«Ядерне чаювання»: хто і чому боїться фільму, знятого у Тульчині?

Головну сцену знімали вночі, з дев'ятої вечора до четвертої ранку, для цього орендували будинок у селі Забужжя. Фото надав Дмитро Масіброда

• Тульчинські кіномитці зі студії «Поділля» завершили роботу над новим фільмом. Стрічка тривалістю 40 хвилин має назву «Ядерне чаювання».
• Знайомі автора картини кажуть йому, що з острахом очікують появу фільму в Інтернеті чи на екранах. Чому?
• Про що цей фільм? Коли і де можна буде його переглянути? Як це — знімати кіно в умовах невеликого міста без професійних акторів?  

Уже 65 років у Тульчині працює кіностудія «Поділля». Нині вона у складі Центру культури і дозвілля Тульчинської міськради. Втім, студія — голосно сказано. У штаті один працівник — оператор, та й тому платять тільки половину окладу.

Раніше, у старі часи, тут знімали документальні фільми. Це були «короткометражки» про людей, господарства, культурні події в житті цього історичного краю. Тепер коштів на фільми не дають. Ентузіасти все одно знімають. Їм вдалося навіть створити повнометражний фільм під назвою «Paradox». Знімали його понад рік. Сценарії до обох названих картин — «Paradox» і «Ядерне чаювання» — написав Дмитро Масіброда, а знімав оператор Сергій Качмар. З ними спілкувався журналіст «20 хвилин».

— Попередній фільм «Paradox» спрогнозував війну, — каже автор картини Дмитро Масіброда. — Роботу завершили за тиждень перед тим, як на нашу країну полетіли ворожі ракети. Сценарій почав писати  ще у 2020 році. Прогнозовані події, на жаль, збулися. Тепер дехто каже  мені, що боїться виходу фільму, аби прогноз не повторився.

Спеціальність режисера Дмитро Масіброда здобув у Тульчинському фаховому коледжі культури і мистецтв.

«Я живу фільмами!» — зізнався митець у розмові з журналістом.

На слуху були погрози диктатора

Ідея зняти «Ядерне чаювання» виникла у лютому нинішнього 2023-го року. У той час на слуху у всіх була інформація про те, що російський диктатор погрожує світові ядерною зброєю. Від почутого у багатьох додалося тривоги. 

«Як проявили б себе люди, якби дізналися, що ось-ось вибухне ядерна бомба, і це їхні останні хвилини життя?» — таку ситуацію молодий режисер поклав в основу картини.

Своїх героїв, простих, звичайних людей різного віку і статі, він зібрав разом і помістив у замкнутий простір. У час «х» всі вони перебували у будинку, вийти з якого не мали можливості. Вони знали про складну обстановку. Ситуація загострилася до краю. На їхні телефони почали надходити страшні повідомлення: терористи підвищили ставки і вирішили підірвати ядерну бомбу. До ядерного вибуху залишалися лічені хвилини.

Що мали б робити люди в такий момент? Їхні слова, їхні дії можна буде побачити у фільмі. Які вони, ці слова і дії?

Режисер стверджує, що було б неправильно розкривати сюжет. Втім, під час розмови він все-таки привідкрив завісу. Частково, звичайно. Каже, напередодні трагедії люди змінюються. Дехто з його дев’яти героїв, яких доля звела разом у ті страшні хвилини, стали нервово збуджені. Чоловік і дружина несподівано почали з’ясовувати стосунки, бо під час розмови дізналися про подружню зраду. Інша жінка заговорила про свою нелюбов до невістки. Раніше  вона це приховувала, тепер стала пояснювати, за що вона її не любить… Все це відбувається у темноті під час блекауту. Горять тільки свічки. Мобільний зв'язок перестав працювати …

Не дивно, що в анонсі до картини можна прочитати слова: «Сімейна терапія на фоні ядерної війни».

— Мені хотілося показати стосунки між людьми у той час, коли вони опинилися на межі, — говорить Дмитро Масіброда (на знімку ліворуч, справа оператор Сергій Качмар). — Відтворити на екрані проблему взаємовідносин між чоловіками і жінками, між дітьми і батьками. Думаю, що глядачеві буде просто асоціювати себе з героями фільму, бо в житті багатьох з нас є схожі проблеми.

Як каже режисер, не треба приховувати секрети один від одного, особливо, коли йдеться про близьких, дорогих людей. Цю думку він називає ідеєю картини. Її промовляє один з героїв стрічки. Автор фільму уточнює, що його монолог триває, можливо, довго, але сказане ним того варте, щоб глядачі почули ці слова.

Сценарій написав за ніч — муза «вкусила»

Задумом сюжету картини Масіброда поділився зі знайомими. Не знав, якою буде реакція. Як тільки почув схвальні відгуки, розпрощався і поспішив додому.

— Я сів за написання сценарію о пів на третю дня, а виключив комп’ютер о шостій ранку, — згадує пан Сергій. — Муза вкусила, тому писалося легко. Сценарій народжувався на пориві емоцій. У тексті нема філософських роздумів. Йдеться про пересічних людей. Щось взято з особистого життя.

Не все з написаного йому сподобалося. Зізнається, що редагував текст, а деякі фрагменти переписував, ще три-чотири рази.

— Фільм короткометражний, але сприймається, як повний метр, — говорить пан Сергій. — Коли дивишся картину, відчуття таке, що це повнометражне кіно, з якого вирізали все нудне.

Головну сцену знімали вночі, при свічках. Таким був задум режисера. Це підсилює ефект драматизму ситуації. Для цього орендували будинок у селі Забужжя Немирівської громади. Зйомки відбувалися ще на декількох локаціях — в бомбосховищі у Тульчині, а також у кав’ярні «Тераса», бургерній та на Тульчинському радіо.

— Головну сцену знімали з дев’ятої вечора до четвертої ранку, — каже оператор стрічки Сергій Качмар. — У ній залучені дев’ятеро людей. Нічні сцени знімати найскладніше. Зйомки тривали не тільки у будинку, а й на вулиці, але також вночі. Тільки при свічках. Зйомки відбувалися однією камерою фірми Sony з використанням різної оптики.

Режисера і оператор відзначають роботу звукоржисера Дмитра Мачека. Він проявив себе професіоналом у складних ситуаціях зйомок.

«Скажете коли, одразу почну плакати…»

З акторами на периферії проблема. Залучати зі столиці нема коштів. Режисер пропонував одній зі столичних «зірок» долучитися до участі у фільмі. Вона відповіла, що не готова до такого. Так само не склалося із музичним задумом. Дмитро каже, що фінал сценарію писав під музику «Скрябіна» Якби я знав». Хотів використати композицію у фільмі. Знайшов власника авторських прав на твори Андрія Кузьменка. Тих коштів, які необхідно було сплатити, у них не було.

У фільмі звучить музика, написана гуртом «Подолія», її написала вокалістка Марина Подолян. До речі, після прочитання сценарію, тобто спеціально для нашої картини. Гурт зі Львова, а пані Марина наша землячка, вінничанка.

— У Тульчині багато талантів, — продовжує Сергій Масіброда. — Адже маємо фаховий коледж культури і мистецтв. Але в цьому закладі вчать театральних акторів. Грати на сцені і зніматися в кіно — це далеко не одне й те само. Професійних кіноакторів у фільмі глядач не побачить. Як зіграли ті, кого залучили, дивіться, оцінюйте.

Майже всі герої і героїні фільму уже грали у Масіброди у фільмі «Paradox». Свої ролі виконують без гонорарів, на безоплатній основі. Хто вони? Назвемо декількох з них. Микола Джига викладач коледжу, Петро Шуткевич керівник студії «Чарлі». Серед виконавців головних ролей режисер Дмитро Масіброда,  Анастасія Лазарук, Анна Козоріз, Ольга Петлик, Вадим Лінник. Свою роль мав також оператор Сергій Качмар. Студенти коледжу охоче відгукнулися на запрошення знятися у фільмі. Гарно виконали свої ролі діти, режисер називає прізвища Єви Левченко та Данила Сіденка. Новенькою у колективі стала Ольга Петлик, яка приїхала з Гнівані. Перелік усіх, хто грає у фільмі, можна дізнатися з анонсу картини в Інтернеті.

Запитую оператора пана Сергія, як йому було працювати з такими акторами?

— Одну зі сцен довелося повторювати десять разів, — говорить він. — Запам’ятався  унікальний випадок. Одна з героїнь вразила незвичним умінням проливати сльози. Вона говорила: «Скажете, коли треба плакати, одразу заплачу». Саме так відбувалося. Бувало, повторно знімали емоції. Найбільшою складністю виявилися нічні зйомки. Але ми справилися з усім.

Фільм уже відзнятий повністю. Його бачили тільки двоє людей: режисер й оператор. «Ми ж разом здійснюємо монтаж, каже Сергій Качмар. У студії Діма мої очі, а я його руки».

Під час зйомок згадували ще одного актора — Станіслава Грізніцького. Він виконав головну роль у фільмі «Paradox». На жаль, нині його нема  з нами. Якби не смерть, мав би одну з головних ролей. Бо Грінзіцький був природженим актором.  

Готові показати у Вінниці, запрошуйте…

У фільмі «Ядерне чаювання» є титри англійською мовою. Це зроблено для зарубіжного глядача. Автори стрічки планують представити її на низку міжнародних конкурсів короткометражного кіно. Неодмінною умовою на деяких з них є вимога, щоб до конкурсу фільм ніде не показували.

— Після участі у конкурсах фільм виставимо в Інтернеті, — розповідає Дмитро Масіброда. — Прем’єра відбудеться у нас у Тульчині у Центрі культури і дозвілля, де є великий екран, глядацька зала. До речі, показали б свою роботу і у Вінниці. Якщо якийсь з кінотеатрів зацікавить фільм, готові до співпраці.

До речі, свій повнометражний фільм «Paradox» тульчинці представляли на міжнародному фестивалі у Британії The Paus Premieres Festival.

Переглянути стрічку глядачі зможуть у першій половині наступного 2024 року. Такий час назвав режисер Дмитро Масіброда.

«Нас запитують, звідки гроші…»

Бюджет фільму «Ядерне чаювання» понад 20 тисяч гривень. Приблизно 70% це власні кошти режисера Дмитра Масіброди. «Спершу ти фінансуєш свої мрії, а потім вони працюють на тебе», — говорить він, при цьому зауважує, що так говорив хтось з відомих людей.

— Ми ще маємо заплатити за музику до фільму, адже вона написана спеціально для картини і дуже вдало доповнює сюжет, — додає співрозмовник. — Шукати кошти нині велика проблема. Допомагають друзі, знайомі. Одна з них, пані Ольга, передала 4000 власних заощаджень. Тим часом під час прем’єри нашого попереднього фільму у залі були скриньки, глядачі донатили на ЗСУ.

Пан Дмитро уточнив, що зйомки попереднього повнометражного фільму «Paradox» обійшлися їм у 700 доларів. І це теж були кошти благодійників.
 

Читайте також:

«Їх треба один раз почути». Тріо калинівчанок зачарувало Париж своїми голосами

Генерал-майор Анатолій Казмірчук з Вінниччини став командувачем Медичних сил ЗСУ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.