Возили на поїзді та на возі: історія піаніно Леонтовича, яке відновлять за кошти американців
- Дізналися історію меморіального музейного експоната — піаніно Миколи Леонтовича.
- У вересні музичний інструмент заберуть на реставрацію до Києва.
- Грант посольства США виграв обласний краєзнавчий музей.
- Чи гратимуть на ньому після реставрації?
«Ми це зробили! Наша мрія здійснилася!» — такий запис з’явився на Фейсбук-сторінці обласного краєзнавчого музею. Музейники поділилися радістю: їм вдалося виграти грант, за кошти якого відреставрують піаніно Миколи Леонтовича. Йдеться про грант зі збереження культурної спадщини (Фонд AFCP) посольства США. Сума гранту — 750 тисяч гривень. За ці гроші планують відновити, крім піаніно, родинний килим Леонтовичів.
Хто і де реставруватиме меморіальний музичний інструмент? Коли розпочнуться роботи? Де нині знаходиться піаніно? Хто грав на ньому після загибелі композитора?
Про історію раритетного музичного інструменту журналісту 20minut.ua розповідали директорка музею композитора у селі Марківка Ольга Прокопенко, наукова працівниця Тульчинського краєзнавчого музею Анна Порожня, заступниця директора Тульчинського фахового коледжу культури Євгена Фолюшняк.
Про використання відновленого інструменту говорили з директором Вінницького фахового коледжу мистецтв імені Леонтовича народним артистом України Станіславом Городинським.
Як писали грант, розповіла заступниця директора обласного краєзнавчого музею Світлана Шароварська .
Спецтранспортом у супроводі реставратора
Піаніно, за яким працював Леонтович, зберігається у музеї його імені у селі Марківка Теплицької громади. Його можна побачити у залі №1, що має назву «Вінниччина — батьківщина Миколи Леонтовича».
— Музичний інструмент нині не в дуже гарному стані, — розповідає Світлана Шароварська. — Перед відкриттям оновленого музею у 2016 році фахівці провели консервативні заходи для його збереження. Але їх недостатньо. Струни ржавіють, дерев’яну частину поїдає шашіль, слонова кістка на клавішах відпадає… Потрібна реставрація. Щоправда, звук у нього чудовий. Ми довго шукали можливість для реставраційних робіт. Бо це немалі кошти. Нарешті вдалося їх знайти.
Написати грант музейчикам допоміг… локдаун. Так жартома говорить Світлана Шароварська. Уточнює, що працювала над підготовкою документа разом з Оленою Гордієнко, вона добре володіє англійською. Пані Олена очолює у їхньому колективі новостворений відділ — «Музей Мужніх».
На реставрацію піаніно повезуть до Києва. Відновлюватимуть у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України.
За роботу візьметься художник-реставратор вищої категорії Олександр Закусило. Він очолює відділ реставрації меблів. Це ім’я знайоме багатьом вінничанам. Пан Олександр реставрував ще один експонат з нашого музею — стіл Петлюри.
— Коли писали грант, треба було детально вказати всі необхідні роботи, — продовжує розповідь Світлана Шароварська. — Без участі Олександра Закусила ми не могли б справитися. Він приїжджав до нас, разом їздили у Марківку, оглядали інструмент. Пан Олександр знає наш колектив, ми знаємо його. Таке знайомство сприяло спільній роботі.
За словами співрозмовниці, наприкінці вересня музичний інструмент «поїде» до Києва. Запитую, як і хто його перевозитиме.
— Для цього існує спеціальний транспорт, — говорить пані Світлана. — Необхідно буде правильно упакувати. Обов’язковою вимогою є супровід вантажу реставратором. Не можна допустити, аби в дорозі інструмент ще більше зазнав пошкоджень. Адже це меморіальна річ.
Напис на кришці: «A.STROBL KIEFF-ODESSA», 1896
Це не перше перевезення піаніно Леонтовича. Його вже возили і возили — на поїзді,автомобілі, на возі, на руках переносили… Дивно, як такий мандрівний інструмент ще не розсипався до цього часу. Адже його виготовили ще 125 років тому.
Коли підняти кришку піаніно, на її нижній стороні, ліворуч від центру, значиться дата: 1896. Над нею слова: «Gr.Medailles.bors» і зображення багатьох медалей. Малюнок і слова виконано у формі дуги. По центру кришки великими літерами ще один напис: «A.STROBL KIEFF-ODESSA».
На інструменті прилаштовано два підсвічники. На клавішах під ними дотепер зберігається віск, що скапував зі свічок.
— Піаніно до нас доставили з Тульчина, — каже директорка музею композитора у селі Марківка Ольга Прокопенко (крайня ліворуч). — З розповідей знаю, що було це у 1977 році. Тоді в селі відкрили музей і це був один з експонатів. Створення закладу присвятили 100-річчю від дня народження Леонтовича. Батьківська хата не збереглася. Спеціально для музею збудували будинок.
З часом дах будівлі став затікати. Будинок не опалювався. Експонати псувалися. Сільський музей два рази грабували. Викрали срібні речі, що належали родині композитора. Серед них — посуд. Винесли картини, написані сестрою композитора.
Коштів не було ні на охорону, ні на ремонт. У 2012 році музей закрили для відвідувачів.
«Але ж важкий!..»
До відновлення будинку приступили тоді, коли передали на баланс обласного краєзнавчого музею. На час ремонтних робіт експонати перенесли до Марківського Будинку культури.
— Найскладніше було з піаніно, — говорить Ольга Прокопенко. — Особисто бачила, як це відбувалося. На руках переносили. Робили це працівники Будинку культури, музею, нам допомагали жителі села. Клали на дерев’яні підставки з міцних дощок і так несли. Чи важке? Дуже важке! А потім повторили те само ще раз: уже після ремонту перенесли назад у музей.
Співрозмовниця згадує, як під час відкриття оновленого закладу присутні слухали звучання інструмента. Алла Грабова зіграла на ньому «Щедрик». Її удостоїли такої честі як однієї з кращих викладачок музичної школи у Теплику.
Торкався клавіш також Назарій Давидовський. Він зіграв тільки декілька акордів. Було це два роки тому під час приїзду на екскурсію. Знаний вінницький педагог, диригент прибув у Марківку разом з артистами співочого колективу «Соломія». Акапельно виконали декілька творів.
У нинішньому році Ольга Прокопенко проводила екскурсію для земляків — учасників гурту «Любисток» Теплицької музшколи. Вони приїжджали разом з директором школи Наталією Бойко. Пані Наталії дозволили доторкнутися до клавіш раритетного інструмента. Вона виконала «Щедрик». Каже, це дуже хвилюючі відчуття торкатися тих клавіш, на яких залишилися сліди видатного земляка.
Грішино —Тульчин — Марківка…
До Тульчина піаніно Леонтовича доставили з Грішино, що на Донеччині. Там композитор працював у 1904-1908 роках. Потім повернувся на батьківську землю. Упродовж десяти років звучало у Тульчині його піаніно. У 1918 інструмент перевезли до Марківки у хату, де проживали на той час батьки.
Леонтович хотів, щоб на ньому могла грати сестра Віра. Про це розповіла колишня керівниця музею Леонтовича у Тульчині, а нині науковий працівник краєзнавчого музею Анна Порожня.
Відомо, що піаніно композитор придбав у Катеринославі (нині місто Дніпро). Грав на ньому під час викладання музики викладав у залізничному училищі на станції Грішино. Там же створив хор.
Запитую співрозмовницю, як перевозили інструмент до Тульчина. Каже, поїздом. А до Марківки? Уже на підводі кіньми. Після вбивства композитора у 1921 році піаніно знову привезли до Тульчина. Нарешті у 1977 році вже на автомобілі в черговий раз доставили у Марківку, де воно знаходиться дотепер.
— У нас є ще одне піаніно, за яким грав Леонтович, — говорить Анна Порожня. — Воно зберігається у музеї, тобто у тому будинку, в якому проживав композитор у Тульчині. Нині це провулок Леонтовича,8. Цей інструмент у кращому стані, ніж той що у Марківці. Поки що не потребує реставрації. І звучить гарно.
Як пояснила пані Анна, де саме купували піаніно, не відомо. На кришці є напис SCHRODER. Це назва фортепіанної фабрики у Санкт-Петербурзі, заснована підприємцем з Німеччини. Вона припинила існування після жовтневого перевороту більшовиків у 1917 році.
— Одна з доньок Леонтовича Галина проживала в батьківському будинку уже тоді, коли було створено музей, — згадує заступниця директора Тульчинського фахового коледжу культури Євгена Фолюшняк. — Її надали одну з п’яти кімнат. Пригадую, жінка жила бідно. Вона була присутня на відкритті пам’ятника батьку, відкривали його у 1979 році…
Чи гратимуть відмінники?
Під час спілкування з директором фахового коледжу мистецтв імені Леонтовича Станіславом Городинським говорили про те, чи можливо запровадити традицію у музеї Леонтовича. Йдеться про те, щоб надавати право відмінникам навчанням сідати за піаніно видатного композитора.
— Гарна була б традиція, — каже Станіслав Городинський. — Будемо радитися з адміністрацією обласного краєзнавчого музею. Для випускників це була б дуже пам’ятна подія. На неї могли б збиратися шанувальники творчості нашого земляка, автора «Щедрика». Але що с кажуть з цього приводу музейники?..
Так само можна б наповнити музикою садибу Леонтовича у Тульчині. Там інструмент у кращому стані, ніж у Марківці. Так говорять ті, хто опікується закладом.
Читайте також:
«Я з’їв дві тарілки…» Таку страву не готують у жодному ресторані Вінниці, поки що…
Чому і на честь кого названі вулиці та проспекти Вінниці? Пройдіть тест і дізнайтесь
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
