Долина виникла в болотній місцевості в низині річки Караєць на території села Снітків.

Нещодавно тут створили ботанічний заказник. За словами голови Снітківської сільради Віктора Ольшевського, “живуть” там лише жовті іриси.

— Ми намагалися колись з дітками підсадити білі і сині іриси. Але вони просто там не приживаються, — розповідає він. — Їздив кілька днів тому туди: культурні іриси вже цвітуть, а на Долині поки що нічого немає. Зазвичай, квітки розцвітають в кінці травня- початку червня в залежності від погодних умов.

Непросте місце

Як каже голова сільради, Долина має досить специфічну енергетику, реагує на суспільні негаразди. Одна місцева бабця, яка не дожила 4 місяці до свого 100-річчя і була незряча, переповіла, що колись один комсомолець розбив кам'яний хрест біля Долини ірисів, то наступного року квітів не було, а люди вмирали з голоду.

— Потім я з’ясував історичний період. Це був 32 рік — голод, — говорить пане Віктор — Не одна людина це підтвердила. Також бабця переказувала, що “коли мали жидів постріляти, тоді вона не цвіла”. Є також  припущення, що на тій землі у витоках річки Караєць відбувалося багато кривавих історичних сутичок.

Віктор Ольшевський (зліва). Показує частину іригаційної системи (полив) на плантаціях ягід в селі.

Ходять легенди, що...

Молода вільна дівчина жала жито. А внизу в долині хлопець-кріпак випасав панське стадо. І вони покохали один одного. Донька прийшла до батька розповісти про свою любов і про те, що боїться виходити заміж за кріпака. Батько, бувши вільним міщанином, хотів викупити у панича хлопця. Але того віддали в рекрути на 25 років. Гіркими сльозами пролилося почуття дівчини та втраченої молодості. Від тих пір жовті іриси — квіти розлуки проростають тут.

“Не смітіть!”

За спостереженнями Віктора Ольшевського, Долина цвіте недовго — близько двох тижнів. Самий розпал цвітіння півників —  це напружений час для сільського голови і місцевих мешканців Снітківців. Починають приїжджати багато туристів. Та не через їх кількість переймаються селяни, а через купи сміття, які вони після себе залишають.

—  Ми раді гостям, які приїжджають подивитися Снітків і Долину. Але ледь не кожного дня доводиться їздити і прибирати банки, склянки, туалетний папір, горища від мангалів. Не без цього. З місцевими вже трохи краще ситуація ніж з приїжджими. Ми як можемо підтримуємо там порядок. Навіть щити ставили “Будь ласка, не смітіть”.  Не допомогло. А нам від цього болісно.

Раніше селяни намагалися трохи огородити територію  від тварин, які випасалися поряд і шкодили рослинам. Та й від людей, які цілими оберемками їх зривали.

— Туристи називається: поставили мангал з шашликами і нарвали оберемок ірисів. Але квітка не має гарного запаху і дуже швидко в’яне. Розповім анекдот. Насправді ж реальну ситуацію. Приїхали до нас російськомовні туристи і запитують: “А зачем вам вот эта ограда?” Там були поставлені такі березові кілочки і жердинки.  “Це для того, щоб тварини шкоди не робили” — відповідаю я. Тут якраз йде людина з оберемком півників в руках. І він мовив:"Да-а-а, никакой забор не убережет эти цветы от этих скотов". Стороння людина, а це було настільки щиро і правильно сказано.

Дорога до ботанічного заказника

До Сніткова приблизно 100 кілометрів. Буквально від центральної асфальтної дороги прямуєте метрів 500 праворуч за село. Там стоятиме  вказівник. Але зазвичай, люди звертаються до самого голови Снітківської сільради Віктора Ольшевського, щоб він провів екскурсію і показав Долину. Сільрада знаходиться в трьох метрах від центральної асфальтної дороги на  вулиці .Шевченка,56. А перекусити і випити кави можна в сільському кафе.

Вказівник