За церковними канонами чи народними традиціями, як правильно вшановувати померлих

• Після Великодніх свят ми йдемо на кладовище, щоб поминути своїх родичів.
• Для чого ми несемо на могили свічки та смаколики?
• Чому цілуємо ікону і як довго потрібно молитися за померлих, розповідає священик.

За словами Отця Василія зі Спасо-Преображенського собору, тема смерті трохи табуйована в нашому суспільстві, незважаючи на те, що останнім часом чуємо про неї кожен день. Ми боїмось цього слова і не хочемо про нього думати, хоча насправді воно про народження.

— Людина переживає кілька народжень, — розповідає священик. — Перше народження, коли приходимо в цей світ — народжуємося у своєї мами. Друге, коли ми народжуємося духовно — таїнство хрещення. І третє, якби не звучало воно дивним — це смерть, яка в даному випадку народження в інший, кращий світ, до царства небесного. Тобто земне життя підготовка, тут ми можемо переживати все що завгодно, хвилини щастя і смутку… А господь нас готує до вічного щастя. Тому саме головне для нас — душа. Тіло, як би ми його не любили, а ми його любимо бо піклуємось, хоча на сто відсотків знаємо, що воно все одно піде в землю.

А куда піде душа?

— Церква каже, що перші три дні душа перебуває біля тіла і може бути де завгодно, де вона любила бути. З 3-го по 9-й день ангели господні показують душі рай, райські блаженства. Потім з 9-го по 40-й день душа проходить митарства, іншими словами її показують пекло, за кожен гріх, за кожне слово, за кожне рішення і дію. На 40-й день душа предстає перед Богом, і вирішується де вона буде чекати другого пришестя, в гарному місці чи ні.

Є певні правила поминання?

— В кожному регіоні є свої традиції, які важко назвати обов’язковими, вони просто прижилися. Наприклад в одному районі, коли несуть покійника на кладовище, його зустрічають рідні та близькі людини, яка померла раніше. І священик має читати молитву за раніше поховану людину теж. Таким чином, той хто помер раніше, наче зустрічає нового померлого. Це можна і не робити, але люди так звикли, і молитва це завжди добре.
Або наприклад, виносять покійного на двір його будинку, читають заупокійне Євангеліє. Далі йдуть дорогою до кладовища і цю професію можуть перепиняти інші люди, давати священику записки з іменами їхніх померлих родичів, за яких теж має читатися молитва.

Які тоді церковні канони?

— Канони, це правила і їх два — щира молитва і милостиня. Молитвою ми розмовляємо з Богом, милостинею ми проявляємо любов до душі. А все інше обрядовість, яка може відрізнятися. Наші предки не завжди були християнами, і вірили всіляким богам — язичництво. Багато чого залишилось в нас звідти.
Наприклад закривання дзеркал. Але якщо людина хоче, я не можу робити її зауваження, з духовної точки зору це не гарно. Я приходжу для молитви, бачу що дзеркала закриті, ну хай будуть закриті, коли людина запитає, я завжди поясню — що це ніякого відношення до церковності і релігії немає.
Або чорний одяг, як ознака траура. Хоча на похоронах головним є білий колір — священик в білому, покійник в білому. Зараз, коли родичі покійного одягають чорний колір, вони показують людям: я скорблю, мені сумно… Але це не церковне. Людина може одягати все що завгодно, головне що в неї в серці. Можна виконати всі ці забобони і ритуали, але не молитися за душу.

Як треба молитися за спочилих?

— Постійно. Церква говорить, що з дня смерті і до 40-го дня покійних називають новопредставленими і в цей період рідні та близькі мають посилено молитися, але і після того, це потрібно робити. Є і особливі дні, коли обов’язково треба служити панахиди, в храмі або вдома — на 9-й день, на 40-й день, обов’язково на День народження спочилого, День ангела, звісно в день смерті. І взагалі час від часу окрім своєї особистої молитви включати церковну молитву. Тобто не просто прийти до храму покласти записку — хай помолятся, хоча звісно можна і так.

Коли потрібно йти на кладовище?

— Йти на кладовище, щоб поминути своїх родичів, можна в будь-який день, починаючи з суботи, тому що субота — це загальний протягом усього року день поминання всіх покійних. На проводи, цей день також називають Радониця, Гробки — спеціально встановлений день для того, щоб після святкового пасхального тижня віддати данину предкам і виказати їм повагу, відвідуючи могили. Радониця наступає у вівторок через тиждень після Великодня, проте люди поминають своїх рідних, починаючи від суботи першого тижня.
У цей день прийнято нести на могили живі квіти, як символ раю, а ще паски та яйця. За традицією, таким чином відбувається єднання церкви небесної і земної, адже у Бога немає мертвих, для нього всі живі.

Для чого запалюється свічка?

— Свічка, по-перше, це символ, який виражено в словах: «як горить свічка так щоб горіла наша молитва до Бога». І по-друге, це жертва на храм. Ми можемо або свічку купити, або просто пожертвувати копійку на храм. Коли ми запалюємо свічки, це просто допоміжні атрибути і можна в принципі без них обійтися. Тому, не важливо, скільки ти поставиш свічок, головне, щоб помолився.
А ще є такий принцип: «Той, хто молиться тільки тоді, коли молиться — той не молиться». Тобто молитва — як спілкування з Богом, має бути наче фоновим, а не формальністю, не для галочки.

А цілувати ікону навіщо?

— Це цікаве питання, дивіться зараз війна і багато чоловіків воює. В них є жінки матері. В матері/дружини є фото сина і чоловіка. Вона сумує за ним, молиться за нього і цілує це фото. В цей час вона цілує не екран телефона, не фотопапір, вона цілує сина/чоловіка, вона його уявно поцілувала і огорнула своєю любов’ю. Коли ми молимося і цілуємо ікону, ми уявно цілуємо прообраз того, хто зображений на цій іконі — Божу матір, Ісуса Христа….

Коли людина дуже довго горює як їй допомогти. Можливо є якась спеціальна молитва?

— Молитві не потрібно передавати якоїсь магічної дії, тому що це просто спілкування з Богом. І коли мене запитують, яка краща молитва, я завжди кажу — щира.
Коли ми втрачаємо рідних, не існує таких слів, які можна сказати і одразу буде все добре. Зрозуміло що важко, але краще цю енергію, яка витрачається на біль, витратити на молитву. Тому до речі на похоронах читається послання від апостола Павла: «Браття не плачте за померлими». Звісно робити це ніхто не забороняє, навіть Ісус Христос заплакав коли Лазар помер. Але не потрібно багато плакати, тому це шкодить нам і не приносить користі душі.

Під час молитви ми допомагаємо душі, чи себе заспокоюємо? А можливо вимолюємо свої гріхи перед померлою людиною? Кому від того краще?

— Давайте розберемося на прикладі. Уявіть що я вас образив, мені від того не дуже на душі, і вам звісно неприємно теж. Тобто всім погано. А тепер навпаки, ви щось гарне зробили, допомогли у важкій хвилині… Які відчуття? Найпростіші — допомагаєш комусь, просто від того відчуваєш себе гарною людиною. Людина, якій допомогли відчуває вдячність, і їй теж добре. Так і з молитвою.
До речі, за упокій потрібно молитися більше ніж за здоров’я. І знову приклад, я можу молитись за вас і за себе, а ви можете молитися за мене і за себе. Але коли людина померла, ви можете молитися за її душу, а її душа за вас, але за себе вона вже не може. Після смерті немає покаяння, не може людина вже виправитися, пізно — надія тільки на рідних і близьких, що вони допоможуть.

Чи не вважається це лицемірством, коли людина не вірила, а втрачаючи близького приходить до церкви?

— Ні. Святі отці говорять, що господь до всіх нас стукає і каже: «Прийдіть до мене всі обтяжені засмучені, я вас заспокою». Було б добре, якби всі йшли до Бога, коли все добре. Але є такий вислів: «Як тривога — то до Бога». Так, люди приходять в церкву шукати відради. Я знаю багато людей, які через смерть рідних стали постійними прихожанами, або по сучасному — практикуючими християнами.

 

Читайте також: 

На Вінниччині проводи відзначають аж до Трійці. Історія та традиції поминальних днів

«Найголовніше, за що ми молимося — за нашу Перемогу». У храмах Вінниці відзначають Великдень

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.