29 травня. Понеділок. Вечір. Вінницькі журналісти з різних видань і телеканалів відправилися до Борисполя, де на 4.05 був запланований виліт до Даламану. Вилітали з Борисполя, тому що з Вінниці польоти починалися лише з шостого червня.

Таможня дає “добро”

На місці були о першій годині ночі. Уже через годину всі десятеро стояли у черзі на реєстрацію. Чотири стійки... а поруч безліч людей і чемоданів. Багато хто їхав з дітьми - від немовлят і вже до більш дорослих. Усі з пляжним настроєм і журналісти - не виняток.

Реєстрація на рейс пройшла доволі швидко. Черга, пред’явлення паспорта, здача багажу (не важче 21 кг) і отримання посадкового талону. На все пішло хвилин 30.

Після отримання посадкового талону прямуємо до паспортного контролю, проходимо його і підходимо до митного контролю. Процедура з неприємних. Потрібно викласти ноутбуки, фотоапарати, зняти ремінь і викласти все з кишень на стрічку. Потім… зняти взуття і знову ж покласти його на стрічку, одягнути бахіли і пройти через рамку-металошукача. І, як сказав один з пасажирів на невдоволення одного з попутників: “Краще втратити тут настрій при перевірці ніж обіср*тись в літаку від терориста”. 

До речі в аеропорту "Вінниця" такого немає. Митницю можна пройти швидко і зекономити час при реєстрації. І улетіти в той самий Даламан. 

Після цього кола пекла наче скінчились і перед очима відкрились усі принади безмитного duty free. До речі, з собою можна вивезти 200 сигарет, 50 сигар, літр коньяку, горілки чи віски, два літри вина і п’ять літрів пива. Але навіщо вам воно у Туреччині, якщо їдете по all in?

У Даламані о шостій ранку

До Даламану з Борисполя вилетіли чітко за графіком, о 4.05. Червоний літак Airbus 321 від компанії “Роза вітрів” домчав усіх 185 пасажирів в Туреччину за 2 години 10 хвилин.

Летіли на висоті 10 тисяч 600 метрів. Але помилуватись краєвидами чи бодай просто “контролювати” землю не вдалося. Сідали ранком у Даламані в грозу - це додало вражень, що і терористів не потрібно.

Потім все як завжди - “швартування” літака і всі пасажири йдуть до паспортного контролю. Митники на обличчя навіть не дивляться - штамп в паспорт і “Велком ту Туркей!“ Дві хвилини і усі вже з чемоданами. Вийшли з аеропорту - а на вулиці літо і погода не така вже і погана.

Вінницьких журналістів зустрів гід. Його звати Муса. Йому 25 років і він працює на туроператора TPG. Непогано розмовляє російською. Каже, що їхати до готелю не довго: “Пара локтів по карті”.

Година переїзду до Олюденізу

Від аеропорту до готелю в Олюденізі приблизно 60 км. За час, поки їхали до готелю, можна було споглядати за гарними краєвидами, які відкривались на світанку. За тим, як прокидаються селища і міста.

Одразу привернуло увагу те, що майже кожен будинок оснащений сонячними батареями.

Гід Муса каже: - Завдяки цим батареям турки економлять на підігріві води. Сонячні батареї можна купити навіть у простому магазині.

А ще в Туреччині дуже класні дороги, але за деякі з них потрібно платити 7 лір - це два долари.

За проїзд по платній дорозі турки платять 7 лір - це два долара.

У містах дуже багато обмінних пунктів “change office”. І іноді здається, що їх тут більше ніж продуктових магазинів. 1 долар - 3,5 ліри. І розраховуватись тут краще саме ними, або доларами. Чому? Турки в магазинах рахують євро за тим самим курсом, що і долар.

Change office. Це обмінник, де можна без проблем обміняти валюту на ліри

Продукти пересічні турки купують в державних магазинах, які називаються “Sok”, або у великих супермаркетах.

У кожному маленькому селищі є мечеть. У містах їх є по кілька штук.  

Вражає і те, з якою відповідальністю тут їздять водії. Дороги як скло… але ніхто з кермувальників не перевищує швидкість.

У населених пунктах дозвволена швидкість - 50 км/год., поза містами - 90 км/год. Культура. 

Іноді дороги в Туреччині роблять з тротуарної плитки. І велополоса - тут не диковинка

До речі, штрафи тут теж не маленькі, так що будьте уважними, якщо берете авто в оренду. Якщо проїхали на червоне світло - заплатите 154 ліри ($43), за перевищення швидкості - від 154 до 319 лір ($91). А якщо не пропустите пішохода - то заплатите ті ж самі 319 лір або $91.

Усі водії чітко виконують правила ПДР. Виїхали за стоп-лінію - тоді платіть 650 лір штрафу. А це 181$. 

Оренда авто коштує в середньому від $30 за день прокату. Більшість з автомобілів на дизелі, так як бензин в цій країні досить дорогий ($1,5 за літр).

Берег Олюденізу - рай на землі

За містом Фетхіє знаходиться селище Олюденіз. Саме туди привезли усіх вінницьких журналістів. Поселили усіх в готелі Club Belcekiz Beach 5*.

Одразу скажемо - росіян тут немає. І це добре. Майже усі відпочиваючі - англійці. На кожному кроці зранку чути “morniiiiiing”. Вони вітаються з усіма, кого бачать. Одразу зрозуміло - тут буде позитивно і спокійно.

Поруч з готелем, який просто в прямому сенсі потонув у квітах, стоїть велика гора Бабадаг, з іншої сторони національний парк Олюденізу.

А спереду - пляж, пісок, галька і кристально чисте бірюзове море…

А над головою літають парапланери і сідають на пляж. Але це зовсім інша історія…

Так виглядає мальовничий Олюденіз. Невеликий, для спокійного відпочинку

Читайте в наступних публікаціях про місто-привид, гробниці сарматських царів, музей меду, річку Дальян і велетенських черепах, про параплайдінг, шопінг, готелі і які екскурсії обов’язково потрібно відвідати. Буде цікаво!