«Запрошу Малгожату у Вінницю». Вінничанин провів рік у відомої польської черниці
- Як вінничанин майже через сім десятиліть знову приїхав у Польщу.
- Що він робив тоді і нині?
- Розповідаємо, як війна позначилася на ще одній людині з нашого міста.
Мій співрозмовник пан Олександр у свій час створив громадську організацію «Вінничани, об’єднуйтеся!». Зробив це неспроста. З дитинства проживав далеко від рідної землі. Його батько був військовий. Пан Олександр народився у Душанбе, а у перший клас пішов у Польщі. На той час військовий підрозділ його батька дислокувався у старовинному місті Легниця.
Тепер, майже через сім десятиліть, він знову опинився у Польщі.
Про те, як це сталося, розповів журналісту «20 хвилин». Поділився задумом: на цьому тижні він знову їде до сусідньої країни, буде пропонувати пані Малгожаті Хмелевській, яка є президентом фонду «Хліб життя», відкрити представництво спільноти у нашому місті.
—У черниці добре серце, сподіваюся, вона позитивно поставиться до такого прохання, — каже співрозмовник. — У нас війна, багато людей втратили домівки, потребують допомоги. Організація пані Малгожати підтримує таких в інших країнах світу, то чому цього не можна робити у нас?
Саме у цій спільноті вінничанин провів рік — з квітня 2022 по квітень 2023-го.
Організацію опікується хворими, бездомними, малозабезпеченими, а нині надає притулок ще й українцям, які втекли від війни.
Хочеш поїхати у Польщу?
Олександр зізнається, що створена ним ГО «Вінничани, об’єднуйтеся!» не запрацювала у повну силу. Її зареєстрували ще задовго до війни. На той час наші земляки не виїжджали так масово, як нині.
—У мене багато друзів, знайомих, яких доля розкидала по різних країнах світу, — розповідає Поліщук. — 30 років працював на нашому заводі «Маяк», пройшов шлях від молодого спеціаліста до заступника директора, був чиновником в обласній адміністрації, тому маю досвід роботи з людьми. Можливо, згодом вдасться вдихнути друге життя у створену організацію. Така структура нині актуальна. Спробую відновити роботу за підтримки згаданого фонду «Хліб життя», ця організація тісно співпрацює зі структурами Євросоюзу.
Він з початком війни залишив Вінницю. Спершу не планував виїжджати. Все сталося випадково і несподівано швидко.
Добре пам’ятає той день.
— Четвертого квітня я допомагав розвантажувати гуманітарку у католицькому костелі на Соборній, — згадує співрозмовник. — Її доправили до нашого міста поляки. З одним з них найбільше спілкувалися під час роботи. Коли справу закінчили, він каже до мене: «Хочеш поїхати у Польщу?». Мені уже за 70. Поляк радив їхати з ним. Сказав, що вирушатиме в дорогу через три години
— Чому не скористатися можливістю? — подумав я. —
Закордонний паспорт маю...
У Пшемишлі вінничанин розпрощався з поляком, який довіз його до тамтешнього Центру прийому біженців. Про всяк випадок йому залишили номер телефону, де також надають допомогу українцям.
У Центрі чергував чоловік азіатської зовнішності.
Розговорилися. З’ясувалося, його також звати Олександр. Молодий чоловік, років 30-35, сказав, що він з Душанбе, а в Польщу переїхав з москви після початку війни. Не хотів залишатися за таких умов в росії.
—Я дістав свій український паспорт і показав графу із записом про місце народження, там теж значилося місто Душанбе, — каже співрозмовник. — Після цього ми обійнялися, як давні друзі.
Новий друг запитав вінничанина, куди він бажає поїхати. На вулиці стояли автобуси. Вони приїхали за біженцями, щоб забрати їх до Франції, Нідерландів, Італії.
—Я сказав, що хотів би залишитися у Польщі, відповів Олександр. — Дитиною проживав тут. Не хочеться звідси нікуди їхати.
Наступного дня нашого земляки завезли у спільноту «Хліб життя».
У меню додали український борщ
Спільнота базується в одному з сіл між містами Люблін і Кельце. Десять будиночків розташовані у лісовій місцевост. У кожному з них чудові умови для проживання.
На той час там перебували 40 людей, дорослих і дітей. З них 20 українських біженців і стільки ж поляків.
За словами пана Олександра, він мав кімнату на другому поверсі. Світле,затишне, з усіма зручностями помешкання розраховане на одну людину. За вікном дерева, тиша, чисте повітря.
— Нас безкоштовно харчували, їжа смачна, на прохання українців, у меню додали борщ, — згадує чоловік. — Пані Малгожата з повагою ставиться до тих, хто втік від війни.
Наш земляк людина енергійна, він не з тих, хто буде сидіти, склавши руки. Сам напросився до волонтерської діяльності у спільноті «Хліб життя». Допомагав розвантажувати, чи завантажувати гуманітарну допомогу, виконував іншу роботу. Звернув увагу, що один бус поїхав до Миколаєва, інший — на Херсонщину.
Малгожата жінка строга, але водночас щира у ставленні до тих, хто проживає у спільноті.
Олександр при нагоді ближче познайомився з нею. Розповів про наше місто, про те, в якій непростій ситуації опинилися вінничани.
—Якось я попросив пані Малгожату, щоб направила гуманітарну допомогу землякам, — каже він. — Її відповідь неприємно вразила. Жінка уважно подивилася на мене, а тоді запитала: «Не розкрадуть?». Отак нас оцінюють у Польщі. Не нас, простих людей, а наших чиновників.
Через деякий час вдруге звернувся з таким само проханням. Запитав, чи довіряє вона настоятелю костелу у Вінниці?
—Нехай присилають транспорт, ми його завантажимо і заправимо пальним, — відповіла жінка.
Так вінничани отримали гуманітарку від спільноти «Хліб життя».
Мене вразила її біографія
Вінничанин зацікавився біографією пані Хмелевської. Коли прочитав написане в Інтернеті, був приємно вражений прочитаним. Ця жінка присвятила своє життя допомозі знедоленим і хворим. На цей шлях стала після закінчення Варшавського університету, де опановувала біологію. Обрала чернечу долю і відтоді віддає тепло свого серця іншим. У спільноті «Хліб життя» вона уже понад 30 років. Особисто взяла під опіку хворого хлопчика, дитині тоді було три рочки, дотепер, понад три десятиліття, доглядає його.
У спільноту «Хліб життя» приїжджав глава Польщі Анджей Дуда. Це було раніше, фотознімки засвідчують цей факт. Сюди навідуються представники Євросоюзу.
Пані Хмелевську визнавали «Людиною року» у Варшаві. Вона удостоєна високої державної нагороди — зірки ордена «За заслуги перед Польщею» з врученням Командорського хреста. Має низку почесних відзнака — «За заслуги у захисті прав людини» , «За заслуги перед Варшавою». Вона лауреат нагороди імені Святого брата Альберта — за допомогу людям з обмеженими можливостями і активну участь у благодійній діяльності. До речі, таку само нагороду має колишній прем’єр Польщі Єжі Бузик.
—Унікальна жінка! — каже мій співрозмовник Олександр. — Українці, якими вона нині опікується, мали нагоду вітати її з днем народження. Було це 20 березня нинішнього року. Жінка щиро дякувала за теплі слова.
Щоразу напередодні своїх іменин пані Малгожата звертається з проханням: замість подарунків робити пожертви на благо тих людей, якими опікується пані Хмелевська.
—Думаю вінничани не стануть заперечувати, якщо ми запросимо її до нашого чудового міста, — каже на закінчення розмови пан Олександр. — Підтримають пропозицію про відкриття фонду пані Хмелевської у нашому місті.
Читайте також:
«Данке, Елі!». Як німець, закоханий у вінничанку, допомагає нашому місту і військовим
У Вінниці тимчасово не працює онлайн-поповнення муніципальних карток
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
