«Я була одна, а чоловіків – 70!» Як сержантка з Вінниці боролася за іменний берет гвардійця

Букет троянд від заступника командувача Нацгвардії України генерал-лейтенанта Юрія Лебідя сержант Тетяна Атаманчук додому не принесла - забула в автобусі

Фінал змагань відбувався на полігоні Нацгвардії України (НГУ) у Нових Петрівцях, що неподалік від Києва. Там зібралися переможці відбіркового етапу, що відбувався в оперативних командуваннях у різних областях держави. Тетяна Атаманчук попередній відбір проходила на Львівщині. Вона стала єдиною жінкою у Нацгвардії, яка пробилася до фіналу.

-Всі ви вже є переможцями, - звернувся перед стартом до учасників змагань командувач НГУ генерал-лейтенант Микола Балан. – Бо зуміли пройти непростий відбір у своїх підрозділах, бо виявили бажання перевірити свої здібності у непростих випробуваннях.

Дипломом "За волю до перемоги" нагородив Командувач НГУ генерал-лейтенант Микола Балан сержанта з вінницької в/ч 3008 Тетяну Атаманчук

Змагання відбувалися 5 вересня. У той день Тетяна Атаманчук ще раз побачила генерала. Він зустрічав учасників на фініші.

Тільки шестеро фіналістів визнані переможцями. Всі вони отримали берети гвардійців з відзнакою. Пані Тетяни серед них не було.

-Жінці нереально стати переможцем таких змагань, - поділилася думками з журналістом 20minut.ua  сержант Атаманчук. – Це не гендер, як вони говорять, це називається по-іншому.

Гендер навиворіт

Нормативи і умови змагань для чоловіків і жінок – однакові. Коли торік сержант Атаманчук цікавилася, чому так, їй відповіли: «Гендер! Всі мають бути в однакових умовах».

-Але ж від  природи чоловіки сильніші, - каже військова. – Жінки ніколи не зрівняються з ними у силових вправах. Скільки б не тренувалися. На одному з етапів треба було закинути на плечі сумку з піском вагою 30 кілограмів. У мене вага 54 кілограми, нас усіх зважували на старті. Плюс повна екіпіровка,   ще кілограмів зо 20. Зрозуміло, що з першого разу вправу з піском мені не вдалося виконати. Тоді як здорові чоловіки закидали ту вагу легко, як подушку. І це була не єдина силова вправа на дистанції.  

Торік Тетяна Атаманчук також пробилася до фіналу. Жінок тоді було двоє. Їм дозволили взутися берці полегшеного типу. Нині, каже, всіх зобов’язали взути тільки черевики «талан», а вони важкі – ноги відпадають. І дистанцію збільшили – у 2018-му жінки бігли менше десяти кілометрів, нині – 11,9 км.

По дорозі додому наша землячка не раз ставила собі питання: чому такі змагання не організувати серед жінок? Нині у Нацгвардії їх стало набагато більше, ніж раніше. Представницям прекрасної статі дозволено служити на всіх посадах, на  яких служать чоловіки. Це – результат гендерної політики. Але ж це не силою мірятися з чоловіками?

У неї була можливість задати таке запитання командувачу. Генерал особисто тиснув їй руку на фініші. Однак тоді не ті думки роїлися в голові.

-Два роки підряд я беру участь у фіналі і особисто переконалася, що ніколи жодна жінка не зможе перемогти фізично здорових чоловіків у силових вправах, - говорить Тетяна. – Який тоді смисл жінкам взагалі долучатися до цього? Не дивно, що стало набагато менше охочих долучатися. Якщо результат наперед відомий, і ти знаєш, що нічого не зможеш змінити, який тоді смисл братися до діла…

Цікаво, якби чоловіки уже на старті знали, що не переможуть, багато було б охочих виходити на старт?

На думку співрозмовниці, слід обов’язково враховувати вагову категорію, вік людини. Так, як це робиться у спорті…Інакше жінкам нема смислу брати участь у таких змаганнях. 

Перед стартом травмувала ногу

Сержант Атаманчук  розповідає, що більшість траси у нинішньому році пролягала по піщаній місцевості.

-Бігти по піску у важких берцях і при повній викладці – це не просто важко, це страшенно важко, це мука, - говорить військова. – А я перед тим ще й травмувалася на тренуванні – ніготь збила. Кістка на нозі трохи поболювала. Перед поїздкою у Нові Петрівці вона три тижні готувалися у Львові. Разом з іншими учасниками чоловіками. Пробігала за день десятки кілометрів. Причому, по пересічній місцевості. Підйоми вгору, спуски…

-Мабуть, біль від посилених фізичних навантажень, - каже вона. - Можна було відмовитися, але не в моєму характері завчасно здаватися.

«Лікарі вимагали зійти з дистанції - я не погодилася»

Перший етап вона здолала легко – 50 метрів повзком під колючим дротом.  Для неї, тендітної, невисокої на зріст, ця вправа далася без особливих труднощів.

Далі - знову біг, 400 метрів з перешкодами. Накладання джгута  на тіло пораненого – з цим завданням теж справилася легко. Потім – той само пісок, пісок, пісок…І чергове завдання: перетягування ящика, вагою 30 кг, лежачи на боку.

-На всій дистанції нас супроводжували «краповики», бійці Нацгвардії, - говорить Тетяна. – Їх закріпили по одному за десятьма учасниками. Вони стежили, щоб ніхто нікому не надавав допомогу. Контролювали виконання завдань у тих місцях,  де не було суддів.

Чи не найважче їй далися дві силові вправи. Одна з них, про яку вже згадувала, закидання на плечі сумки з піском вагою 30 кг. Друга – присідання з такою само вагою стільки ж разів – 30.

-Тут мій зріст мені зашкодив, - говорить жінка. – Судді зараховували тільки повні присідання. Робити це трохи заважав «бронік». Щоб зарахували 30 присідань, довелося присісти 50 разів.

Після цієї вправи судоми звели ногу. До неї викликали «швидку».

-Лікарі надали допомогу і сказали, щоб я зійшла з дистанції, - розповідає Тетяна. – Повідомили, що забирають в лікарню. Але я відмовилася. До фінішу залишалося якихось два кілометри. Щоправда, треба було ще перекотити покришки від БТРа. Мені те колесо видалося легким, закотила його навіть далі, ніж за лінію на 30 метрів. Така відстань передбачена умовами змагань.

Були ще стрільба з автомата і пістолета, кидання гранати, біг по задимленій місцевості, повзання по закритому темному тунелю і пошук виходу з лабіринту, перенесення на собі пораненого і навіть вправи на логічне мислення.

Букет квітів забула в автобусі

Дипломом  «За волю до перемоги» за підписом командувача НГУ нагородили  сержанта Тетяну Атаманчук. Відзнаку під час шикування вручив заступник командувача генерал-лейтенант Юрій Лебідь. А ще – букет червоних троянд.

-Шкода, квіти забула в автобусі, - розповідає пані Тетяна. – З Києва поверталася разом з бійцями з підрозділів із Західного оперативного командування. У Калинівці мене зустрічала машина з нашої військової частини. Забрала зброю, амуніцію, а про квіти забула. Згадала вже коли автобус від’їхав…. Жаль, такий розкішний букет!..

Одна з частини

Тільки шестеро із 72-х учасників змагань-2019 вибороли право носити берет гвардійця з відзнакою – три бійці загонів спецпризначення, два з частин оперативного призначення і один курсант Академії Нацгвардії України.

Серед 14-ти представників Західного оперативного командування, які брали участь у фіналі, ніхто не став переможцем.

З військової частини 3008 тільки сержант Атаманчук другий рік поспіль виявляє бажання випробувати  себе у надскладних змаганнях. У їхній  частині ніхто з військових не отримав право носити берет з відзнакою. Поки що…

Тетяна Атаманчук у Нацгвардію прийшла з роботи в Чечельницькій райдержадміністрації. До того працювала психологом у школі.  У 2012-му здивувала рідних повідомленням, що має намір стати військовою.

У в/ч 3008 починала, як і більшість дівчат і жінок, радіотелефоністкою. Каже, тоді ще користувалися азбукою Морзе. Дотепер реагує на сигнали, коли випадково чує на вулиці.

Після декретної відпустки їй доручили посаду завідувача складу військово-технічного майна господарчого взводу роти бойового матеріального забезпечення.

Головний убір для еліти  гвардійців

-У 2017 році в Нацгвардії запроваджено однострої нового зразка, - розповідає Анна Лазуренко. – Змінено в тому числі і колір. Замість крапових беретів тепер маємо головний убір синього, волошкового кольору. На ньому кріпиться кокарда  з емблемою, що являє собою зображення тризуба на фоні полум’я.

Одночасно введено берет з відзнакою. Його колір такий само синій, тільки емблема інша – хрест, що символізує НГУ, і всередині тризуб на голубому фоні.

Берет з відзнакою не надає матеріальних переваг тим, хто виборов право його носити.  Він свідчить про належність власника до еліти нацгвардійців,  високий рівень  навичок, є символом сміливості, мужності та відваги. 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.