«Це буде більше ніж книгарня». Як рідні полеглого воїна Миколи Рачка здійснили його мрію?
- У центрі Вінниці з'явилась нова книгарня «Герої», яку відкрили рідні в пам'ять про полеглого захисника України Миколу Рачка.
- Завітали до цієї книгарні та поспілкувалися з сестрою воїна.
Перш ніж почати розповідь про книгарню, слід зрозуміти, ким був Микола Рачок, в пам'ять про якого це місце було створено. Адже людина, яка добровольцем пішла боронити нашу країну, точно мала розуміння за що вона йде воювати й чому це так важливо.
І саме Антоніна Люлька, рідна старша сестра Миколи, розповіла про те, яким був її брат, молодший на шість років.
Відстоював українську мову
Родина Рачків є вінничанами, Микола навчався в технічному ліцеї та, як розповіла сестра, часто брав участь в олімпіадах з предметів, дещо відмінних від тієї спеціальності, яку хлопець обрав для себе надалі.
— Десь за місяць до вступу він сказав, що хоче навчатися на філології в Києво-Могилянській академії. Я вважаю, що такому вибору сприяло і те, що у нас дуже читаюча родина, — розповідає Антоніна. — І ще той факт, що коли ми обирали йому університет, то намагалися потрапити до всіх можливих варіантів на день відкритих дверей, щоб він міг зрозуміти сам перед людьми, які там йому будуть викладати.
І як пригадує сестра, саме після однієї з таких ознайомлюючих поїздок до Києво-Могилянської академії, Коля вийшов до рідних та повідомив, що це саме те місце, де він хотів навчатися.
Далі хлопець редагував «Куншт», потім працював у медіапросторі Infocar, пишучи та редагуючи статті. Однак особливою його роботою там є те, що попри те, що на той момент суспільство та інфопростір були досить російськомовні, Микола продовжував писати українською.
— Він боровся за те, щоб статті були українською. Практично він був зачинателем україномовного автожурналізму, тому що практично всі матеріали про машини, які входили на наш ринок, всі тест-драйви, огляди писалися російською мовою, — каже сестра Миколи Рачка. — І коли виходив Миколин матеріал, то на мою думку, було досить багато дивних коментарів. Так, були ті, хто писав, що це класно і, нарешті, ми чуємо українську мову, читаючи про автомобілі, а були й ті, хто говорив, щоб це припинити, мовляв, нереально це читати.
Пішов з роботи на рік, щоб пройти строкову службу
Характер та світогляд Миколи також показує той факт, що хлопець на рік покинув роботу, щоб пройти строкову службу в армії.
— Він жартома говорив, що пішов в армію, щоб при розмовах про армію з батьком та дідусем теж могти щось сказати, — пригадує Тоня.
Там же філолог та журналіст писав записки строковика, які родина планує видавати до друку, і от після завершення служби йому запропонували бути в групі швидкого реагування.
— Тому, як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення, то Коля набрав та попередив, що закриває квартиру та віддає ключі сусідці, а сам йде до військкомату. Він сказав нам, що це не обговорюється і навіть був ультиматум, що якщо ми будемо проти, то ми просто матимемо мінімум інформації про те, де він і що з ним. А якщо підтримаємо, то матимемо доступ до всього, до нього, до побратимів і так далі, — розповідає Антоніна.
Але як каже сестра Миколи, в їх родині ніколи не було такого розуміння, щоб не підтримувати когось. Крім того, виховувалися в патріотизмі та з розумінням національної свідомості. Чудово знали, що війна в країні триває з 2014 року, тому кожен у сім'ї був готовий у будь-який момент стати на захист батьківщини.
В останній рік перед війною спішив жити
Коли говорили з Антоніною, то з розповіді про Миколу склалося враження ніби хлопець передчував повномасштабне вторгнення. На що сестра підмітила, що Коля і справді в останній рік перед активною фазою війни почав дуже спішити жити, намагався взяти максимум від життя.
— В нього дуже було багато мрій, мав свій вішліст. Казав типу: «Ти хочеш танцювати танго. Чому ти тоді не почнеш?» Він в якийсь момент почав робити все. Йому маніакально не вистачало часу. Ходив на єдиноборства, танцював танго, займався дубляжем корейських серіалів, постійно бігав, катався на велосипеді, їздив по всій Україні та за її межами. Брав від життя усе, — пригадує сестра захисника.
І от в одному щоденнику, де був список мрій та цілей сміливого воїна, серед 21-го пункту була мрія про власну книгарню-кав’ярню на Подолі у Києві. В щоденнику було детально розписано, якою її уявляв хлопець, тож родина намагалася по максимуму її втілити в омріяному Миколою варіанті.
Така книгарня, про яку він мріяв
Однією відмінністю від того варіанту книгарні, про яку мріяв Микола Рачок, тепер є лише розташування. Родина просто фізично не могла зробити цього у Києві, однак вони обрали не менш важливе місце для цього – біля Вежі.
— Це було його місце сили, ми часто з ним тут зустрічалися, ходили в одну і ту саму кав'ярню та гуляли, — ділиться спогадами Антоніна.
А також вони точно дотримались бажань, які розписував Коля: книгарня в кольорі «нейві-блу», у британському стилі. Все робили за власний кошт і державні виплати.
Література тут лише українською мовою, переважно вибором книг, а ще точніше видавництв, займалася мама хлопця. Більш ремонтні роботи на себе взяв батько, разом шукали приміщення для цього. У книгарні зараз працюють Антоніна, Максим (це товариш Миколи, з яким вони познайомилися під час строкової служби), та Аня, яка справила неймовірне враження на всіх з першої зустрічі. Невдовзі до книгарні приєднається ще одна дівчинка, колишня учениця Антоніни, яка, як пригадує сама Тоня, дуже старанна і відповідальна. Разом вони створюють неймовірно дружню та товариську атмосферу.
Крім того, надалі книгарня буде не просто місцем, де можна лише купити книгу, а й простором, в якому проводитимуться різні читацькі вечори, заходи чи інші важливі івенти для літературного розвитку нашого міста та України в цілому.
Син вночі прокидається, щоб просто обійняти
Завдяки завзятій спільній праці та підтримці, Антоніна відзначає, що з особливими труднощами їм не довелося зіштовхнутися. Проте на запитання, чи не стомилася вона, щиро сердечно зізнається, що дуже.
— Ми всі більше двох тижнів працюємо без вихідних. У мене син два і десять, він мене не бачить, тому, вночі буває прокидається, щоб просто пообіймати, — каже майже зі сльозами на очах дівчина. — Але ця втома не відчувається. Деколи ломить коліна і спину, оскільки носиш на собі ці ящики, але це круто… Ми на такому заряді… Втомлені, але такі щасливі.
Мотивує також родину та людей, які допомагають зараз налаштувати усі процеси в книгарні й те, що покупці й безпосередньо вінничани відгукнулися. Зізнаються, що не очікували, що так люди приходитимуть і цікавитимуться літературою.
Тож і ви неодмінно завітайте до книгарні «Герої», яка розташована за адресою: Вінниця, вулиця Миколи Оводова, 17/3. Тут ви точно знайдете цікаву, якісну та одночасно доступну за ціною як українську літературу, так і зарубіжну, але в якісному українському перекладі.
Читайте також:
«Я залишився інвалідом і з мене ще знущаються». Продовження історії Андрія Добровольського
Нова інформація про корупційний скандал у Гніванській міській раді. Дізналися іншу версію подій
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
