Залізниця підняла Жмеринку, а Межирів прирекла на занепад: історія села на Вінниччині

Марія ЛЄХОВА

Колись тут було містечко із замком, магдебурзьким правом, торговими привілеями та заможними власниками.
Сьогодні у Межирові на Вінниччині живе трохи більше 300 людей, а частина пам’яток поступово зникає.

Межирів на Вінниччині сьогодні — невелике село, яке мало нагадує про своє колишнє значення. Тут майже не залишилося міської інфраструктури, немає школи й автобусного сполучення. Водночас у центрі та околицях досі збереглися пам’ятки, які розповідають про зовсім інше минуле поселення.

На це звернула увагу «Україна Інкогніта», яка показала сучасний вигляд Межирова та його історичні пам’ятки.

Перші згадки про Межирів датують XVI століттям. Свого часу він був власністю королеви Бони Сфорци, яка спорудила тут замок. А з 1591 року поселення отримало від короля Сигізмунда III Вази магдебурзьке право.

Це був період найбільшого розквіту Межирова. Місто пережило татарський напад 1612 року, після чого його відновлювали та розвивали нові власники.

У XVII столітті Межирів неодноразово переходив із рук у руки. Ним володіли козаки, поляки та турки. У 1659 році Барське староство разом із Межировом передали у довічне володіння гетьману Івану Виговському. Пізніше маєток опинився у власності князя Домініка Любомирського, а згодом його власниками були представники кількох відомих шляхетських родин.

Особливого розквіту Межирів досяг за Анджея Орловського, який придбав його у 1784 році за 700 тисяч злотих.

За Орловського тут з’явилися палац, папірня та гуральня. Щоправда, до наших днів вони не збереглися.

Зате залишився Вознесенський костел, який Орловський збудував власним коштом у 1794 році. Свого часу парафія була великою — на початку XX століття вона налічувала понад 1400 прихожан із навколишніх сіл.

Богослужіння у костелі тривали до 1945 року. Після цього будівлю використовували як зерносховище. Тепер храм стоїть занедбаний: даху немає, частина конструкцій зруйнована, хоча місцями ще збереглася ліпнина.

Ще одна пам’ятка заховалася неподалік, у заростях біля ставка. Це залишки синагоги. На початку XX століття в Межирові проживала численна єврейська громада. За даними, наведеними «Україною Інкогнітою», у 1934 році тут було близько 400 євреїв — приблизно третина населення поселення. Поруч досі стоїть будинок раввіна.

Історичний центр доповнює Олександро-Невська православна церква, збудована у другій половині XIX століття. Дослідники наводять різні дати її спорудження — 1853–1869 роки.

А за межами села є ще одна незвична пам’ятка — залишки двох печей для випалювання вапна. Вапняк був місцевим ресурсом, а виробництво вапна свого часу приносило власникам прибуток.

Та найбільша загадка Межирова — не лише те, як збереглися його пам’ятки, а й те, чому поселення втратило своє значення.

Одним із переломних моментів стали 1860-ті роки, коли почався активний розвиток залізниці. Нову залізничну лінію Київ — Балта проклали неподалік Великих і Малих Жмеринок. Навколо залізничної станції поступово почала розростатися Жмеринка.

Залізниця дала поштовх її розвитку, тоді як Межирів залишився осторонь нового транспортного маршруту.

Так містечко, яке свого часу мало замок, магдебурзьке право, торговельне значення та заможних власників, поступово втрачало людей і статус.

Ще до 1934 року Межирів залишався районним центром. Сьогодні ж це невелике село, де серед сучасних будинків та заростей можна знайти руїни, які нагадують про його зовсім іншу історію.

І саме ці залишки — костел, синагога, православна церква та печі для випалювання вапна — могли б стати основою для туристичного маршруту, якби пам’ятки вдалося зберегти.