«Я потрапила у рай»: історія Валі, яка зимувала у лікарні, щоб не замерзнути

До координаторки проекту «Допожемо вижити», який розпочав ГО «Полум’я надії», зателефонували з однієї сільської ради Вінницького району. Попросили допомогти 50-річній Валентині, яка вже декілька років живе у заваленій хаті. Вінницькі волонтери у допомозі не відмовили.

Жінка у брудному рваному костюмі виглядала на всі років сімдесят. На обличчі старі шрами, запухлі від сліз очі та давно не мита голова. Бруд в’ївся у руки та поникле тіло від болю та втоми. Ось яку побачили волонтери Валентину вперше.

Жінку відвезли у амбулаторний пункт допомоги безхатченків. Там помили, переодягнули та нагодували. Запропонували пройти курс реабілітації у християнському центрі. Валентина з радістю прийняла пропозицію.

Читайте також: Допомога вінницьким безхатченкам: волонтери годуватимуть людей. І не тільки
 

Ми зустрілися з жінкою у наметовому таборі, куди з’їхалися на п'ять днів люди, які проходять реабілітацію від алкозалежності та наркотиків.

— Ви знаєте куди потрапили? — спитала журналістка «20 хвилин» у Валентини.

— Я з пекла потрапила у рай, - відповіла жінка.

Ось так і розпочалась наша розмова.

— Розкажіть про своє дитинство

—  Своє дитинство я пам'ятаю дуже смутно. Мене виховувала мама з бабусею. Батька я знала, але з ним зв'язку не мала. Мати почала зустрічатися з чоловіком, якого я відразу ж прийняла, як батька. Вони удвох сильно любили мене, дбали про мене, до того як у мене народився брат. З того моменту весь  час я була з ним, а мама працювала. Звичайно уваги вже було не так багато, як раніше, але на мене це не вплинуло, адже любов з боку батьків я відчувала завжди.

— У кожної дівчини було перше кохання. Яким воно було у Вас?

— Я закінчила школу, потім поступила в училище на плиточника - мозаіщніка. Після першого курсу познайомилася з хлопцем, в якого відразу ж закохалася, ми з ним почали зустрічатися. Це і було моє перше кохання. Кожну хвилину мріяла та думала про нього. По закінченню другого курсу, я покинула навчання. Мій молодий чоловік, запропонував мені вийти за нього заміж. Я відразу ж погодилася. Ми мріяли про великі гроші та багато дітей. Одразу після весілля і поїхали на заробітки в Росію.

— Що було потім?

— Мене чоловік дуже сильно любив, піклувався про мене і це було взаємно. Протягом довгого часу я не могла завагітніти. Мені порадили пройти курс лікування, яке тривало півроку. На передостанній тижні, я відпросилася у лікарів, приїхати додому раніше на тиждень - і вони мене відпустили. Коли я приїхала додому, я побачила як чоловік зраджує мені з коханкою. У той час я розгубилася і зі злості підрізала його ножем два рази, а коханці переламана три ребра. Чоловіка відразу ж забрали до лікарні, а мене в міліцію. Добу мене протримали СІЗО, потім відпустили, так як чоловік відмовився писати заяву на мене. Він кинув коханку, просив у мене пробачення, але я не змогла його пробачити. Ми поїхали на Україну і там я подала документи на розлучення. Ми розлучилися і з того часу більше з ним не бачилася.

— Як склалося життя у чоловіка та у Вас далі?

— Він одружився з іншою жінкою, вона народила йому трьох дітей і коли носила четвертого, він повісився через те, що не зміг жити без мене. У мене настільки була сильна образа, що я до нього навіть не прийшла на похорони. Потім я дуже сильно шкодувала, що розлучилася з ним.  Свою печаль почала глушити у чарці. Мої знайомі хотіли допомогти мені, тому раз на тиждень приносили мені горілку і сідали пити разом зі мною до втрати пам'яті.

Далі розмова вже тривала без запитань. Валентина просто почала виливати свою душу, свій біль та смуток.

Інше кохання було жорстоким

— Мені почав допомагати в господарстві і по домашнім питанням один чоловік. Він допомагав, натомість нічого не вимагаючи. Ми з ним спілкувалися, знайомилися ближче, а потім і почали жити разом. Він працював лісником і це була велика допомога для нашого будинку, в тому що взимку ми могли не дбати про те, як опалити наш будинок, — розказує Валентина.

З роками чоловік почав випивати і  наша героїня до нього приєднувалася.

—  Він був дуже ревнивий і за своєю ревнощів бив мене всім, що у нього було під рукою. Не дивлячись була це сковорода, або палиця. Я прожила з ним 14 років, на протязі всього часу бійка стала частиною мого життя, яке по іншому я собі не уявляла, — згадує жінка.

Побиття не минуло без наслідків

— Я почала погано ходити, з колін до п'ят почала турбувати жахлива біль, яка не дає про себе забути вже не перший рік. Я не можу вийти на вулицю без допомоги. Мої ноги не можуть тримати все тіло, погіршився зір, розповідає співрозмовниця, перебараючи у руках серветку, якою витирає сльози з очей.

Настали зовсім скрутні часи

— У моєму будинку не було їжі, так як не було можливості піти працювати. Мене годували сусіди. Часто бувало, що я по декілька днів була голодною, — каже Валентина.

Жінка дякує директору колгоспу, який пропонував допомогу щороку.

— Щозими він мені проплачував місце в лікарні, щоб я перезимувала. І в черговий раз, коли я звернулася до нього за допомогою, він сказав, що треба шукати інші методи виживання. І порадив звернутися до ГО «Полум’я надії», — зазначає героїня.

В очах Валентини запалало полум'я надії

Наша розмова добігла кінця. Що чекає на Валентину? Цього не знає ніхто. Однозначно попереду їй знадобиться лікування у лікарні та оформлення соціального статусу.

Волонтери обіцяють допомогти все, що буде у їхніх силах та можливостях. За словами Андрія, який зустрів жінку в амбулаторному центрі для безхатченків, зараз, через п'ять днів після першої зустрічі, це зовсім друга Валентина.

— У неї чистий одяг та вона не голодна. Але найголовніше, що у Валі інші очі. В них запалав вогонь надії. Дуже хочеться вірити, що у бідолахи все вийде та вистачить сили розпочати нове життя, — зазначає волонтер ГО "Полум'я надії" Андрій.

Як можна допомогти?

Допомога безхатченкам є основою проекту “Соціальне патрулювання”, що втілюється ГО “Полум’я надії”. В його рамках волонтери забезпечують бездомних гарячою їжею та напоями. Також безхатченкам надається змога прийняти душ, безкоштовно підстригтися та, в разі потреби, отримати лікарську допомогу.

З 10 серпня кожної п’ятниці біля ринку “Урожай” волонтери годуватимуть безхатченків їжею.

Амбулаторний центр та пункт збору одягу для бездомних розташований за адресою вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 12. З усіма питаннями можна звертатися за телефонами: 093 561 2953 та 096 006 3605. 

Про те, яку допомогу надають волонтери, читайте у публікації "На Вишеньці відкрився центр для безхатченків та наркозалежних людей (ФОТО)"
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.