Батько Родіона погано почував себе, і 4 тижні тому у нього виявили пухлину, зробили аналізи, обстеження і сказали, що пухлина велика, приросла до аорти, тому неоперабельна.

—  Нам порадили Вінницький обласний онкодиспансер, сказали, що тут дуже гарні лікарі. І це підтвердилось, тому що тільки тут взялись за операцію, —  розповідає Родіон. —  Хірурги торакального відділення Сергій Притуляк (завідуючий відділенням онкоторакальної хірургії) та Ярослав Тацюк —  це люди з золотими руками. До речі, Сергій Притуляк єдиний в Україні робить такі операції як торакоскопія, стажувався за кордоном.

До потягу лишається 15 хвилин, батько, Фелікс Родіонович, трохи нервується. Родіон Григорян розповідає, що складна тригодинна операція позаду, вскривали перикард серця. У Вінниці батько з сином пробули майже три тижні і сьогодні повертаються додому.

Рак, 3-тя стадія, хіміотерапію батько буде проходити за місцем проживання у Дніпропетровській області. —  Я хочу допомогти онкодиспансеру в обладнанні операційних, тому планую починати відповідний проект, —  каже Родіон. І тут помічаємо сльози в очах чоловіка, Родіон розповідає, що допомога була з усіх боків від людей, яких він навіть в очі ніколи не бачив, від знайомих і незнайомих. —  Я навіть не можу спокійно говорити про це, не можу звикнути...до дива.

Волонтерська підтримка. Майдан і АТО

До війни чоловік розвивав комерційний проект, багато подорожував Україною, паралельно проводив мотиваційні тренінги, лекції, семінари з приводу саморозвитку, саморегуляції, стресорегуляції, бізнес-тренінги. Запрошував студентів, тому що і сам пам'ятав себе студентом. І розумів, які важливі ці знання, а зазвичай у студентів немає грошей оплатити коштовні тренінги.

—  Коли почався майдан, я приєднався до майдану, ми з друзями організовували концерти і волонтерську підтримку, —  розповів чоловік.

—   Потім я поїхав в АТО і ділився своїми знаннями там. Згодом почав періодично їздити в АТО, відвозити туди допомогу. Спрацювала така бізнесова думка, що найкраща ефективність —  це коли є розділення праці, тобто хтось збирає гроші і речі, інші запаковують, а хтось відвозить. Я їздив, так пройшло півтора року. Після я повернувся до того, чим займався раніше, тобто до тренінгів.

Я люблю те, що роблю

Родіон розповів, що його професія також допомагає і йому, особисто. Люди дають схвальні відгуки. Питають —  звідки у тебе стільки енергії, стільки сил? Чоловік відповідає, що просто любить те, що робить. І це надихає, дає енергію. Те, чому він навчає, відпрацьовує на собі, і це працює!

—  Навіть у лікарні, коли був у тата, стався цікавий випадок. Медсестра каже, що застряг ліфт, бо світло зникло. У ліфті дві медсестри, одна з них —  операційна, почала панікувати. Я запитав, де той ліфт. Виявилося, що між першим і другим поверхом, —  згадує Родіон. —  Я піднявся на другий поверх, став навколішки, почав розмовляти, заспокоювати, жартувати. Ось так жартували-жартували, аж поки не прийшов механік і не звільнив людей з ліфту.

Я ще приїду у Вінницю —  допомогти лікарні і провести тренінги для ветеранів АТО

Родіон багато буває у різних містах України, йому цікаво вивчати менталітет і спостерігати за людьми. Каже, що Вінниця...звичайно, це не Київ, вона спокійніша, повільна, дуже було комфортно тут і люди ввічливі.

—  Вінницю я залишаю навіть не з надією, а з впевненістю, що я ще приїду. Бо дуже хочу допомогти лікарні і відділенню, де був батько, —  сказав чоловік.

—  Я сподіваюся, що у найближчому майбутньому ми організуємо у Вінниці тренінг для ветеранів, для соцпрацівників по подоланню і попередедженню стресових станів, які можуть бути в учасників бойових дій.

Треба усе суспільство навчати, як спілкуватися з такими людьми, як розуміти їх психологію, стан та емоції. Треба навчати не тільки військових, а й тих, хто їх оточує. Люди часто не розуміють, що у того, хто повернувся з війни, інші відчуття, інші рефлекси, сприйняття, інша система координат. Навіть, якщо людина не брала участь безпосередньо у бойових зіткненнях, а була на другій-третій лінії, все одно у неї зовсім інша психологія. Ми перезнайомились з волонтерами і військовими ветеранами, сподіваюся на співпрацю з ними.