Запалили свічі біля пам’ятника… мідії. Незвичайна історія порятунку від Голодомору

Памятний знак дністровій мідії нагадує, як річка врятувала від голоду. Вінок подяки з хризантем поклали на хвилі

Пам’ятний знак річковій мідії знаходиться  у селі Оксанівка Ямпільського району. Його встановили на подвір’ї сільського клубу. Виготовлений з місцевого каменю-пісковика. Зображений у формі напіврозкритої білої мушлі. Усередині видно зародок майбутньої дитини.

На ньому напис: «Згадай, як на берег ріки зійшли дари Дністрових вод».

Відкрили пам’ятний знак торік напередодні сумної дати Голодомору.

Здавалося, людей більше, ніж води в річці

—Коли я збирала матеріали для книги про Оксанівку, неодноразово чула від людей про цей епізод, — розповіла 20minut.ua директор музею народних ремесел у сусідньому селі Гальжбіївка Галина Собко. 

За її словами, всі розповіді були однакові. Дотепер памятає фразу Ольги Харевської, нині їй уже понад 90. Жінка казала, коли вона дивилася з берега, то здавалося, що людей у річці більше, ніж води. Берег у тому місці високий. Внизу все видно як на долоні.

За словами співрозмовниці, там же, біля річки, люди розкладали багаття. У казанках варили скойки чи кольки, так називали мушлі, і рятувалися. Деякі навіть залишалися на березі ночувати. Люди сходилися з різних сіл. Навколішки дякували річці за порятунок. Молилися Всевишньому.

Як виник задум створити памяний знак мушлі?

—Розвиваємов Оксанівці зелений туризм, — продовжує Галина Собко. — Думаємо над тим,що можна показати нашим гостям. Розробили маршрут до храму у печері. На високому крутосхилі у камені видовбано місце для храму. Показуємо гостям наші традиції, звичаї. Частуємо стравами за місцевими рецептами. Якось під час спілкування з головою ГО «Ямпільщина Туристична» Мирославою Марченко, згадали епізод з часів Голодомору, Тоді й з’явилася ідея втілити його у камені.

Працювали над пам’ятним знаком митці зі Львова — Василь Лев, Наталя Лейкіна та Сергій Грицанюк (на знімку).

Дощок на труни не вистачало, плели з лози

Галина Собко записала немало спогадів про жахливі картини Голодомору. Під час розмови згадала про ще одну людину — їхнього земляка письменника Павла Нанієва. Майже 20 років його нема з нами.

Він залишив для нащадків дитячі спогади про голодні роки 1932-1933 років. Нанієв автор повісті «Лозинова труна». Написав її на основі дитячих спогадів, що закарбувалися в пам’яті з часів Голодомору.

Назва книги «Лозинова труна» теж згадка про ті страшні дні. Дощок на труни не вистачало. Їх плели з верболозу, який збирали на березі річки. У сільській раді вони стояли до самої стелі. Це особисто бачив автор повісті. Звідси й назва книги.  

—Більше, ніж Павло Нанієв, навряд чи ще хтось розповів з наших земляків, — говорить пані Галина. — Пережите у дитинстві передав так, що серце стискається від болю, коли читаєш написані рядки.

Вчора, 28 листопада, біля пам’ятного знака подяки Дністру зібралися місцеві жителі. Запалили свічки у пам'ять про тих, кого голодною смертю знищив тоталітарний сталінський режим. Мерехтливі вогники від свчок було видно у вікнах осель цього невеликого села. Зокрема, у будинку найстарішої жительки села Ольги Андріївни Харевської. Жінка дотепер пам’ятає всі подробиці, коли визбирувала на березі Дністра білі кольки і клала їх у казанчик з водою…

Потім поклали квіти на воду. Хвилі понесли їх униз за течією. Це ще одна краплина памяті і подяки. Памяті про безневинно замучених голодом тоталітарним режимом. Подяки природі за те, що у голлодні дні 1947-1948 років річка викидала на берег, як ніколи багато молюсків. Вони стали порятунком для дуже багатьох наддністрянців. 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.