху лягайте на кушетку».

Нічого не поробиш, лягла Таня на кушетку, її мама тримає малого, поїхали. Таня запитує в медиків: «А де кисень». Її відповідають: «Машина не прогріта, кисень холодний». А в дитини губи знову синіють, жінка каже про це медикам.

— І тут я бачу що на губах малого починає з’являтися кров. Коли він робить «е-е-е» на губах, язику, зубах — кров, не кровотеча ні, просто кров, — говорить мама дитини. — Я кажу фельдшеру: «Дивіться в дитини кров». Тоді вона зупинила машину, лікарка з переднього сидіння перейшла до нас, почали вони запускати кисень, поклали дитину на кушетку, і наказали водію: «Їхати дуже швидко». Тобто тільки тоді вони оцінили стан дитини — як дуже критичний. До того наче і не розуміли.

В лікарні нас не чекали

До дитячої обласної лікарні, доїхали за 10 хвилин. Їм на зустріч вибіг Женя, чоловік Тані і батько Влада, який чекав там майже годину. Схопив малого і побіг. Хоча педіатр Інномеду запевнила маму дитини, що в дитячій обласній їх чекають, коли вони приїхали, навіть кисень був не накачаний.

— На вході в лікарню до нас звернулась медсестричка: «Куди ви всі». Ми говоримо «Кисень дитині швидко». Нам у відповідь: «Який кисень», — розповідає Таня. — А потім ця медсестра впізнає мою маму, і каже: «Люда, це ти, це твоя дитина,….». Тоді стали качати кисень, давати малому. Досить швидко прийшов лікар реаніматолог, почав натискати малому на обличчя, побачив що той майже не реагує, швидко його на каталку і повіз в реанімацію.

Їхали по допомогу, приїхали по смерть

Реанімація, під час війни, знаходиться в підвальному приміщенні дитячої обласної лікарні. Доки мама Таня, тато Женя і бабуся туди добирались, все гукали малого, сподіваючись хоч на крихітну реакцію.

— Я кликала, кликала, він ледь відкривав очі, і з кожним разом вони в нього закочувались, — говорить Таня. — Думала, це він показує мені, що чує. Та напевне не чув. Коли ми під’їхали до реанімації, на моє останнє: «Владічок», він оченята вже не відкрив.

Дитину почали реанімувати. Батькам сказали, що по протоколу реанімація має тривати 30 хвилин, лікар реанімував його більше години. Багато раз виходив до батьків і запитував: «У вас взагалі дитина чимось хворіла». Тому що не розумів, що з ним. Потім знову і знову, потім запустили ШВЛ. Потім лікар вийшов і каже: «Ми не можемо запустити серце…».

— Коли ми їхали на швидкій, я думала так: на УЗД побачили що в нього перикардит, що рідина в серці. Значить нам потрібен гарний кардіолог, терокальний хірург… Напевне, треба буде їхати в Київ, а раптом патологія серйозна, поїдемо лікуватися за кордон. В думках — добре що це виявили, ось так 31 грудня вночі. Зараз нам допоможуть і будемо лікуватися, — розповідає Таня. — Але не думала що моя дитина помирає.

«Я знаю чому він помер»

В лікарню приїхали рідні Владика. Його батьки були там до восьмої ранку. Згодом родичі наполягли щоб вони поїхали. Чекати історію хвороби, яку мало затвердити керівництво лікарні, залишились хресні Тані і Жені.

Дитину мали відправити в морг Пироговки, але потім сказали що там багато загиблих бійців і немає місця, тому повезли в морг онкології. Коли мав бути розтин, біля моргу були всі лікарі з дитячої обласної і з Інномеду, і за словами батьків Владика, обходили їх стороною, щоб не зустрітися. Після розтину патологоанатом Катерина Педоренко сказала батькам: «Я знаю від чого померла ваша дитина».

— Я схиливши голову, тоді просто кивала і чесно вірила що в моєї дитини страшний діагноз «полігляндулярна недостатність», патологоанатом сказала, що ця хвороба на жаль проявляється тільки при розтині, — говорить Таня. — І що цю хворобу не можливо побачити на УЗД або при інших обстеженнях дитини — живої. «Ви батьки не винні, і лікарі не винні. Бо ваша дитина могла померти просто граючись на дитячому майданчику», говорила вона нам.

Все це правда?

Патологоанатом сказала батькам, що у Владика майже не залишилось наднирників. Вони стали як плівочки. А ще лімфовузли в усіх органах і навіть трахеї і це могло заважати дитині дихати. Проте чомусь утруднене дихання не почула лікар дитячої обласної, коли батьки привезли малого вперше. Також патологоанатом зазначила, що ці вузли могли давати обструктивні бронхіти, якими малий хворів останній рік. Тому що так, Владик за словами мами, як пішов в садочок став частіше хворіти.

— В нього траплялися ларенготрахеіти, ми робили інгаляциї, і обструктивні бронхіти були, лікар призначав інгаляції і дійсно сказав що це стало часто. Але не було в дитини хвороб з народження, чи хронічних. — говорить Таня і додає що чомусь не запитала про той антибіотик, після якого сину стало погано. — В мене зараз багато питань до себе, але тоді я…

Проте Таня і Женя запитали в патологанатома чи спадкова це хвороба, їм сказали — ні, вроджена вада. Коли пройшло кілька днів після смерті малюка, батьки Влада почали вчитуватись в діагнози, вивчати самі, консультуватись зі знайомими лікарями. І ті сказали, що це взагалі то спадкова хвороба, і її можна виявляти, і її можна коригувати і навіть лікувати.
А ще патологоанатом сказала батькам, що зробить витяг гістології і через три місяці вони заберуть його. З цим витягом,подружжя може прийти в центр планування сім’ї, щоб надалі, з огляду на ситуацію, до них була більш прискіплива увага.

— Я думала, людина так по доброму підходить, турбується щоб у мене все було добре, — розповідає Таня. — Думала може все це і правда, і зараз так думаю, якби не велика кількість неспівпадінь. І вони породжують сумніви про об’єктивність і правдивість висновків, діагнозів, слів.

Ми готові прийняти все…

— Якщо в нашої дитини була доля така, якщо дійсно в нього вроджена вада серця, який би гіркий не був діагноз, ми його приймемо, аби він був правдивий і правильний, — говорять батьки Владика. — Тому що оцінюючи ситуацію, про правду говорити зарано. Особливо багато запитань до лікарів Інномеду. Виходить нашу дитину просто здихались? Випхали з лікарні напів живу, щоб смерть не настала в приватній клініці?

А ще батьки не розуміють: Чому лікарі Інномеду не викликали реанімобіль? Чому лікарі не оцінили стан дитини, що з їхньою компетентністю? Чому не вірно обрали антибіотик? Чому не рятували дитину до останнього? І ще купа чому? 


Вже запізно, але…


— Стався перший приступ в дитини, о першій ночі — не знаєте що робити — викликайте реанімобіль, відправляйте в реанімацію дитячої обласної, де є всі необхідні спеціалісти і апаратура. Навіщо ви дитину мурижили до четвертої ранку, — говорять батьки. — Ви ж бачили сатурацію 44? Бачили сині губки дитини? Бачили відсутність реакції на світло? Бачили, що дитина не реагує на мову? Що в дитини холодні кінцівки? Що вона млява? Чому просто не відфутболити нас на самому початку, ще об одинадцятій, якщо побачили що дитина важка?

Батьки Влада Петлінського написали заяву на департамент охорони здоров'я, про проведення медичного розслідування. Щоб перевірити якість надання медичної допомоги в закладах охорони здоров'я: Дитяча обласна лікарня, приватний медичний центр Інномед. 

Про результати розслідування читайте в наступній публікації. 

 

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (368)
  • Світлана Світлана

    Клініка інномед так гарно зарекомендувала на початку, але чим далі - тим гірше!
    Міняйте тих педіатрів!!!!
    Де ви їх таких  набрали?Призначення -як для студента першого курсу!
    Дитина може хворіти 5-6 днів без покращення, з температурою і призначать один сироп і все- і лиш би здихатися!
    Такі педіатри - як ця Катерина - позор для такої клініки!
  • Виктория Куликовская

    Боже просто серце розривається!!!! Це горе!!! Це жах!!!! Як же це все страшно.
  • Илья Сикорский

    Звичайний природній добір. Ще понароджують, здоровіше майбутнє гарматне м'ясо.
  • Анна Валеріївна

    Світла пам'ять маленькому Ангелу🙏🏻А як батькам це все пережити... Не знаю. Біль, сум. Щирі співчуття. Тримайтеся💔

keyboard_arrow_up