«Данке, Елі!». Як німець, закоханий у вінничанку, допомагає нашому місту і військовим
- «Друзі з Німеччини» передали Вінниці третій медичний автомобіль, четвертий на підході.
- Найбільше коштів спонсорував у допомогу німецький підприємець з двома друзями.
- Що спонукає його витрачати власні гроші, запитав у гостя журналіст «20 хвилин»?
Зворушлива зустріч відбулася у суботу, 29 квітня, у нашому місті — з гостями з Німеччини зустрічалися волонтери, військові, представники низки ГО, які підтримують захисників країни.
Її організувала фундація «Друзі з Німеччини». Один з її учасників — вінничанин Іван Кутузов координує діяльність організації в Україні. Налагодив контакти з обласною військовою адміністрацією. Каже, її голова Сергій Борзов сприяє у вирішенні питань з проходження гуманітарних вантажів, які фундація доставляє в область.
Партнером по бізнесу в Німеччині є Євген Кудревський, координатор гуманітарного хабу у Німеччині, він давно проживає у цій країні. Пан Євген товаришує з Елі Гампелем, той охоче долучився до роботи фундації.
—Перед тим, як організувати нинішню зустріч, ми розмірковували, чи правильно буде проводити її у цей непростий час, — зазначив Іван Кутузов у виступі перед тими, хто зібрався в залі. — Понад рік працюємо, з багатьма знайомі, маємо від військових подяки. Хотілося потиснути одне одному руки, обмінятися думками… Вирішили зустрітися. Тим більше, що партнери х Німеччини приїхали, як кажуть, не з порожніми руками.
Про те, що «Друзі з Німеччини» пригнали уже третій медичний автомобіль, вони повідомили наприкінці зустрічі. У присутності учасників зібрання передали ключі військовому у розпорядження одній з частин. У розмові журналістом Іван Кутузов сказав, що невдовзі прибуде ще одне медичне авто.
Зустріч вийшла зворушливою, щирою. Сльози на очах з’являлися навіть у декого з чоловіків.
Організатори підготували невеликий відеосюжет. Його можна поділити на дві частини: в одній показано, яку допомогу надали «Друзі з Німеччини» за рік війни; у другій — представлено подяки військових і цивільних волонтерам з Німеччини.
Чи не найбільше слів звучало на адресу підприємця Елі Гампеля. Він у свою чергу дякував дружині, вінничанці пані Ларисі. Говорив, що вона не заперечує його бажанню витрачати кошти сімейного бюджету на підтримку вінничан і військових у ці непрості для нас дні — війни з рашистами.
Після закінчення зібрання журналіст «20 хвилин» спілкувався з Елі Гампелем. Детальніше про розмову розповім далі, а поки що декілька вражень від побаченого і почутого під час заходу.
Війна стерла грань між нами
Один з військових у званні полковника, який повернувся з фронту, одразу сказав, що він уже не може говорити так, як це було до війни. Чоловік попросив вибачення, мовляв, він не оратор. Говорив з паузами. Але його слова вражали.
Особливо запам’яталася фраза, де йшлося про підтримку тилу. Каже, бувало, опиняєшся на межі між життям і смертю, але згадаєш, який у тебе надійний тил, і робиш все, аби вижити.
— Без вашої допомоги ми б реально не змогли воювати, — говорив полковник. — На наш найперший поклик люди готові віддати все. Це вражає. Ваша допомога безцінна! Ми там, на передовій, далеко від вас, але відчуваємо, що ви поруч з нами, що разом йдемо до Перемоги.
За словами військового, війна стерла грань між цивільними і військовими. Всі працюємо на Перемогу.
Колись читав фразу: обличчя, обпалене війною. Саме таким мені здалося лице полковника. Не знаю, як це пояснити словами. Його треба було бачити.
Звернув увагу на виступ Євгена Кудревського. У себе вдома у Німеччині чоловік передав свій гараж та інші приміщення під гуманітарний хаб. Туди звозять допомогу, а потім доставляють її до Вінниці. Щоправда, про це не йшлося у його виступі. Таку інформацію дізнався від товариша Євгена Івана Кутузова.
—Уже на третій день війни ми пригнали на кордон автомобіль швидкої допомоги для українців, — згадував пан Євген. — Відтоді не перестаємо допомагати.
Він дивився в зал, де знаходилися військові, і не зчувся, як сльоза підралася до очей. Чоловік повернувся на місце, дістав серветку і витер непрохану сльозу.
Подарувала тернову хустину
Майже кожен, хто брав слово для виступу, попереджував, що хвилюється. Це свідчить про відповідальність людей. Навіть за кожне сказане слово.
—Війна багатьох роз’єднала — зробила чужими і ненависними,але в той же час війна об’єднала прекрасних людей — небайдужих, з великими серцями, — такими думками поділилася волонтерка Віра Лученко.
За її словами, такі люди не просто співчувають, вони невтомно допомагають. Серед них — наші друзі з Німеччини. Вони живуть у своїй країні у спокої і достатку, у безпеці, але любов до України і українців кличе їх робити свій внесок у нашу майбутню Перемогу.
Пані Віра розповіла про те, що роблять знайомі їй жінки-волонтери. Згадала подруг, які з початком війни виїхали за кордон. Втім, не сидять там, склавши руки. Допомагають своїй державі навіть за її межами.
У руках пані Віра тримала тернову українську хустину.
Подарувала її землячці, яка багато років проживає у Німеччині. Нині у неї прізвище Гампель, звати Лариса. Разом з чоловіком, німцем Елі, вони з перших днів війни передають гуманітарну допомогу вінничанам і нашим захисникам.
Лученко накинула квітчасте полотно на плечі пані Лариси, хустина зробила жінку ще красивішою. Віра і Лариса обнялися, як рідні.
Нагородили німецького гостя медаллю «За волонтерську діяльність»
Коли до мікрофона підійшов Елі Гампель, поруч з ним стала його дружина, вінничанка пані Лариса. Вона виконала роль перекладачки. Втім, чоловік зізнався, що розуміє українські слова. Шкодує, що не навчився розмовляти на нашій мові.
Елі уклінно дякував нашим мужнім військовим, волонтерам за те, що так дружно зорганізувалися у боротьбі проти російських окупантів. Але й він зробив немало. Підприємець, який має ІТ-компанію, за власні кошти придбав і передав два медичні авто. Про це Елі не говорив у виступі перед учасниками зустрічі. Інформацію уточнив журналісту Іван Кутузов. Ще два медичні транспортні засоби придбано стараннями фундації «Друзі з Німеччини», до якої входить Гампель. Без його грошового внеску теж не обійшлося. Тобто він причетний до придбання усіх чотирьох автомобілів «швидкої». А ще фінансував придбання генераторів, продуктів харчування, медикаментів, засобів гігєни.
Військові нагородили німецького гостя медаллю «За волонтерську діяльність».
Вона була яскравіша від сонця!
Історія знайомства вінничанки пані Лариси і її нинішнього чоловіка Елі могла б стати сюжетом фільму чи книги.
Про неї журналіст дізнався під час розмови з подружжям.
На початку 90-х Лариса подорожувала Німеччиною у складі туристичної групи. Каже, на той час закінчила навчання в одному з вінницьких вишів. На дискотеці у Німеччині на неї звернув увагу Елі.
Коли він згадував про це під час нашої розмови, емоції переповнювали чоловіка.
—Ви не можете уявити, що я тоді відчував! — емоційно випалив співрозмовник.
—Засліпила, як сонце? — запитую у нього.
—Вона була яскравіша від сонця! — вигукує Елі.
Тоді, на дискотеці, він дуже хотів познайомитися з нею. Не знав мови. Та й дівчина з пересторогою поставилася до залицяння незнайомця.
Дискотека закінчилася. Вони розійшлися.
Елі не знаходив собі місця. Не знав, що з ним коїться. Підняв на ноги друзів, знайомих, аби допомогли віднайти групу туристів з України.
—Він мав намір їхати в Україну, слідом за нами, — долучається до розмови пані Лариса. — У цьому зізнався пізніше. Говорив, якби не знайшов, поїхав би шукати. Не сумнівайтеся, зробив би це неодмінно. Знаю свого чоловіка.
Йому поталанило. Розшукав дівчину ще тоді, коли вона була у Німеччині.
Якщо я правильно зрозумів з розмови з Ларисою й Елі, у нинішньому році у них ювілей — 30 років подружнього життя.
—Моя дружина — найкраще, що у мене є в житті, — зізнається німецький співрозмовник. — Вона мені подарована Богом. У нас двоє гарних дітей. Син приїхав з нами, донечка залишилася вдома, у неї навчання.
Це люди без мізків
Запитую гостя з Німеччини, що спонукає його витрачати кошти сімейного бюджету на допомогу вінничанам?
Каже, Німеччина й Україна однаково дорогі його серцю. Любов до українки переросла в любов до України. У Вінниці у нього родина, друзі. Один з їхніх родичів нині на фронті. Торік під час обстрілу Вінниці біля Будинку офіцерів загинули знайомі.
Він не може залишатися байдужим, вносить свою частку у нашу майбутню Перемогу. Дружина у всьому його підтримує.
На запитання, яким є ставлення німців до нашої боротьби, каже, що люди різні.
Одні нарікають, що через українців у нас став дорожчим газ й електрика, мовляв, якби не давали зброю, то такого б не сталося.
—Такі люди без мізків, — категорично стверджує Елі. Додає, що йому з такими не по дорозі. З ними він не підтримує контакти.
Йому прикро, що Німеччина повільно ухвалює рішення про надання допомоги українцям. Америка й Британія роблять це значно швидше. Саме так мала б діяти і його країна, але…
Прості люди допомагають, щоправда, у порівнянні з початком війни такої допомоги стало менше.
На 26 лютого 2022-го Елі й Лариса мали квитки на літак до Києва. Згодом авіакомпанія попередила, що скасовує рейси в Україну.
—Я взяв квитки на літак іншої компанії, — згадує співрозмовник. — Мене застерігали не летіти в Україну, але я вирішив, що все одно буду добиратися. Зрештою, і ця компанія скасувала рейс.
24 лютого у мене стався шок. Його спричинила інформація з Інтернету про початок війни.
Тільки тепер, наприкінці квітня нинішнього року, Елі й Лариса разом з сином приїхали до нашого міста.
—Данке, Елі! — сказав я своєму співрозмовнику за все, що він робить для нас. І не тільки за конкретні справи. Насамперед за любов до українців.
У відповідь він зізнається, що почуття любові до України в його серці назавжди, як і любов до вінничанки Лариси.
Сподіваюся, німецьке слово «данке» не потребує перекладу. До речі, наше слово «дякую» має деяку схожість звучання.
Читайте також:
«Салії не заслуговують, щоб їх виганяли з депутатів, крапка!». До суду подають на «Батьківщину»
В Україні запускають в обіг нові купюри 500 гривень
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
